Григорій Цимбалюк і письменниця Ольга Бортнікова.

Це чи не єдине в Україні видання, де місцеві автори мають змогу друкувати власні твори, розповідати про рідний край.

Перший номер часопису вийшов іще у 2003 році. Ініціатором і редактором був Євген Концевич, котрого навіть тяжка хвороба не змогла утримати від літератури. Редактором журналу з першого номера став радіожурналіст Сергій Черевко. А з 2005-го його замінив Григорій Цимбалюк — письменник, журналіст, воїн АТО і ЗСУ в часи війни з росією.

Цього разу вихід чергового номера часопису затримався: війна, брак коштів. Допомогли добровільні внески читачів. Так, професор Житомирського державного університету імені Івана Франка, доктор філологічних наук, а нині — воїн ЗСУ Віктор Мойсієнко віддав на це всю свою всеукраїнську премію імені Івана Огієнка.

— Слово — то найпотужніша зброя, — сказав на зібранні Віктор Мойсієнко (на знімку). — Сильніше за гармати. Ми це давно знали, але усвідомлювати глибину сили слова почали тільки нині, коли відчули на собі тисячолітню російську брехню, котру викладали нам ще з шостого класу на уроках історії срср — тобто росії... Тому нам негайно потрібно поновити в історії те, що в нас відібрали, — наголосив Віктор Михайлович. — Видати дослівно «Слово о полку Ігоревім», та й усю нашу літературу починаючи з XIV століття, і відкрити світу правду! За це ми й стоїмо на передовій.

Долучилися коштами до видання журналу і заступник редактора Лілія Дем’янюк — теж віддала свою літературну премію, а також і родина Пивоварових, Вадим і Тамара, чий син нещодавно загинув у війні з рашистами; діти народного депутата України першого скликання Якова Зайка, котрий загинув на Майдані, — син Олександр та невістка Марина...

У цьому номері часопису є вже традиційні рубрики, і з’явилися деякі нові. Приміром, цікаві роздуми про електронні засоби масової інформації та інтернет-спілкування.

Про те, що друкованих ЗМІ та багатьох телеканалів у нас нині майже немає, знають усі. Кажуть: шукайте інформацію в Інтернеті. Там можна не тільки дізнатися новини, а й оприлюднити свою думку. Але насправді це не зовсім так.

«...То й зайве дивуватися, — пише у своїй вступній статті редактор журналу Григорій Цимбалюк, — що сьогодні люд переймають не стільки самі події, скільки вовтузня навколо них. Інтерпретації і коментарі — суща пошесть нашого часу. Небагато важить нині, що насправді за фактом криється, головне — вдалі дефініції і дотепні фрази. Будь-яка гидота в такій упаковці загальне захоплення викликає... Отак поволі й звітрюються справжні сенси нашого життя».

«В інформаційному просторі — те саме», — пише у своїй статті «Інформаційні приводи» Станіслав Степанчук. А Денис Іванченко свою публікацію в журналі навіть назвав «Редактор усередині вас: як читати й дивитися вартісне й важливе?».

Традиційні рубрики журналу розпочинає «Житомирський мартиролог». Там пишуть про Олексія Близнюка, випускника міського військового інституту, котрий загинув на Херсонщині, та про Віталія Пивоварова. Останній після закінчення історичного факультету ЖДУ імені Івана Франка працював у державному архіві, в обласному управлінні сім’ї, молоді та спорту і в обласній бібліотеці імені Олега Ольжича, де і нині трудиться його батько. Загинув у бою під Бахмутом.

Уже традиційно часопис публікує нові сторінки про відомих земляків. Цього разу тут є матеріали Анатолія Шевчука про родину Косачів на Житомирщині, розповідь «Зоряні сади Бориса Тена» та дослідження відомого краєзнавця й історика Геннадія Махоріна про родину Дроб’язків.

Дбає редакція журналу і про те, щоб земляки знали історію свого краю.  Цього разу Анастасія Новожилова, базуючись на архівних даних, розповідає про село Сінгури під Житомиром.

Не обійшли увагою і нові видання. Зокрема, дуже цікаву книжку «Московія перед судом історії» написав історик, ще недавно — викладач ліцею № 23 Дмитро Шилюк. На основі архівних документів автор розповідає, як московити ще з Х століття привласнювали собі історію та надбання Київської Русі (навіть назву собі вкрали!). Як нищила Запорозьку Січ та українську культуру імператриця Катерина ІІ. Скільки людей у селах області повмирали від Голодомору у 1932—1933 рр., скільки наших священників, учителів, лікарів або вивезли до Сибіру, або розстріляли в 1937-1941 роках... Добре було б, щоб цю книжку прочитали всі, щоб наші люди більше ніколи не вірили московській брехні, котра словом, як і зброєю, винищувала український народ.

Ілюстрував номер заслужений художник України, автор герба Житомира Василь Кондратюк. Вів презентацію завідувач відділу україністики обласної бібліотеки Володимир Білобровець.

Своїми піснями присутніх порадували музикант і педагог, лауреат премії імені Лесі Українки Лариса Бойко та гітарист і бандурист Костянтин Гулюк.

Голова обласної організації Спілки письменників України Світлана Штатська (Гресь) подякувала всім причетним до виходу журналу за їхню роботу, привітала присутніх у залі і дала три тисячі власних грошей на наступний номер.

Житомир.

Фото Людмили ЛОБАЧОВОЇ.