Тужлива мелодія соснового лісу, що розкинувся над сотнями безіменних могил десятків тисяч страчених і закатованих НКВС, синьо-жовті стрічки на деревах вздовж дороги, що веде від київської траси вглиб урочища повз брили із сірого граніту з написом «Тут у 19 кварталі Биківнянського лісу поховані жертви політичних репресій» та «Найдорожче у вас — воля, ми оплатили її життям», квіти і поминальні вінки, які несуть люди, що втратили рідних, сусідів, земляків, цвіт народу, — у Національному історико-меморіальному заповіднику «Биківнянські могили» з молебнем за невинно убієнними комуністичним режимом українцями, поляками, німцями відбулися урочисті заходи.

Пам’ять жертв Великого терору 1937—1938 рр. вшанував і Президент України Володимир Зеленський. Від імені глави держави, котрий у цей день працював на саміті країн «Великої сімки» у Хіросімі, було встановлено кошик квітів до монумента репресованим, що на в’їзді до заповідника, та вінки до братської могили й пам’ятного знака польських поховань. Володимир Зеленський у своєму зверненні з нагоди трагічної дати зазначив, що сфабриковані мотиви затримань, жорстокі катування та смертні вироки, які виносилися переважно без слідства й суду трійками НКВС, «дитячі ГУЛАГи» — усе це докорінно суперечить нормальній людській природі та вихідним принципам цивілізованої світобудови.

«Маємо робити все, щоб гарантувати недопущення реваншу тоталітаризму, забезпечити консолідацію зусиль міжнародної спільноти у справі відновлення й збереження миру, колективної безпеки та гуманізму, знешкодження держави-терориста — Російської Федерації, забезпечення справедливого суду й відповідальності для злочинців», — наголосив Президент.

«Вічна та світла пам’ять жертвам політичних репресій. Вічна шана кожному й кожній, хто захищає Україну. Завжди пам’ятатимемо тих, хто віддав своє життя, звільняючи українську землю від російських загарбників», — додав Володимир Зеленський.

Запалили лампадку біля меморіалу і міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко, представники Українського інституту національної пам’яті, громадської організації «Соловецьке братство», Київського товариства жертв політичних репресій, інших патріотичних рухів та об’єднань, ветерани російсько-української війни. Усі вони відвідали вуличну банерну фотодокументальну виставку «Сини волі в часи несвободи», яку підготували співробітники заповідника «Биківнянські могили».

«Виставка присвячена передусім людям, які у той чи інший спосіб взяли участь в Українській революції 1917—1921 років, а згодом були знищенні радянським окупаційним режимом. У добу Великого терору 1937—1938 рр. окремі факти біографії, зокрема колишньої роботи у структурах УНР або Гетьманської Держави, участі у визвольних змаганнях або повстанських рухах, належність до різноманітних культурно-просвітницьких організацій, наукових установ і видавництв чи симпатії до того або іншого політичного діяча перетворювалися на докази «провини заарештованого» і часто вартували йому життя», — зазначають організатори виставки.

«Експозиція «Сини волі в часи несвободи» фактично є першим в Україні проектом, де увага акцентується на долях репресованих діячів і учасників Української революції 1917—1921 рр., похованих у Биківні. Персональні історії, представлені на 8 банерах, доповнені унікальними ілюстративними матеріалами й архівними документами, чимало з яких оприлюднюється вперше», — наголошує заступник директора з наукової роботи Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Тетяна Шептицька.

Науковці установи активно працюють і над проектом «Документи свідчать». Як зазначає Тетяна Шептицька, його основою стали матеріали з архіво-кримінальних справ репресованих. Ці документи добре ілюструють не лише перебіг «слідства», а й роботу самої системи, її брехню, маніпуляції, використання як «доказ» фактів біографії людини тощо. Спільно з Українським інститутом національної пам’яті дослідники заповідника започаткували ще один проект — «Биківнянська трагедія: імена з безіменних могил». Співробітниця УІНП Наталка Позняк зауважує: «У Биківні особлива тиша, яка дивиться на тебе очима людей з давніх фото, чий слід загубився тут, на «спецділянці» Биківнянського лісу. Тут справді варто побувати. Хоча б раз у житті.

Завжди дивувала природа людського зла і насилля. Що змушує одних катувати, вбивати, принижувати і ламати інших? Власні комплекси і страхи? Заздрість? Безсилля? Відчуття внутрішньої нікчемності? На якому етапі людина перестає бути людиною? В різні часи різні митці і філософи намагалися дати відповідь на це питання. А війни тривають. Бо хтось так і не навчився бути щасливим. Як на рівні окремої людини, так і на рівні країни.

Після цієї війни у нас буде багато місць пам’яті. Але все маємо втримати в собі. Бо пам’ять — це єдине, що ми можемо подарувати тим, хто вже не з нами. І пам’ять — це те, що тримає нас на цьому світі, міцно пришиваючи нас до історії свого роду і народу.

І пам’ять, як і свобода, — це те, що ніхто в нас не в змозі забрати. Якщо ми самі не зрадимо і не віддамо».

На знімку: під час меморіальних заходів у заповіднику «Биківнянські могили».

Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА.