І хоча ще два роки тому, коли ці хлопці з Дніпропетровщини в один день підписали контракт зі Збройними Силами України, вони бачили себе розвідниками, та не жалкують, що стали саме протитанкістами.
Як розповіли у Службі зв’язків з громадськістю бригади, підрозділ хлопців боронив Донеччину, звільняв Харківщину, а зараз знищує ворога на Луганщині.
Олександр згадує, що коли вперше влучив у броню ворожого танка, відчуття були неймовірні: «Радість від того, що ця сволота вже ніколи не зможе забрати життя побратимів, та водночас страх, що у наш напрямок зараз полетять усі можливі боєприпаси. Але далі все змінилося. З кожним наступним влучним пострілом залишається тільки радість від вдалого виконання завдання. Адже усі дії доведено до автоматизму».
Бувало, що у засідках хлопцям доводилося проводити більш як тиждень. Та навіть після знищення цілі позицію змінювали не завжди — подовжували своє «полювання» вже під артилерійським вогнем противника. Тому дуже важливі вдале маскування, глибокий окоп та, звичайно, вміння швидко зібратися після «роботи».
«Ворог скаженіє, коли втрачає броню й одразу сипе з усього наявного озброєння. Та й не можна нехтувати засобами індивідуального захисту. Одного разу шолом врятував мені життя.
Осколок пробив його, я дістав сильну контузію, але залишився живим», — зазначає Юрій.
Обоє десантників дуже пишаються своїм підрозділом — тим, що поряд із ними служать неабияк вмотивовані та завзяті хлопці.
«Побачили ворожі «коробочки» — одразу постріл. Жодних сумнівів чи вагань. Бачу ціль — наводжусь — постріл. Наші фахівці вражали ворога на відстані 5100 метрів, а бувало — наближалися до 900 метрів. Головне — знищити окупантів», — зазначає Юрій.
Захисники впевнені у нашій Перемозі та намагаються її наблизити якнайшвидше.
«Нас не залякати і не здолати. Мине ще трохи часу, і синьо-жовті прапори замайорять по всій території НЕЗАЛЕЖНОЇ! Вірте нам, ми не підведемо», — запевняє Олександр.
Дніпропетровська область.
Фото 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади.
