Артилеристи 57-ї

На горизонті димить, за горизонтом гримить, а в лісопосадках сховані гармати 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка.

Мене завжди вражало: коли ти приходиш до артилерії, то бачиш справжніх господарів, які наче працюють у себе вдома на обійсті. Маю на увазі не якийсь солдафонський порядок на кшталт «єсть, так точно». А просто ніби це звична для них домашня робота — чи картоплю посадити, чи паркан поставити.

Та й дивно було б бачити дядьків від 30 до 60 років у затягнутих ременями і з застібнутими ґудзиками одностроях, як це колись показували в кіно.

Війна — це зовсім не гламурна і не стерильна штука. Сьогодні для них робота — захищати Україну. Цим вони змушені займатися замість того, щоб поратися на городі чи штукатурити і зварювати на будівництві. Зазвичай їхні командири — кадрові офіцери, молодші за своїх бійців.

Далекобійні самохідні артилерійські установки (САУ) сховані, з кущів стирчать лише дула.

Командир батареї САУ капітан Максим

Є ціль, гармату заряджають, одночасний залп двома САУ... Ще раз... На цей момент стрільбу закінчено.

«Постріл!» - головний сержант батареї САУ Дмитро

Чоловіки задоволені своєю роботою, маскують стволи. Командир батареї САУ офіцер Максим закінчив Львівську академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у 2020 році. Одразу поїхав на війну, яка тоді називалася ООС, нині вже капітан. Родом з Новограда-Волинського Житомирської області, багато рідні — військовики: брат, дід, хрещений — офіцери, батько — не офіцер, але служить у війську, був миротворцем у Лівані, в Косово. Максим розповідає: «Коли в нас достатньо снарядів, працюємо по танках, по піхоті, що наступає.

Не даємо спати ворогам ночами, працюємо по їхній лінії оборони. Наводимося за допомогою безпілотників, радіолокаційних станцій, які в нас уже давно. Їх надали закордонні партнери.

Командир батареї САУ капітан Максим та  головний сержант батареї Дмитро

Системи допомагають засікати вихід снаряда і розраховувати його траєкторію. Якщо говорити про результативність, то є кілька факторів, які ведуть до успіху. Один з них — це снаряди.

Вони однакові, але з різних країн-виробників. Отже, і стріляють по-різному. До кожної партії потрібно пристосовуватися. А про точне враження цілей — то нас більше хвалять, ніж картають.

Інколи працюємо так, що, як кажуть, від ствола можна прикурювати. Ресурс ствола розрахований на 6 тисяч пострілів, але і це залежить від кількох факторів. Є повний заряд, є ні. Після того ствол треба чистити, обслуговувати затвор — тоді він працюватиме точніше і довше».

Дмитро, головний сержант батареї, каже, що гармату треба любити. Він служить шостий рік. Спочатку на мінометах 120-го калібру, потім перейшов на САУ — був заряджаючим, навідником, командиром гармати, а тепер — головний сержант. Брат теж зараз на війні.

В іншому місці, де ми побували, на горизонті, на тлі побитих дахів села, між водонапірною баштою і золотими банями церкви, щось горіло в Часовому Яру, зеленіла трава на чудовій галявині і співали птахи.

Військовик у бінокль спостерігав за небом, працювала зенітна установка ЗУ-23, раптом десь з укриття в кущах із шиплячим звуком злетіла ракета. Пуск із зенітно-ракетного комплексу (ЗРК) «Стріла-10» здійснили бійці по ворожому безпілотнику. Його збиття потім підтвердили військовики з підрозділу РЕБ (радіоелектронної боротьби).

Командир зенітно-ракетного дивізіону Андрій «Парикмахер»

Командир зенітно-ракетного дивізіону 57-ї бригади підполковник Андрій з позивним «Парикмахер» розповідає: щойно стріляли по БПЛА противника на зразок «крило». «Є два типи безпілотників — «квадрокоптер» і «крило». Потім, після враження, проводяться пошукові роботи і визначається марка апарата. Якщо він у більш-менш нормальному стані, то передається спеціалістам для вивчення й аналізу. Наше завдання — прикривати бригаду від загроз з повітря в трьох ешелонах. Це захист артилерії, командних пунктів, артилерійських складів», —  каже підполковник.

Він служить у бригаді з початку її створення. Після закінчення 2014 року першого скороченого випуску Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба (ХНУПС) одразу сюди й призначили. Спочатку в бригаді була тільки одна батарея, потім штат розширився. Андрій «Парикмахер» пройшов за 8 років всі посади — від командира взводу до командира дивізіону. Також за ці роки багато навчався на різних курсах — англійська мова, підвищення кваліфікації, сучасне ведення бойових дій. «Вважаю, що навчання було дуже корисним. А взагалі я з 14 років «у берцях». Спочатку Львівський військовий ліцей, потім ХНУПС», — розповідає командир зенітно-ракетного дивізіону.

Руслан «Балтазар» — старший лейтенант, командир взводу, каже, що у війську з 2015 року. Спочатку був навідником зенітної установки, потім пройшов тримісячні курси в ХНУПС, став офіцером, командиром взводу ЗРК «Стріла-10». Руслан розповідає, що перші результативні пуски їхніх ракет були ще на Херсонщині. Костянтин «Пірат», оператор «Стріли-10», додає, що локатори дають приблизний азимут цілі, оператор у візир веде її пошук, захоплення і пуск на знищення. Ну а справа механіка-водія Данила «Сталкера» — переміщення ЗРК у потрібне місце.

Руслан «Балтазар», Андрій «Парикмахер», Костянтин «Пірат», Данило «Сталкер»

Командир зенітно-ракетного дивізіону Андрій «Парикмахер» каже: «Війну ми зустріли в лісах на Луганщині. А лісиста місцевість — не кращі умови для нашої роботи. Напрямки пусків мають бути чистими, вільними від перешкод. Тому в цих місцях нам працювати зручніше. Взагалі із ЗРК «Стріла-10», ще радянських ПЗРК «Ігла», французьких «Містралів», британських «Старстріків» за час відбиття російської агресії наш дивізіон провів кілька десятків пусків».

 

Фото автора.