Бійці у вишиванках – тема не нова. Однак ідеться не про святковий одяг, а про повсякденну форму. Над таким проектом працює відомий на Прикарпатті художник-дизайнер Микола Симчич (на знімку). Створив уже кілька зразків сорочок, де піксельний орнамент – за народними мотивами. Ще дві жіночі моделі розроблюються. 

Митець родом із села Березів Косівського району, однак надихали його не лише гуцульські традиції. Колористика ниток підбирається під колір українського військового пікселя захисного кольору. Модель для морської форми – у сіро-блакитних тонах.

Сорочка для бійців «Едельвейсу». 

«Наші військові мають ходити в таких національних сорочках, а не західного зразка, – наголошує Микола Симчич. – Хоч і вишиваємо українські орнаменти на натівських моделях. Головне – не нашкодити і злитися в загальний колорит. До речі, ідею підказали самі бійці, бо прагнуть мати такі обереги. Працюємо над кожним швом, щоб вишивка не псувала військових сорочок. До проекту залучили творчу майстерню «Тобівка». Тканина для пошиття виробів недешева – натуральний льон, тож шукаємо замовників для втілення цього задуму. Варто було б запустити в промислове виробництво».

Микола Симчич каже, що такі сорочки можуть носити й чиновники, адже нині вони часто з'являються на публіці у військових одностроях, хоч жодного стосунку до фронту не мають.

Ми звикли до білих вишиванок, і саме такі передають на передову нашим захисникам, однак це не для військових буднів. З історії нашої визвольної боротьби маємо сумний і повчальний приклад загибелі бійця Організації українських націоналістів Миколи Арсенича із Березова.

«То було в 1947 році, – розповідає історію Микола Симчич. – Мій земляк, молодий хлопець, попросив, щоб йому із дому на Великдень передали вишиванку. Забрав від мами подарунок разом із паскою, переодягнувся в обновку та поніс свячене хлопцям до лісу, де були схрони ОУН. А та місцина лиса, не прикрита деревами. На іншій горі стояв загін НКВС. Стрілець-чукча помітив здалеку білу цяточку та вцілив просто в серце вояка... Цілком імовірно, що захисний колір вбрання не привернув би увагу ворога. На місці загибелі героя в урочищі Клифа височіє пам'ятний хрест. Сюди з пошаною приходять односельці й туристи».

Ще один екскурс у минуле визвольної боротьби на Прикарпатті та зокрема в Березовій – унікальна історія референта крайової управи Служби безпеки Костя Геника. Він влився до лав молодіжного крила ОУН під час навчання в Коломийській гімназії. У 1942 році фашисти вистежили юнака та заарештували. Повели до села Нижній Березів, щоб показав місце сховку зброї. Його хата стояла над берегом річки. Один гестапівець залишився на березі, а інший пішов відкопувати зброю.

Референт Кость Геник на псевдо «Крук». 

«Під час сильних дощів у Карпатах вода з гір несеться стрімко, валом угору, – каже Микола Симчич. – Офіцер не бачив ще такого, задивився на воду, а Кость тим часом лопатою рубанув його і сам скочив у річку. Гуцули – сильний і вправний народ, тож вояк переборов стихію і виплив на іншому березі. Далі ховався у глибокому підпіллі. Загинув у 1950 році, як криївку оточили енкавеесники. Він був рідним дядьком мого однокласника. Коли тіло знайшли, то побачили, що підпільник був у вишиванці. Оці історії і надихнули на проект: розробити безпечну сорочку-оберіг для бійців». 

Віриться, що Микола Симчич виконає цей патріотичний задум. Адже має досвід реалізації потужних проектів, як-от унікальний вишиваний іконостас у Міжнародному паломницькому центрі «Погоня». 

«Останній рік додав інших справ – волонтерських. Приміром, наші з художником Валерієм Малиновським ікони подали на виставку «Молимося за Україну», на якій зібрали благодійні внески. За ці донати придбали технічне оснащення для бійців 104-го полку тероборони. Адже головне нині – наближати Перемогу. Один із образів передали військовому капелану на передову. Нехай стане оберегом для наших захисників».

Івано-Франківська область.

Фото надано Миколою Симчичем.