Проте широкомасштабна війна росії проти України, яка принесла стільки біди всім нам і зокрема згорьованій Бучанській громаді, внесла свої корективи. Тут, на вході у парк, тепер усіх відвідувачів зустрічає стела, де викарбовано імена 501 бучанця, що їх, мирних жителів, убили російські нелюди. Люди різні за віком, хтось пережив Другу світову війну, а хтось лише почав свій життєвий шлях. Але прийшли нелюди...

Та хай там як, а цьогоріч організатори, а це — Київська міська державна адміністрація, Бучанська міська рада, Київський національний академічний театр оперети за сприяння та підтримки посольств дружніх нам держав — Польщі, Литви та Молдови — вирішили попри все продовжити традицію. Хоча й дещо переформатували захід. Тепер це був не фестиваль, а концерт-реквієм «Об’єднані заради Перемоги». Така собі присвята пам’яті жертвам новітньої війни.

Раніше, згадують містяни, весь парк перетворювався на фестивальний майданчик. Нині все інакше. Нині все для того, аби світ не почав забувати про тут страшну трагедію, яку принесла нам росія.

«Це певний гонг, така собі труба, яка повинна розповідати на весь світ: не мовчіть, війна не закінчилася, вона триває, і кожного дня ми втрачаємо цвіт нашої нації. Гинуть молоді хлопці, які захищають саме ті цінності, які такі важливі для Європи», — зазначив керівник театру оперети Богдан Струтинський.

Так, ми не маємо права забути. На жаль, цьогоріч у концерті-реквіємі взяли участь представники лише трьох найближчих до нас країн, хоча за минулі роки проведення фестивалю у ньому взяли участь понад 160 представників із 43 країн. Та хай там як, але й нині це акт солідарності, каже міський голова Бучі Анатолій Федорук, і це має спонукати до того, щоб військовий трибунал відбувся і щоб, як після Другої світової війни було засуджено фашизм, так нині було засуджено і поніс покарання рашизм.

Відкриваючи концерт-реквієм, усі присутні вшанували хвилиною мовчання невинно убієнних. Тим часом Богдан Струтинський зазначив, що життя неможливо поставити на паузу. І це так і є, адже коли звучали пісні у парку як підтвердження, що ми непереможні, звідусіль було чути дитячий сміх, а ще під склепінням сцени я помітила пташине гніздечко. Символічно.

Однозначно, Україна має змінитися, однозначно, ми маємо повернутися до своїх витоків, до своєї культури й духовності задля того, щоб бути ще сильнішими, зазначали всі учасники фестивалю, адже пам’ять — це те, що неможливо знищити. І хоч би скільки російська орда протягом століть старалася, ми стоїмо. І ми сьогодні говоримо про майбутнє.

Тому такий концерт-реквієм дуже важливий, наголосив Надзвичайний і Повноважний Посол Польщі в Україні Бартош Ціхоцькі. Порадував усіх щирою українською мовою й Надзвичайний і Повноважний Посол Литовської Республіки Вальдемарас Сарапінас. Тим часом публіка довго не відпускала зі сцени ще одного представника цієї країни — оперного співака Вітаутаса Юозапайтіса (на знімку в центрі). Особливо розчулив Вітаутас, коли заспівав лемківську пісню «Пливе кача...», що вже стала легендою. Того вечора у нього була фактично подвійна місія, адже Вітаутас — не просто оперний співак, а й народний обранець та голова комітету культури Сейму Литовської Республіки. Тож крім культурної мав ще й політичну акцію та місію.

Словом, Україна продовжує жити і творити свою історію, а наша пам’ять — це непримиренність до ворога. Наша пам’ять — це побудувати таку країну, яка стала б взірцем для світу.

Шануймося і пам’ятаймо!

Фото автора.