Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом. В Основному Законі України закріплено й положення щодо загальних гарантій захисту прав дитинства.

Окрім Конституції України, правовий статус дитини визначають низка законів і підзаконних нормативних актів, які забезпечують розвиток дітей, встановлення гарантій і пільг для юних громадян нашої держави. Серед них — Конвенція про права дитини, Закон України «Про охорону дитинства», Сімейний кодекс України, Цивільний кодекс України, Закон України «Про безоплатну правову допомогу», Декларація про права дитини 1959 року.

«Кожна дитина має невід’ємне право на життя... Дитина має право на ім’я і набуття громадянства, а також право знати своїх батьків і право на їх піклування... Дитина має право на збереження своєї індивідуальності і громадянства... Дитина має право не розлучатися з батьками... Жодна дитина не може бути об’єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність... Дитина має право користуватися своєю культурою...» Дотримання цих норм українського та міжнародного права стосовно маленьких громадян нашої країни опинилося під загрозою від того часу, як російські окупанти вдерлися в Україну навесні 2014 року. А після повномасштабного вторгнення рф в Україну 24 лютого 2022 року цинічне порушення окупантами священних прав та інтересів українських дітей набуло величезних масштабів і трансформувалося у найгірший прояв воєнних злочинів — геноцид.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець зазначає: «Війна в Україні триває з 2014 року. З того часу і до 24 лютого 2022 року загинули 152 дитини, 146 — за-знали поранення, а з початку повномасштабного вторгнення війна забрала життя 485 дітей, понад тисяча маленьких українців дістали поранення різного ступеня тяжкості. Проте це не остаточні дані, оскільки нам досі невідома кількість дітей, які по-страждали в місті Маріуполі, на інших територіях Донецької та Луганської областей, де постійно ведуться активні бойові дії».

За цією статистикою стоять історії маленьких громадян України, які могли жити, радіти, створювати свої власні родини та будувати мирну країну. Найменшій дитині, яка загинула від обстрілів пологового будинку у Запоріжжі, було лише два дні від народження.

Навіть у Міжнародний день захисту дітей, який відзначався 1 червня, росіяни вчинили масований ракетний обстріл, унаслідок якого разом із мамою загинула 9-річна дівчинка.

Нещодавно Президент Володимир Зеленський заявив, що достеменно відомо про понад 19,3 тисячі дітей, яких росіяни незаконно депортували з України. 

Намагаючись приховати свій воєнний злочин — депортацію та примусове переміщення українських дітей, росія продовжує вести інформаційну війну.

Щоб ввести в оману світову громадськість і переконати довірливу аудиторію, що рф депортує українських дітей нібито тільки зі «світлих» та «рятівних» мотивів, пропагандисти країни-агресора маніпулюють поняттями «евакуація», «оздоровлення», «лікування». 

Та хоч би як перекручував ворог факти у намаганні приховати свої воєнні злочини, — принцип невідворотності покарання та відновлення справедливості продовжує діяти. Українська держава твердо стоїть на позиціях захисту своїх громадян, у тому числі й наймолодших.