Одне з них — Сінокоси колишньої Хорупанської сільської ради. Років сім тому Сінокоси мали інформаційний розголос: млинівчанин Володимир Олійник поінформував, що шестикласник із Сінокосів Олександр Олесницький до Хорупанської дев’ятирічки добирається верхи на... «Борисові» (таку кличку мав кінь із господарства працьовитої сім’ї). Учень залишав «Бориса» у бабусі, а після уроків з допомогою «кінської сили» назад повертався в рідну домівку.
А далі Сінокоси знову залишалися в інформаційному вакуумі. Нещодавно я там побував. Колишній шестикласник Олександр — нині студент відділення «комп’ютерна інженерія» Млинівського технолого-економічного фахового коледжу. Високий і стрункий юнак задоволений навчальним процесом, викладачами і обраним фахом. Щоправда, добирається на пари у коледж Олександр Олесницький (на знімку) мотоциклом «Боксер», який замінив надійного «Бориса».
Глава сімейства Петро Олесницький (на знімку) — нині безробітний. Майже три десятки років зі своїх 52 літ працював листоношею, однак унаслідок реформ і трансформацій у поштовій сфері залишився за її бортом.
Тож обробляє майже сім гектарів землі. Вирощує зернові культури, трави, утримує дві корови, кобилку Машку та іншу живність, також обзавівся тракторцем та автотранспортом — має в користуванні надійну і всюдихідну «Ниву». Троє доньок Петра Петровича та його дружини Оксани Сергіївни — Юля, Віта та Оля — вже випурхнули з-під батьківської та матусиної опіки, вийшли заміж, живуть в інших містах. З батьками тільки Олександр.
Не втримався і запитав у Петра Петровича, чи не думає перебратися, так би мовити, ближче до цивілізації:
— Ні, не збираюся, — впевнено відповів господар, — бо тут тримає дух батьківщини — у слові «батьківщина» наголос на першому складі.
Як кажуть, аргумент переконливий, хоча пан Петро не приховує і щиро зізнається: «Було б добре, аби поряд мешкав добрий сусід. І для спілкування, і для допомоги, і, як кажуть, для розвантаження душі від житейських клопотів і викликів. А так до відповідних об’єктів у Хорупані доводиться долати 3—4 кілометри».
...А неподалік Сінокосів спалахують зорі над Мечиславівкою, якої також немає на мапі України. Донедавна там мешкало нині вже покійне подружжя Качеруків. Тоді глави родин жартували між собою: «Ти директор на Сінокосах, а я — на Мечиславівці!».
А мені не дає спокою думка: як так могло статися, що сіл на мапі начебто немає, а на землі залишилися. І люди в них живуть! Одиниці, але то ж люди...
Млинів
Рівненської області.
Фото автора.
