Уолтера Скотта вітають із літературною премією Інна Цимбал, начальниця Жмеринської військової адміністрації, та Вадим Вітковський, керівник обласної письменницької організації.

Уолтер Скотт, колишній офіцер морської піхоти США, понад 10 років проживає у Жмеринці. Удостоєний відзнаки «Почесний волонтер України». Побував у зоні АТО, переказав ЗСУ понад сто тисяч гривень власних коштів. Допомагає не тільки грішми. Після поїздок в АТО видав книжку «Історія одного солдата». Видання двомовне. Поширює його в Україні та США, аби за океаном більше знали про мужність українців.

У Жмеринці про Уолтера кажуть, що він — людина з американським паспортом і українською душею. У місті залізничників із 2011-го. Саме тут морський піхотинець потрапив у «полон» до однієї зі жмеринчанок. Придбав і відремонтував будинок, на подвір’ї якого майорять три прапори: синьо-жовтий український, червоно-чорний оунівський та американський. А в кімнаті на видному місці висить синьо-жовта стрічка з написом: «Уолтер Скотт — американський бандерівець». Каже, це для нього найкраще визнання українцями.

Американський бандерівець

В Уолтера загострене почуття справедливості. Коли почався Майдан, він був разом з активістами. Їздив у Вінницю, Київ. Підтримував майданівців власними коштами. Пізніше разом з волонтерами доставляв допомогу у зону АТО.

Свої враження від Майдану й АТО виклав у книжках: «Вставай, Україно!» та «Історія одного солдата» — українською й англійською мовами. Більшість накладу «Історії...» передав військовим. Один примірник йому повернули — весь в автографах і побажаннях наших воїнів. Чимало книжок доправив у свою країну.

Першу книжку «Вставай, Україно!» Скотт теж не продавав, а дарував охочим під час презентацій. Робив це з умовою — внести благодійні кошти на лікування одного зі жмеринчан, який втратив на війні кінцівки ніг. Він відвідував шпиталі, зустрічався з пораненими. Спілкування з колишнім офіцером морської піхоти США додавало сил нашим захисникам.
Уолтер зізнається, що особливе враження на нього справили наші волонтери. Далеко не кожній країні притаманна така самоорганізація і благодійність. Він бачив багато і знає, про що говорить. Саме тому він чимало писав про волонтерську діяльність українців. Радіє, що теж долучився до цього руху.

Щоправда, нині йому складніше бути мобільним. Після ампутації ноги пересувається на візку. Тепер він переважно приймає гостей у себе вдома.

В американця багато друзів не тільки у Жмеринці. Його книжки, а він видав уже п’ять власних збірок поезії і прози, публікації у пресі привернули увагу обласного відділення Національної спілки журналістів. Уолтер став членом цієї організації.

Сорочку вишила дружина

Нещодавно Уолтеру вручили літературну премію імені поета-гумориста Павла Добрянського. Майбутній гуморист народився у селі Тарасівка Жмеринського району. За фахом був медиком.

Після закінчення Львівського медінституту працював в Івано-Франківську. Добрянський — автор понад 20 книг гумору і сатири, лауреат премій імені Василя Стефаника та «Вишневі усмішки». Премії імені цього поета удостоїли американця.

Вручити диплом лауреата і привітати з відзнакою до будинку Уолтера Скотта приїхали керівник Вінницької обласної письменницької організації Вадим Вітковський, голова Жмеринської райвійськадміністрації Інна Цимбал, місцевий поет Володимир Горлей, фотохудожник Олександр Гордієвич, художник Сергій Заєць.

Уолтер Скотт зустрічав гостей у розкішній вишиванці. Коли його спитали, чиїх рук такої краси сорочка, з гордістю відповів, що вона — подарунок дружини.

Уолтер разом із дружиною Любов’ю багато роблять для того, аби Україна перемогла, стала сильнішою. Про це говорила під час зустрічі пані Цимбал. Вона вручила американцю грамоту Жмеринської районної військової адміністрації — за пропаганду патріотизму, повагу до українських традицій, волонтерство і підтримку захисників нашої країни.

На стіні у кімнаті висить і портрет Тараса Шевченка. До речі, кожен рік на день народження Кобзаря американець приходив до його пам’ятника з букетом квітів. Коли відкривали пам’ятник Шевченку у Гнівані, попросив слова для виступу. Одна з його книжок присвячена нашому Пророку.

Гості не тільки подякували Уолтеру за те, що він шанує українців і підтримує у війні з рашистами, а й висловили велику вдячність усьому американському народу за те, що допомагає нам відстояти свою свободу і незалежність.

Не були зайвими і побажання здоров’я. Нині Скотт у непростій ситуації — пересування на візку створює чимало труднощів. Але колишній військовий тримається. Каже, декому з наших захисників ще складніше. Саме вони надихають його.

Про рай і пекло

Спілкування ускладнює те, що Уолтеру не вдалося за цей час вивчити українську на такому рівні, аби міг порозумітися без перекладача. Але це не завада. Через перекладача Уолтер Скотт розповів свій улюблений жарт.

Як би він відповів на запитання, що таке рай і пекло? Каже: рай — це американські зарплати, китайська їжа, британський будинок та українська дружина. Пекло — це українська зарплата, китайський дім, британська їжа та американська дружина.

На запитання, чого могли б українці навчити Америку, він одразу згадує про волонтерство. На його думку, те, що роблять у нас волонтери, це фантастика. Сподіватися на таке у його країні — марна справа.

Ще каже, що українці могли б навчити американців сімейних цінностей. За його словами, в Америці вони втрачені. «Коли діти подають у суд на батьків, як це спостерігається в Америці, це якесь божевілля, такого, на щастя, нема в Україні», — каже американець.

Вінницька область.

Фото Олександра ГОРДІЄВИЧА.