На полях ще йдуть останні осінні роботи, а аграрії вже підбивають попередні підсумки цьогорічного врожаю. Як і для багатьох регіонів, для Хмельниччини аграрний рік виявився вдалим. Область вперше наблизилася до рекордного валу в три мільйони тонн зернових. Свою частку до цього короваю внесли і теофіпольські селяни.
— Василю Андрійовичу, до свята вже напекли короваїв, наготували усякої смакоти? — запитую у директора Теофіпольської філії приватного акціонерного товариства «Зернопродукт МХП» Героя України Василя Петринюка (на знімку).— Ой, де там — ще роботи стільки, — сміється у відповідь. — Он ще кукурудзу дозбируємо, а там треба дивитись, як те зерно продати, щоб з толком та з вигодою. І на новій фермі все доробляємо, щоб от-от запустити... Але, звичайно, усіх селян хочу привітати з професійним святом. Утім, яке професійне? Це — все життя. Бо в селі інакше не можна: там мусиш трудитись з ранку до ночі, де б і ким ти не працював. І то всього не переробиш...
Герой України із Новоставець, що у Теофіпольському районі Хмельницької області, каже так не заради красного слівця, а тому що з власного досвіду добре знає, як важко даються всі хліборобські успіхи. Справді, господарству, яким він керує, є чим похвалитися. Сьогодні воно обробляє понад п’ятнадцять тисяч гектарів землі не тільки в Теофіпольському, а й в сусідньому Білогірському районі й навіть на Тернопільщині. На запитання, що сіють, не встигає загинати пальці: кукурудзу, сою, пшеницю, соняшник, ячмінь, горох...
Про відбірну череду корів, що є на тамтешніх фермах, довкола навіть легенди ходять, так старанно зоотехніки добирають поголів’я. А загалом на фермі вже близько трьох тисяч голів великої рогатої худоби. Тут жодного дня не думали про скорочення, навпаки, подбали про те, щоб звести нову ферму. І реконструкцію доїльного залу провели, аби не відставати від сучасної «молочної» моди.
А ще давня пристрасть господарства — свині. Попри те, що ціни на ринку постійно скачуть то вгору, то вниз, цієї справи не покидають. Тож і нині утримують близько дванадцяти тисяч свиней.
Напевно, якби довелось шукати найбільш гармонійне і економічно збалансоване господарство, то Петринюкове було б серед перших. Тут не живуть одним днем виграшного прибутку, а працюють так, як трудилися з діда-прадіда: щоб все було, і все родило.
Але досвідчений керівник не хоче ідеалізувати картину. Хоча б як важко і старанно трудився весь колектив, цього все одно замало, щоб відчувати себе успішним і впевненим у завтрашньому дні. Аграрна галузь наскільки міцна по своїй природі, бо виживає практично за всіх умов, настільки й уразлива до різного роду коливань на ринку.
— Важко знайти стабільнішу і вигіднішу культуру, ніж кукурудза, — каже Василь Андрійович. — Жартуй не жартуй, а це і справді королева полів. Але хіба тисяча гривень за тонну — це королівська ціна?
Може видатись парадоксом, але гарний врожай зернових знецінив значну частину культур на двадцять — тридцять відсотків. А в той же час чимало інших, так би мовити технічних складових врожаю, на стільки само подорожчали. Спробуй в такій ситуації вести прибутково справу.
З дня у день у господарстві трудиться близько півтисячі людей. Про те, що на селі панує безгрошів’я та безробіття, вони і слухати не хочуть. Середня заробітна плата у господарстві перевищила три тисячі гривень, що вже вище від середніх показників по області. Але найзавзятіші механізатори, тваринники, свинарі можуть заробити у три — п’ять разів більше.
На запитання, невже в окремо взятому селі вдалось збудувати райське життя, Василь Петринюк не поспішає давати ствердної відповіді. Бо добре знає, що насправді сільське життя дуже непросте.
— Але, на диво, наші люди уміють до всього пристосуватись, — розмірковує. — Навіть до того, що у багатьох справді немає офіційної роботи. Але нічого, вижили, зуміли прилаштуватись до всього. Та хто не лінується — не скаржиться на біду та злидні. От ще б нашим селам та додати трохи не те що комфорту, а хоча б елементарних зручностей...
Це щоб було де полікуватись. І щоб асортимент у місцевій крамничці не відрізнявся від столичного супермаркету. І щоб по дорозі можна було пройти — проїхати. І щоб транспортне сполучення було швидке та зручне. Ну, от, здається, і все.
Якщо розібратись, не так вже й багато потрібно сільським людям для справді щасливого життя. Бо ж вони віддають нам набагато більше...
Хмельницька область.
Фото автора.
