Мужність і силу духу продемонстрував молодий сапер аварійно-рятувального загону спецпризначення Вінницького обласного управління ДСНС Василь Зубко — після ампутації стопи лівої ноги він знову став у стрій.

Сапер повернувся на службу на протезі

Із сапером Василем Зубком (на знімку) зустрілися на території аварійно-рятувального загону спецпризначення обласного управління ДСНС. Він — заступник начальника частини піротехнічних робіт. Чоловік злегка накульгує на ліву ногу. Можливо, не звернув би на це уваги, якби не знав, що це він підірвався на міні.

Після протезування рятувальник повернуся у стрій і знову став до виконання своїх обов’язків.

Упродовж нашої розмови він жодного разу не поскаржився. Зате повторював, що йому подобається робота. На вибір професії не нарікав навіть після того, що сталося. До речі, бути сапером Василь мріяв ще зі школи.

— Але ж це небезпечна професія! — кажу співрозмовнику.

— Коли виїжджаємо на завдання, спершу думаю не про небезпеку, — розповідає пан Василь. — Головне в ті хвилини допомогти людям. Мені це подобається. Небезпека постійно присутня, це правда. Вона чатує навіть на професіонала, чи сапера з великим досвідом. Буває, все робиш за інструкцією, а виникає ситуація, котрої в принципі не мало би бути. Саме так сталося зі мною. Я все виконував, як то кажуть, як книжка пише, а залишився без стопи...

Металошукач не реагує на пластмасу

Влітку 2022-го група саперів із Вінниці працювала на деокупованій території у Чернігівській області. Виявляли і знешкоджували міни, залишені рашистами. Піротехніків було п’ятеро. Кожен подумки вже уявляв себе вдома, адже до ротації залишалося шість днів. Майже два місяці відпрацювали на розмінуванні визволеної території.

У середу, 3 серпня, до них надійшло повідомлення із села Новий Биків. Василь Зубко дотепер пам’ятає не тільки число і день, а й годину, коли сталася біда. Місцеві жителі повідомили, що трактор наїхав на вибуховий предмет. Тракторист обкошував траву на узбіччі, і стався вибух. На щастя, механізатор не постраждав. Трактор пошкодило частково.

За словами пана Василя, приїхавши в село, обстежили місце, де трактор наїхав на вибухівку. Відпрацювали площу завдовжки приблизно 100-150 метрів і завширшки 2-3 метри.

Недарма старалися. Виявили дві протитанкові міни ТМ-62 в металевому корпусі. Викопали, перевели у транспортне положення, перенесли в автомобіль, щоб відтранспортувати в спеціально відведене місце для знищення.

Перейшли на протилежний бік дороги. Там металошукач жодного разу не подав сигналу про небезпеку. Але саме там була закопана протипіхотна міна. Згодом стало відомо, чому вибухівку не вдалося знайти.

— Металошукач не реагує на пластмасу, — зазначає Василь Зубко. — Саме в такий матеріал упакували міну. Вона була закопана на узбіччі асфальтованої дороги на виїзді з села. Поруч розташовані житлові будинки. Видно, що тут ходили люди. Хтось скосив траву...

Піротехнікам залишалося провести контрольну перевірку виконаної роботи. Такий захід обов’язковий. Це передбачено службовою інструкцією. Перевірку здійснює старший групи. Ним був Василь Зубко. На цей час група має перебувати на відстані не менш як сто метрів. Отож Василь залишився сам. Глянув на годинник. До п’ятої вечора залишалося зовсім мало часу.

Ввімкнув металошукач і розпочав обстеження. Вибух пролунав несподівано, сапер відчув різкий пекучий біль у нижній частині лівої кінцівки. Залишався притомним.

У піротехніків є правило: не наближатися до травмованого внаслідок вибуху, поки не пересвідчишся, що не існує нової небезпеки. Як пояснив співрозмовник, його колеги швидко перевірили узбіччя і почали надавати першу допомогу. Турнікетом зупинили кровотечу. Викликали «швидку»...

Лікувався в Остерхофені

Тяжко травмованого Зубка доправили до лікарні в містечку Бобровиця. Там він провів приблизно годину. За цей час лікарі надали невідкладну допомогу, після чого автомобілем швидкої перевезли до Києва у військовий шпиталь. Наступного дня його перевели у відомчий медичний заклад — Центральний шпиталь МВС України. Там лікували до 24 вересня. Як пояснив співрозмовник, медики сформували куксу, це та частина на кінцівці, що залишилася після ампутації, а далі на сапера чекала далека дорога.

Василь по натурі — оптиміст. Навіть коли розповідав про пережите, повторював: «Все нормально». Інколи усміхався на мої вибачення за важкі спогади.

— Стопа не своя, але ходити можна, німці допомогли знову стати на ноги, — каже співрозмовник.

— Він ще й жартівник, а не тільки оптиміст, — розповіли колеги сапера. — Ви його більше розговоріть, тоді почуєте, які в нього жарти.

Протезували піротехніка в клініці німецького міста Остерхофен. Дорогою до Німеччини його супроводжували лікар і дружина. Вона постійно перебувала поруч з чоловіком. У клініці провів два місяці. За цей час виготовили протез, навчили ходити...

У перший день зими Василь Зубко повернувся додому. У Вінниці пройшов комісію — і 15 грудня вийшов на службу. З радістю тиснув руки колегам. Зате розчарований іншим — лікарі заборонили йому брати участь у розмінуваннях.

Через три місяці після деокупації

Зубко не раз аналізував для себе події того трагічного для нього дня 3 серпня. Так має робити професіонал. Такий аналіз — це набуття досвіду.

— На мою думку, міна, на якій я підірвався, була закладена вже після деокупації, — згадує він. — Рашистів вигнали з Нового Бикова у квітні. Вибух стався на початку серпня. Тобто через три місяці! Не міг пристрій за цей час не спрацювати. Швидше за все, це робота диверсанта. Він встановив міну пізніше, коли в селі вже не було окупантів.

Зазначив, нині сапери стикаються з багатьма не відомими раніше боєприпасами, частина з яких новітні, а значить, маловідомі. Це — різновиди артснарядів, протитанкові та протипіхотні міни, реактивні системи, ручні гранати, касетні елементи, різноманітні мінометні міни. В перші дні війни мало знали, як з ними працювати, а вже в подальшому почали отримувати рекомендації, методички. Їх готували і продовжують це робити працівники навчальних закладів системи цивільного захисту.

— Найскладніше виявляти те, що в пластмасовому корпусі, — каже сапер. — Рашисти упаковують у пластмасу навіть протитанкові міни. Їхній підлості немає меж. Минулими роками ми вивчали боєприпаси Другої світової, навіть Першої світової воєн, тепер те все вже не актуально. Нового навчаємося, як кажуть, на ходу.

Висока нагорода стала несподіванкою

Несподіванкою для майора служби цивільного захисту Василя Зубка стало повідомлення про нагородження орденом «За мужність» III ступеня. Високу нагороду він отримував у Києві. Її вручив міністр МВС Ігор Клименко.

Разом із паном Василем відзначили ще двох його колег. Старший прапорщик Руслан Тельнюк отримав медаль «За бездоганну службу» II ступеня, а прапорщик Тарас Скрипник — теж медаль, тільки III ступеня. Колеги нагороджених кажуть, що хлопців заслужено відзначили. Такими, як вони, варто пишатися.

Понад чотири тисячі вибухів

Зустріч із сапером Василем Зубком допоміг організувати керівник прес-служби обласного управління ДСНС Олександр Кутовий. Разом із ним їздили в загін до рятувальників на зустріч з героєм публікації. Попросив пана Олександра поділитися узагальненою інформацією про роботу саперів у минулому році. Ось які цифри він повідомив.

Торік вінницькі сапери працювали у трьох областях: Чернігівській, Харківській і Херсонській.

Найбільше вибухових предметів знешкодили на Чернігівщині — 4041 одиницю, таку кількість виявили під час 162 виїздів на розмінування. У Харківській області вінницькі сапери за 130 виїздів виявили 3132 вибухонебезпечні предмети. На Херсонщині очистили землю від 532 вибухових одиниць, там виїжджали на завдання 59 разів.

Цьогоріч продовжують роботу. В день нашої розмови на Херсонщину відбула друга група піротехніків. На допомогу іншій, яка вже працювала на той час у цій області.

Фото надано Василем ЗУБКОМ.