Після опублікування указу глави держави про нагородження Андрія Сороки (на знімку) Золотою Зіркою Героя України (по-смертно) добровольцем на фронт попросився його молодший брат Сергій. Тепер вони вдвох із батьком захищають країну від російських агресорів.

Крім рідних Андрія Сороки, які проживають у містечку Гнівань на Вінниччині, вдалося поспілкуватися з його побратимами — тими, хто нині на фронті і хто у місці постійної дислокації військової частини.

Врятував побратима, а сам...

Старший лейтенант Андрій Сорока командував мінометною батареєю батальйону оперативного призначення однієї з військових частин Національної гвардії України. З травня 2022-го разом зі своїм підрозділом виконував бойові завдання на Донеччині. Військові виявляли і знешкоджували диверсійно-розвідувальні групи ворога.

— Синок, ти чого такий суворий? — запитував його якось мобілізований чоловік, за плечима якого вже було понад сорок років.
Командиру на той час виповнилося 27.

— Я всіх вас дуже люблю і ціную, тому й вимагаю робити те, що врятує життя у складний момент, — приблизно так відповів йому тоді старший лейтенант.
З травня по листопад у підрозділі Сороки не знали втрат. Поранені, контужені були, загиблих — ні. Тому смерть командира стала шоком для побратимів.

Подання на звання Героя України робила військова частина.

22 вересня 2022-го група під орудою Сороки під час завдання засікла ворожу ДРГ. Відбувалося це біля сіл Новомихайлівка та Солодке. Командир оцінив ситуацію й обрав місце для засідки. Десять ворожих розвідників йшли на наших військових, ніби їх туди магнітом притягувало. Орки до останнього не помічали замаскованих хлопців. Командир першим відкрив вогонь і поклав п’ятьох ворогів. Його підлеглі знищили решту диверсантів.

Під час огляду речей диверсантів знайшли дві топографічні карти з даними про місця розташування командно-спостережних пунктів рашистів, складів з озброєнням та матеріально-технічного забезпечення...

У військовій частині, де служив Сорока, розповіли про ще один бій. Штурм позицій біля села Павлівка на Донеччині рашисти розпочали о шостій ранку. Було це восени 2022-го. Після обстрілу артилерії на горизонті з’явилося шість БТРів. Їх зустрічав зведений мінометний взвод Андрія Сороки. Гвардійці зупинили орків. Командир особисто підбив дві бойові машини.

Рашистів теж немало полягло в тому бою.

Після відступу росіян «заговорили» їхні міномети. Міни полетіли на позиції гвардійців. Щойно Сорока почув їх свист, що наближався до них, з силою відштовхнув підлеглого у бліндаж. Сам уже не встиг сховатися. Загинув від розриву міни.

«Старший лейтенант Андрій Сорока віддав своє життя, врятувавши життя підлеглого побратима», — це слова з тексту подання командира частини на присвоєння гвардійцю найвищої нагороди держави. З травня по жовтень минулого року зведений мінометний взвод під його орудою знищив чотири БТРи, БМП, вантажний і легковий автомобілі, безпілотник, спостережний пункт ворога, 13 укриттів для особового складу, на рахунку також понад сто вбитих та двісті поранених загарбників.

Командувач Нацгвардії присвоїв Андрію Сороці чергове звання капітана (посмертно).

Прес-офіцер частини Анна Лазарчук згадала слова одного з генералів про Андрія Сороку. Той казав: «Такі командири щодня не народжуються».

Коли виповнилося 18, підписав контракт з Нацгвардією

Під час розмови з мамою полеглого Андрія Сороки, пані Світланою, декілька разів доводилося вибачатися перед згорьованою жінкою: спогади ятрили їй душу, краяли серце. Вона не могла стримати сліз, але щоразу повторювала, що й далі говоритиме.

— Це правда, що ви переказали сто тисяч гривень на придбання автомобіля? — запитую пані Світлану.

— Вам і про це розповіли? — запитує у відповідь. — Ці гроші були на картці Андрія. Ми вирішили, що вони більше потрібні його хлопцям, ніж нам.

Далі пряма мова матері про синочка: «Андрій ішов у перший клас і вже умів не тільки рахувати, а й виконувати додавання і віднімання, — каже жінка. — Де навчився? Ми часто відправляли його у магазин за покупками, то так і навчився. До кожної копієчки все вираховував. Можливо, тому пізніше легко давалася математика. Дуже любив читати. Улюбленим предметом у школі була також історія. Ділився з нами, що прочитав. Про хлопців і школу мало говорив. Зростав мовчазним, і таким залишився у дорослому віці.

Після школи вступив вчитися у Національну академію МВС на заочне відділення. Коли виповнилося 18, підписав контракт з Національною гвардією. Вмів цінувати дружбу! Це для нього було, як кажуть, святе. Дуже відповідально ставився до всього — і до служби, і до навчання. Бувало, запитую, Андрію, ти коли нам невістку приведеш? А він каже: «Мамо, яка дурна знайдеться, щоб вийти за мене? Ти ж бачиш, я постійно на службі».

У 2014 році в Андрія була перша ротація в АТО. Потім він їздив ще і ще.

Однією з перших про його загибель дізналася тітка, пані Оксана. «Андрій для нас і без Золотої Зірки Герой, — каже вона. — Уявляю, як би він заперечував проти того, що ми оце розмовляємо про нього. Був скромним, але дуже відповідальним. Нехай вибачає племінник, але про нього і таких, як він, треба розповідати, щоб про них пам’ятали».

«Син на фронті, я вдома не залишуся»

Пані Світлана, як ніхто, знає, що таке чекати повідомлення з фронту. Двоє її рідних людей воювали з росіянами. Тепер чекає вістей від чоловіка Віталія і молодшого Сергія.

2 березня 2022-го чоловік Віталій уже був у військовій частині, де служив син. Сказав дружині, що не зможе залишатися вдома, коли син на війні. Пішов добровольцем у військкомат, а там вирішили, що так буде правильно, щоб батько й син служили разом.

— Вони були разом і не зовсім разом, — розповідає пані Світлана. — Бо мали різні завдання. Час від часу зустрічалися. Син телефонував один-два рази на тиждень, інколи, бувало, частіше. Все одно нічого не розповідав про службу. Весь час повторював: «Не переживай, у мене все добре». Це вже як його не стало, ми більше дізналися про нього від побратимів. Нам казали, що за ним дуже хлопці стояли.

1 листопада пані Світлана чергувала на роботі, жінка працює в одному з лікарняних закладів. Коли раптом побачила сестру з молодшим сином, серце стрепенулося. Вона не хотіла вірити у найстрашніше. На жаль, це сталося. «Андрія нема», — сказали їй і пригорнулися обоє, аби заспокоїти...

Молодший, як і батько, пішов добровольцем

Воювати з орками пішов і молодший син Сергій. Сталося це невдовзі після 8 липня, коли з’явився указ Президента країни про нагородження брата Золотою Зіркою Героя. Нині йому 25.

Звичайно, мама відмовляла від такого. У неї не перестає боліти серце за Андрієм, чоловік на фронті, а тут ще й Сергій надумав.

— Якщо він вирішив, я його не зупиню, — розповідає жінка. — Знала про це. Це його рішення. Так воно й сталося.
Сподівалася, що військкомат не мобілізує. Знаючі люди казали, якщо батько на фронті, а один син загинув, то другу дитину не візьмуть на війну.

— Мабуть, так воно й сталося, бо Сергій розповідав, ніби не хочуть брати, але в подробиці не вдавався, — продовжує пані Світлана. —То він знайшов іншу можливість. Поїхав у Київ і там уже проходить підготовку.

«Командире, ви копія мого друга»

Військовий з підрозділу Сороки на ім’я Андрій розповів автору публікації, які бувають у житті збіги. До війни він їздив на заробітки за кордон. Там познайомився з Віталієм Сорокою. Коли прийшов на службу, побачив, як він каже, копію свого друга. Перед ним стояв молодий командир, схожий на Віталія. Звернувся до нього такими словами: «Командире, ви копія мого друга». Тоді дізнався, що Андрій Сорока син Віталія.

«По-людськи просив виконати роботу, — розповідає військовий. — Але його прохання діяло на нас, підлеглих, сильніше, ніж будь-який наказ. Якщо він сказав, що треба, ніхто не уточнював, для чого і чому. Йшли виконувати. Так само і командир, коли давав комусь слово, то дотримував його. Був неговіркий. Достатньо було почути його «угу», і це означало, зробить те, що просиш».

«Хтось закинув офігенну суму»

Побратим Сороки, пан Андрій, згадує, як вони збирали кошти на автомобіль. Було це вже після загибелі командира. Каже, попросив свого брата оголосити збір. Той звернувся через Інтернет до небайдужих. Зрозуміло, там значилося прізвище, хто і для кого збирає.

— Після того телефонує мені брат і каже, що хтось закинув офігенну суму, сто тисяч гривень! — продовжує розповідь військовий. — І тут бачу на екрані дзвінок від Віталія Сороки. Припиняю розмову з братом, слухаю Віталія. Він запитує, чи відомо мені, що хтось збирає кошти на авто для нашого підрозділу? І тоді в мене промайнула думка: чи не Сороки це переказали ті сто тисяч? Запитую Віталія, він каже, неважливо, головне, що будете мати авто. У мене сльози виступили на очах від людської доброти.

Машину купили, і на спомин про командира замовили номерні знаки з його позивним «Сорокет».

Іменну зброю не встиг отримати

Андрій Сорока загинув за тиждень до ротації. Під час повернення додому на нього чекала приємна подія — мав отримати іменну вогнепальну зброю як нагороду від міністра внутрішніх справ. Наказ про це підписано 14 червня 2022 року.

— Андрій дуже пишався такою нагородою, — згадує його тезка і побратим. — Про це він мені повідомив під час однієї розмови. При цьому просив не поширювати інформацію серед хлопців.

Рідні Героя цікавилися у військовій частині, як бути у такій ситуації. Адже є батько, який на війні, тепер і молодший брат взяв до рук зброю.

— Нам пояснили, що зброя на то й іменна, що нею нагороджують конкретну людину за виявлені мужність і героїзм, — каже тітка пані Оксана. — Тому отримати її не можемо.

Вічна пам’ять і слава Герою! Щирі співчуття його рідним. Усім нам — Перемоги, яку наближали і продовжують це робити великі патріоти на прізвище Сорока.

Вінницька область.

Фото надано рідними Андрія Сороки.