Директор коледжу Володимир Альохін зі студентами.
Глядачам подарували незабутні емоції досвідчені та зовсім юні артисти з Києва, Білої Церкви, Немішаєвого, Клавдієвого, Микуличів, Мощуна, Макарова та Бородянки.
«За правду і долю нових поколінь...»
Організатори фестивалю наголошували на його благодійній меті — під час заходу збирали кошти на допомогу ЗСУ. Передусім поклали квіти до «Стели Пам’яті і Незламності Українського Народу», а потім запросили на сцену родини працівників коледжу, які зі зброєю в руках боронять рідну землю. Змінили діловий костюм на піксель заступник директора з навчально-виховної роботи Руслан Лоїк, завідувач навчально-виробничої лабораторії «Тваринництво» Віктор Петрук, викладач спеціальних дисциплін відділення «Ветеринарна медицина» Петро Салюк та провідний економіст Василь Мельник. Дружинам воїнів — Оксані Лоїк, Оксані Петрук, Тетяні Салюк та Альоні Мельник — від Київської обласної ради вручили подяки й подарунки: рушники та вишиванки.
Такі ж народні обереги зі словами щирої підтримки подарували тим, хто втратив своїх рідних на війні. У викладача коледжу Людмили Іваненко росіяни відібрали найдорожче, що є в кожної матері — сина. Іваненка Артема Сергійовича було вбито під час окупації... Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять загиблих під час російсько-української війни мирних мешканців та полеглих захисників України.
Чимало учасників фестивалю — так само, як і працівники ВСП «Немішаївський фаховий коледж НУБіП України», на собі відчули «братні обійми» рашистів, коли торік опинилися у захоплених ворогом містах і селах. Проте директор закладу Володимир Альохін категорично не згоден із думкою, що такі заходи не на часі: «Коли в країні триває повномасштабна війна, надзвичайно важливо дарувати людям надію і позитивні емоції, підтримувати культуру, освіту, дитячу та юнацьку творчість».
Серед почесних гостей фестивалю були перший заступник голови Київської обласної ради Тетяна Семенова; голова Бучанської районної державної (військової) адміністрації Данило Мавлянов та його заступник Євген Рибалко; начальник відділу регіонального розвитку, координації діяльності ВСП, дистанційної освіти та заочного навчання НУБіП України Олександр Санченко; начальник відділу освіти Немішаївської селищної ради Олена Лазутіна та директор Ніжинського агротехнічного інституту Василь Лукач.
Започаткований у Немішаєвому фестиваль є різножанровим: його учасники демонстрували вокальне, хореографічне, театральне мистецтво, майстерність художнього слова, інструментальний жанр, народне мистецтво. Глядачі тепло приймали юних артистів з немішаївських ліцеїв, школярів з Микуличів та Клавдієвого, вихованців Макарівського та Бородянського центрів дитячої і юнацької творчості. Щиро аплодували Івану Королю з Макарівської дитячої школи мистецтв, який проникливо виконав пісню гурту «Еней»: «Мам, я в бою за волю пішов в далечінь, за правду і долю нових поколінь...».
«Приміряти» професію
Тим часом на інших локаціях гості пригощалися звареним просто неба козацьким кулішем та іншою смакотою, а старшокласники мали змогу познайомитися з діяльністю закладу та «приміряти на себе» майбутню професію.
«Мої вчорашні підопічні сьогодні працюють у різних агрофірмах, вирощують не тільки декоративно-квіткові, а й сільськогосподарські культури», — розповідає викладач спеціальності «Агрономія» Олена Дяченко. Її студент Андрій Бондаренко показує, як виростити ялівець із гілочки, провести живцювання й укорінення. На моє прохання ділиться планами на майбутнє: наступного року здобуде диплом фахового молодшого бакалавра і вступатиме до Національного університету біотехнологій і природокористування, де навчатиметься за скороченим курсом. «Це в нас сімейна справа, -зізнається хлопець. — Мій батько агроном і дідусь був агрономом. Хочу здобути таку ж професію і у майбутньому створити власне фермерське господарство».
Про секрети приготування сиру халумі та копченого сала гостям фестивалю розповідали завідувачка навчально-виробничої лабораторії «Технології молока і молочних продуктів» Інна Деремед (у центрі) та завідувачка відділення технології виробництва і переробки продукції тваринництва Юлія Латушко (друга зліва).
Поки завідувачка навчально-виробничої лабораторії «Технології молока і молочних продуктів» коледжу Інна Деремед смажить для гостей фестивалю сир халумі (власноруч приготований працівниками і студентами з коледжанської сировини), завідувачка відділення технології виробництва і переробки продукції тваринництва Юлія Латушко розповідає, як правильно обирати й коптити наш традиційний найпопулярніший продукт — сало.
У відділенні готують студентів за двома спеціальностями — «харчові технології» і «технологія виробництва та переробки продукції тваринництва». Перша орієнтована на молочну галузь — студенти вчаться визначати якість сировини, зберігати її, консервувати та переробляти. Такі фахівці без роботи ніколи не залишаться.
За словами Володимира Альохіна, цьогоріч у Немішаївському коледжі засіяли і засадили 800 гектарів навчально-дослідних полів. Частину продукції залишать для власних потреб, зокрема, для навчальної ферми, а решту реалізують. Навіть під час війни тут дбають про розвиток та зміцнення матеріальної бази. Під час окупації рашисти знищили або вивезли з коледжу практично всю оргтехніку, а після звільнення Київщини, завдячуючи допомозі НУБіП, заклад забезпечив студентів і викладачів новими комп’ютерами. Тепер за грантові кошти тут планують переобладнати власну клініку для «братів наших менших», де здобувають практичні навички студенти ветеринарного відділення.
Такі-от «пікніки»...
У холі головного навчального корпусу помічаємо невеликі стенди з фотографіями. Якщо розглядати їх поза контекстом, на якусь мить може здатися, що люди просто вийшли на пікнік — готують собі юшку в казані на вогнищі. Та ці «пікніки» тут згадують зі сльозами на очах — саме так під час окупації доводилося готувати їжу працівникам коледжу, — для себе, своїх студентів і місцевих мешканців, які переховувалися в укриттях, обладнаних у студентських гуртожитках. Майже місяць провела у цьому підвалі й родина директора коледжу Володимира Альохіна — дружина, син, невістка разом з 10-місячною донькою Даринкою та двома старшими синами.
Доки була можливість, працівники закладу ходили у сусіднє село — Михайлівку-Рубежівку годувати та напувати худобу на навчальній тваринницькій фермі. Коли окупанти перестали випускати з території коледжу, доводилося просити про це місцевих мешканців.
— Дивіться — це мій будинок, — Тетяна Лукерченко показує фото знищеної рашистами висотки в багатостраждальній Бородянці, біля якої зупиняються всі міжнародні делегації, які відвідують місто. Ці руїни з гіркою іронією тепер називають «аркою дружби народів».
Тетяна Петрівна викладає у коледжі фізику, очолює циклову комісію природничо-математичних дисциплін та інформаційних технологій. Раніше їздила сюди із Бородянки. Там залишила своє довоєнне життя -всі документи, одяг, побутові речі, родинні фотоальбоми... «Про таке важко розповідати, — зітхає Тетяна Лукерченко, — але треба знаходити сили і жити далі».
— Головний наш капітал — це люди, — нагадує Володимир Альохін. -Дякувати Богові, в умовах повномасштабної агресії нам вдалося не тільки зберегти педагогічний і студентський колектив, а й збільшити його. Готуємось до вступної кампанії, а крім того, розвиваємо такий напрям, як освіта дорослих — створюємо короткострокові курси для вимушених переселенців, які хочуть отримати нову професію. Звісно, передусім дбаємо про безпеку студентів і викладачів — обладнали укриття, в яких вони можуть перечекати повітряні тривоги.
Боги і герої
Під час фестивалю працівники та гості коледжу посадили калину — символ незламності України — яку доправили на територію закладу за допомогою дрону. Між іншим, вже два роки поспіль тут готують операторів БПЛА, які активно використовують не тільки в АПК, а й у війську.
Війна так змінила наші пріоритети, що найбільшу цікавість студентів-аграріїв на фестивалі викликали ятки з військовою амуніцією і зброєю, яку дозволяли потримати в руках і навіть розібрати під наглядом фахівців. «Уміння вправлятися з автоматом тепер життєво важливе для кожного українця, хоча б де він працював», — пояснює хлопець, який з непідробним захватом спостерігає за тим, як вправно його товариш розкручує «Калашникова».
Уміти тримати в руках зброю мають і хлопці, і дівчата.
Героями дня були військові. Важко порахувати, скільки автографів встигав роздати за годину високий бородань із позивним «Домкрат». У мирному житті він був тестувальником програмного забезпечення, а 25 лютого 2022 року пішов добровольцем на війну. На руці у студентки Олени Клименко «Домкрат» залишає свій підпис і побажання «Мирного неба!», про яке нині мріють усі українці.
На такі заходи місцеві мешканці зазвичай приходять родинами, разом з дітьми, що радіють можливості покататися на конях чи погладити ягнят, яких розводять у господарстві коледжу.
Маленьку Веронічку привели чи, радше, привезли в дитячому візочку батьки. Коли розпочалося широкомасштабне вторгнення, крихітці було лише два дні від народження, і вони з мамою Настею Карпенко були змушені більш як тиждень прожити в підвалі одного зі столичних пологових будинків.
Коли чуєш такі історії, від болю стискається серце. Та коли бачиш, як щиро радіють цьому сонячному дню наші діти війни, розумієш: у ворога просто немає шансів!
Викладач спеціальності»Агрономія» Олена Дяченко та її студенти Андрій Бондаренко і Ольга Толочин розповідають, як провести живцювання й укорінення ялівцю.
«Дивіться – це мій будинок!» – Тетяна Лукерченко показує фото знищеної рашистами висотки в Бородянці, яку нині з гіркою іронією називають»аркою дружби народів».
Високий бородань із позивним «Домкрат» роздає автографи студентам. На руці Альони Клименко він залишив побажання «Мирного неба!»
«Підростеш – приходь до нас навчатися!» – директор коледжу Володимир Альохін тримає на руках одну з найменших гостей фестивалю, Веронічку.
Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА та автора.
