О цій порі торговельні прилавки наповнюються «живими» вітамінами. Ягоди — скрізь. До перших суниць-полуниць поступово додаються черешні, вишні, абрикоси. З’явилась і маловідома раніше жимолость. І це лише початок. Далі підуть смородина, аґрус, лохина...
Асортимент практично той самий, що і кожного року. От тільки «фруктова географія» помітно змінилась. Хмельничани ще пам’ятають часи, коли перша суниця садова з’являлась із Криму, потім мелітопольська черешня та абрикоси, за ними — щедрий набір із Херсонщини. І лише після того — місцеві ягоди.

Дороге, бо раннє. І заморське

Зрозуміло, що перші, ранні, коштували найдорожче. Але багато хто чекав саме вирощених на приміських дачах та городах. Ця продукція цінувалась за свою екологічну чистоту, а головне — за доступність ціни. На варення та компоти йшли переважно такі плоди.

Тепер на ринку ледь не на кожному прилавку з ягодами стоять картонки з написами: «полуниця з Закарпаття», «ягода чернівецька». А на одній довелось прочитати: «Черешня медова. З Іспанії».

Чи довіряти таким «сертифікатам» походження товару — справа кожного. Багато хто розуміє, що то частина базарного маркетингу: «домашнє — значить, краще, вирощене «без хімії». Чи справді це так — тема окремої розмови. Але наш покупець вже на око навчився відрізняти вітчизняний продукт від привізного. А ще про походження промовисто свідчить ціна. Бо, приміром, згадану іспанську черешню пропонували по 250 гривень за кілограм, а ту, що просто «солодка» — по 120.

Та й перші суниці-полуниці ранньою весною з’явились не з наших південних регіонів, а прибули з тієї ж Іспанії чи Греції. І так само коштували 250—300 гривень за кілограм. Лише згодом, коли прилавки заповнились хоч не хмельницьким, але товаром з інших західних областей країни, вартості поповзли вниз. Тепер коштують від 40 до 60 гривень за кіло.

Своє є, але його замало

Зрозуміло, що на зниження ціни впливає масова пропозиція від місцевих продавців. Та нікуди не дінешся від того, що лише їх товаром ринок не наситиш. В аграрному секторі краю ягідництво, як і овочівництво для великих компаній і сільгосппідприємств — справа аж ніяк не першочергова. За клопітну роботу беруться хіба що фермери та ті, хто працює на своїх присадибних та дачних ділянках. І вирощують до 98 відсотків від загального обсягу цієї продукції місцевого виробництва. При цьому на ринку вони нікому не конкуренти.

На наших прилавках давно і успішно прижились польські овочі, іспанські фрукти, уся заокеанська екзотика. Хто міг їм протистояти — то це переважно херсонські аграрії, котрі наповнювали наш ринок баштанними, огірками-помідорами та цибулею. Тепер і сподіватись на них не можемо. Жахлива екологічна катастрофа, спричинена підривом рашистами Каховської ГЕС, на роки, а то й на десятиліття змінить географію вирощування вітамінних культур. І, очевидно, певний час на наших прилавках пануватимуть закордонні фрукти та овочі.

На жаль, такі реалії війни. Наслідки повномасштабного вторгнення передусім відчувають на собі найбідніші споживачі. Високі ціни змушують їх відмовлятись не тільки від фруктово-вітамінних делікатесів, а навіть від звичних овочів. Приміром, від цибулі, ціна на яку з осені зросла з 10—15 до 70—80 гривень за кілограм. Сподівання, що новий врожай її зменшить, невеликі. Бо херсонської цибулі, яка в попередні роки становила чи не найбільшу частку на ринках, тепер зовсім не буде. Як і багато чого іншого.

Щоб мати плоди, треба спочатку зростити бізнес

На місцях ще активніше шукатимуть вихід із ситуації.

Нині у Хмельницькій громаді, приміром, фінансово підтримують аграріїв, які беруться за вирощування нетрадиційних культур, зокрема і ягідних. Також передбачено часткове відшкодування витрат, пов’язаних з підтвердженням відповідності стандартам виробництва органічної продукції та видачею сертифіката.

У Кам’янець-Подільській громаді теж роблять ставки на рослинництво: для представників малого й середнього бізнесу, науковців, студентів та всіх, хто захоплюється професійним чи любительським вирощуванням сільгоспкультур, організували семінар «Провідні технології агробізнесу». Його учасники цікавилися створенням агрокластерів та налагодженням співпраці. Адже розуміють: самотужки можна виростити урожай, але налагодити успішний бізнес практично неможливо.

Час покаже, чи вистачить у ентузіастів наснаги започаткувати нову справу, збирати стабільні врожаї, наповнювати продукцією ринок. Навіть, якщо виробництво проходитиме без збоїв, на це знадобиться не один рік. А доки все облаштується, географія поставок на наш ринок аграрної продукції ще зазнаватиме змін.

Хмельницька область.

Фото автора.