Вона відома ще й як громадська активістка, творча особистість, здебільшого пише поезію та прозу для дорослих та дітей.
Зустріч з Любою Ярмолюк змушує замислитися, що рухає нею у її поважному і вже захищеному законом віці все ж їхати у гарячі точки, де є можливість не тільки врятувати чиєсь життя, а й самій потрапити під ворожі засоби знищення всього живого.
— Уперше поїхала на схід, коли вже АТО перейменували на ООС. Тоді ще доводилося багато працювати з місцевим населенням як терапевту і як сонологу. Ми працювали в Станиці Луганській, біля промзони Авдіївки. Чому рашисти так билися за цю промзону? Бо там ще люди могли собі заробити якусь копійчину на прожиття. Ми були на такій відстані від Донецька, що бачили обгорілі шпали розбитого аеропорту. У 2019 році наш перший Добровольчий шпиталь імені Миколи Пирогова працював у різних точках, — розповідає Любов Петрівна. — А у хлопців найбільшими проблемами були болі у спині, бо носили важку броню.
Після 2019 року аж до повномасштабного вторгнення ерефії Любов Ярмолюк працювала в рідній Рівненській обласній клінічній лікарні імені Юрія Семенюка на звичній посаді. Втілювала у життя авторський медико-соціальний проєкт «Крок назустріч», спрямований на реабілітацію дітей з онкохворобами, ДЦП, нервово-психічними розладами.
24 лютого 2022 року всім нам змінило життя. Любов Петрівна вирішила їхати в столицю. І вже 15 березня стала до нових обов’язків. Працювала на медичному складі, до якого підвозили дедалі більше гуманітарної допомоги, медикаментів. Все це треба було розсортувати по групах і доправити у відповідні місця дислокації наших військ.
Любов Ярмолюк не мала на той час відповідної амуніції, а без неї у місця бойових дій не випускали. Тож змушена була продовжувати працювати на цьому складі. Роботи було багато. Дещо пізніше, під кінець ротації, вона все ж побувала під згорьованою Бучею. Хоча колеги її попереджали, аби не їхала, бо на той час її здоров’я похитнулося. І витримати великі фізичні навантаження було неможливо.
Пані Люба з теплом згадує своїх побратимів, земляків, парамедиків, з якими пліч-о-пліч працювала на позиціях.
...Під час чергового приїзду після ротації наша лікарка-землячка уже змінила підрозділ. Вона опинилася у бригаді «Госпітальєрів», якими керує рівнянка, народний депутат України Яна Зінкевич. Тут вона отримала позивний «Астра». З теплотою розповідає про Яну Зінкевич, яка дбає про кожного госпітальєра. В її батальйоні всі одягнені «з голочки», прекрасне харчування, чудова атмосфера, залізна дисципліна. Все чітко.
Працювала Любов Петрівна і на стабілізаційному пункті. Дуже подобається їй, як уміло, без метушні і підвищених тонів трудяться там наші військові фахівці. З одного погляду розуміють, що кому потрібно. Відчувається згуртованість і єдність.
Любов Ярмолюк показує мені статуетку — найвищу відзнаку негрошової волонтерської премії «Євромайдан-SOS». У Люби Петрівни чимало нагород, у тім числі і за її творчість. Поетеса пишається ними, але зізнається:
— Там мені не писалося зовсім...
Рівне.
Фото з відкритих джерел.
