Валерія Яромчук задоволена тим, як випасають молодняк.
Фото автора.
Однак спочатку карантин через ковід, потім війна та інші життєві обставини завадили цьому. Нарешті вирішив: оскільки так довго чекав, то поїздка має відбутися саме весною, коли все довкіл цвістиме і буятиме свіжою зеленню.
У селищі Голоби, куди прибув електричкою і звідкіля мав продовжити поїздку, буквально забивало дух ароматом розквітлого бузку. І хоча в цьому ошатному містечку бував не раз, ніколи не помічав, що тут так багато цих квітучих деревець.
Тож не здивувався, коли знана на Волині аграрій, директор СТзОВ «Дружба» Валерія Яромчук, відчинивши дверцята білої «Тойоти», попередила, що на передньому сидінні в неї вже є «пасажир», і показала на розкішний букет все того ж бузку. Його ніжний запах так і супроводжував нас під час цієї повчальної і корисної поїздки.
Голова районного ветеранської організації Валентина Січкар, яка організувала цю зустріч, показувала за вікном автівки розкішні поля озимини, зорані й акуратно, по-європейському доглянуті площі ярини.
Тим часом Валерія Адамівна кермувала авто. Дізнаюся: в господарстві, яке має аж 1746 гектарів сільгоспугідь і утримує 440 голів великої рогатої худоби, в тому числі 170 корів, лише 24 працівники. Посада особистого водія керівника серед них не передбачена.
Насамперед наш шлях проліг на ферму в селі Нужель. Неподалік від її збережених і по-господарськи відремонтованих приміщень, завернули до гурту молодняка, що пасся уздовж меліоративного каналу. До речі, СТзОВ «Дружба» є племінним репродуктором з розведення української чорно-рябої молочної породи. Тварини ніби чекали нас: всі як одна повернули назустріч голови і навіть полишили щипати соковиту, ще не потолочену і майже не обскубану ними траву. На випас худобу вигнали лише кілька днів тому, пояснює Валерія Адамівна.
У приміщенні, де утримується 170 корів, чисто, світло, повітря свіже, а в годівницях повно запашного сіна. Надої високі: щодня господарство реалізовує Рожищенському сирзаводу більш як дві з половиною тонни молока вищого ґатунку.
Потішили й відвідини приміщення, де утримують телят. Нарощувати поголів’я є з чого. Однак, як зауважує Валерія Яромчук, держава не стимулює до цього. В той час коли малі фермерські господарства отримують доплату за приріст поголів’я, такі, як СТзОВ «Дружба», не мають за це нічого. Доглядати ж корів — справа копітка і затратна.
Хоча худоба — це й додаткові робочі місця на селі, й органічні добрива, й регулярні надходження коштів у касу господарства. Зараз органіки, як пояснює Валерія Адамівна, вистачає лише, аби підживити четверту частину площ, решту доводиться заправляти мінеральними добривами, а ціна їх захмарна.
У Європі, як відомо, підтримують сільгоспвиробника, виділяючи на гектар 350 євро дотації. Товариству, як підрахувала директор, доводиться за рік сплачувати з кожного гектара 9105 гривень різних платежів. А ще, аби забезпечити виробництво, потрібно придбати насіння, добрива, засоби захисту рослин, техніку, пальне, електрику, видати зарплату, розрахуватися за паї.
До речі, кожному землевласнику за пай, а це 4,24 умовного кадастрового гектара, товариство щороку виплачує 20 тисяч гривень. А таких в селах Нужель і Бруховичі сотні. Це серйозна фінансова підтримка переважно вже немолодих людей.
Пільговими кредитами «Дружба» теж не може скористатися. За останні роки господарство отримало лише безпроцентну позику на придбання комбайна «Нью Холланд». Тим часом техніку потрібно постійно оновлювати.
Цього дня ми побачили, як працюють на полі механізатори, порозмовляли з ними під час короткої обідньої перерви. На одній із площ вони проводили досходовий обробіток посівів сої гербіцидами, на іншій — ще сіяли сою.
Земля всюди добре вироблена, площа рівна, як стіл. Щоправда, в деяких місцях піднялися нагору ґрунтові води. Цього року такі «блюдця» щонайменше на двадцяти гектарах. Проведена майже півстоліття тому меліорація зробила ці землі більш родючими, але осушувальні системи вже потребують реконструкції, а це — величезні кошти. Були б такі дотації, як у Європі, господарство могло взяти ці клопоти на себе. А так це непідсильний для нього тягар.
Але попри все це в «Дружбі» навчилися вирощувати високі, як для цих небагатих на гумус земель, врожаї. Пшениця видає з гектара по п’ять тонн зерна, соя — по дві з половиною, добре родять жито, ячмінь, овес. Господарство, крім зернових і сої, продає також молоко, м’ясо, племінний молодняк.
Нашу розмову завершували в невеличкому скромному кабінеті директора товариства. Як ми вже зазначали, в господарстві лише 24 штатні працівники. Стільки ж, а, може, й більше, сиділо колись в конторах схожих з «Дружбою» за розмірами колгоспів.
У товаристві звикли рахувати кошти. Однак попри це не забувають і про доброчинність. З перших днів війни допомагають армії, вимушеним переселенцям, землякам-ветеранам… Чимало зробили з благоустрою сіл Нужель і Бруховичі, їх газифікації. Свого часу СТзОВ «Дружба» допомогло придбати сценічне вбрання хору ветеранів із селища Голоби «Червона калина», і перелік цих добрив справ можна продовжувати.
Як розповіла голова Ковельської районної організації ветеранів України Валентина Січкар, таке ж доглянуте в Голобах і обійстя Яромчуків. Там багато квітів, затишно. Разом із чоловіком Павлом Андрійовичем господиня дому виховала двох дочок, мають четверо внучат. Це найбільша бабусина втіха.
Любить Валерія Адамівна порядок і красу, тож не дивно, що одним із «пасажирів» в її автомобілі був букет квітучого бузку. Все це допомагає їй і в будні не забувати про радість життя, бачити не лише його світлі й темні сторони, а сприймати оточуючий світ у всьому різнобарв’ї кольорів весняної веселки.
Таким само дорідним хочуть бачити і цьогорічне пшеничне поле директор СТзОВ «Дружба» Валерія Яромчук та головний агроном господарства Микола Затерчук.
Фото Тетяни БЕРЕГИ.
