Меліоративний канал проходить майже впритул до кладовища.

Фото зроблено 29 березня 2016 року. Зазначимо, що водопілля тієї весни на Волині було незначним. У проектах новий цвинтар існує вже майже десять років, але виділена під нього площа виявилася непридатною для проведення захоронень.

Є у весняного водопілля, окрім красивих краєвидів, інші вже менш привабливі, а інколи й навіть моторошні особливості. І не йдеться про підтоплені поля та городи. Річ у тому, що на низинному Поліссі важко знайти місця для цвинтарів. Добре, якщо є насунуті в доісторичні часи льодовиками дюни, де можна розмістити сільські пантеони, але переважно це рівна, як стіл, а тому піддатлива до заболочення місцина. Відшукати на ній підвищення, де рівень ґрунтових вод не був би високим, на півночі області вкрай важко. В цьому мав змогу переконатися під час нещодавньої поїздки північними районами регіону. Матеріал про це «Пів-Полісся вода залила» опублікований у «Голосі України» за 2 травня.

Уже повернувшись із цієї великої за тривалістю експедиції, побачив в інтернеті зняті з квадрокоптера Головним управління ДСНС в області затоплені паводковими водами площі довкола селища Заболоття Ковельського району. Найбільше вразила картина оточеного з усіх боків водою кладовища.

Ще в 1999 році, весняне водопілля тоді було ще масштабнішим, довелося спостерігати страшну картину: домовину з покійником опускали в яму, майже наполовину заповнену водою. Його не закопували, а буквально топили. Розповідь про це схвилювала багатьох. Здавалось би, кладовище потрібно закрити, і негайно.

Але навесні 2016-го, коли знову довелося побувати в Заболотті, ситуація не змінилася. Лише поруч із цвинтарем викопали глибокий широкий рів, а вибраною з нього землею підсипали погост. Рівень ґрунтових вод від того не змінився, а ґрунти тут такі, що добре фільтрують вологу. Тож можна уявити, яка небезпека чатує на місцевих жителів, які користуються водою із криниць. Часто, щоб зачерпнути її відром, не треба й сильно нагинатися.

Сім років тому нам показали план нового кладовища, на якому мали б уже найближчим часом здійснювати поховання. Але, як розповів теперішній голова селищної ради Валерій Свіржевський, визначена під поховання територія виявилася не-придатною через високе залягання ґрунтових вод. А найближче від Заболоття сільське кладовище розташоване за кілька кілометрів — у Залісах. Тим часом у квітні на цвинтарі в Заболотті вода була на глибині лише метр—півтора.

Рівень води можна було би понизити, якби принаймні на пів потужності працювала насосна станція Заболоттівської осушувальної системи, що за двісті метрів від погосту. Але там із восьми агрегатів вряди-годи працює лише два. Вода ж сюди надходить на лише з колишнього Ратнівського, а й Шацького районів. І справа не тільки в тому, що не всі насоси перебувають в робочому стані. Найгірше те, що немає коштів, аби заплатити за електроенергію і відремонтувати насоси... Селищна рада хоч і намагається чимось зарадити водогосподарникам, але її бюджет обмежений. Та чи і зобов’язана вона брати на себе витрати, на які повинні передбачатися кошти в державному бюджеті. Й така ситуація в області повсюди, де зайву воду з меліоративних систем мали би відкачувати насосні станції.

Складається враження, що в Державному агентстві водних ресурсів України на подібну ситуацію не розраховували, а зіткнувшись з нею, не змогли оперативно зреагувати.

Без сумніву, вода з кладовища фільтрує в меліоративні канали, прориті за кілька метрів від поховань, а з них потрапляє в третє за величиною озеро області Турське, а далі однойменним каналом — в озера Тисоболь, Оріхове, Оріховець, мігрує в підземні горизонти. Хто додумався до цього, а головне, хто має відповісти за цей необачний і небезпечний крок?

Щоб дати відповіді на ці запитання, потрібен час. А поки що слід подумати, як понизити рівень води навколо кладовища в Заболотті, заборонити поховання на ньому, хоч якби це незручно було місцевій владі. Адже кожна людина заслужила, аби після завершення земного шляху до її пам’яті нащадки теж ставилися з повагою.

Фото автора.