Під час війни воно набуває ще більшої гостроти. Якщо минулими роками основними ризиками були переважно погодні сюрпризи, то тепер додаються ворожі бомбардування, заміновані поля, екоцид...

Зернина до зернини

Коли на Хмельниччині розпочинали весняну сівбу, вже знали, що на сході та півдні не всі поля зможуть засіяти через бойові дії. Але припустити, що тисячі гектарів, на яких вже зріє урожай, затопить дніпровською водою — здоровий глузд не міг. Але сталось.

Вносити корективи у структуру посівів нині запізно. Тож тепер стоїть інше важливе завдання: вберегти посіяне, зібрати вирощене і розподілити урожай так, щоб усім вистачило.

Цьогорічна весняна сівба на Хмельниччині була важкою і тривалою. Однак попри воєнний стан, нестачу ресурсів та складні погодно-кліматичні умови, агроформування всіх форм власності успішно її провели на 850 тисячах гектарів.

Загальна посівна площа під урожай-2023 в області перевищує 1,2 мільйона гектарів. І аграріям вдалося зберегти рівень минулого року і не зменшити його порівняно з довоєнним часом.

Не забули і про «борщовий набір»

А от картоплі та овочів посадили навіть на три тисячі гектарів більше, ніж торік. Тепер вони займають 75 тисяч гектарів. З огляду на нинішню ситуацію з «борщовим набором» рішення дуже вдале. Адже зрозуміло, розмаїття херсонських овочів на вітчизняних ринках цьогоріч не дочекатися.

Компенсувати їх урожаєм з хмельницьких полів не вдасться. Місцеві ринки вже наповнюються фруктами та ранніми овочами із-за кордону. Але те, що і свої вродять щедріше, не завадить.

Фахівці прогнозують, що, приміром, вирощеної в області картоплі та виробленого цукру матимемо вдвічі більше, ніж потребують краяни. Решту можна буде поставити в інші регіони.
Традиційно так і робили. У селах добре пам’ятають, як вантажівки привозили херсонські помідори та кавуни, і дуже часто їх навіть не продавали, а просто міняли на картоплю. Тепер обміну не буде. Картопля просто поїде у східні та південні області.

Очевидно, зазнає змін і логістика зернових. За попередніми прогнозами, виробництво зерна перевищить потреби області в 2,5 раза. Зазвичай, те, що не могли «з’їсти» самі, відправляли за кордон. Тепер, хоча аграрний експорт і не припиняється, з цим дедалі проблематичніше. Проте на внутрішньому ринку можливі зміни через недобір у масштабі країни кількох мільйонів тонн зерна.

Олійні просуваються на захід

Останніми роками все більше Хмельниччина сіє соняшнику. Цьогорічний «олійний» клин наблизився до 220 тисяч гектарів. Культура, яка з десяток літ тому видавалася ледь не екзотичною для цих країв, тепер почувається впевнено: за площами обігнала навіть кукурудзу. Й починає диктувати свої правила. Услід за соняшником на захід переміщається і переробка. Так, один із аграрних холдингів зводить на території краю потужний завод із виробництва олії. Зрозуміло, що після його запуску потреба в сировині зросте. А це означає: можна очікувати подальших змін у структурі посівів на місцевих землях.

Разом із соняшником на подільських полях дедалі більше з’являється сої. Цьогоріч вона дозріває на понад 192 тисячах гектарів. Таких обсягів раніше не було. Набирає обертів і кукурудза, якої посіяно майже 213 тисяч гектарів.

Наскільки далекоглядним можна назвати рішення про розширення площ згаданих культур, сказати важко. Наразі аграрії керуються переважно тим, що вони тримаються в ціні, а, значить, дають прибутки. Але як при цьому враховуються потреби внутрішнього споживчого ринку? Чи буде знайдено баланс між тим, що вирощуємо, і тим, що необхідно для споживання? З чиїх полів потраплятиме на наш стіл не тільки хліб, а й інші продукти, овочі та фрукти? Чи досить того, що аграрна область може прогодувати тільки себе?

Відповідей на ці запитання поки що немає.

Фото з відкритих джерел.