Торік, захищаючи рідну країну від ворога, під час виконання бойового завдання воїн отримав множинні осколкові поранення, переніс кому, одинадцять складних операцій, ампутацію обох ніг…

На війні – з 2015-го

У 2015 році в складі 128-ї гірсько-штурмової бригади Вадим відбув на передову. Постійно перебував на нульових позиціях у складі піхоти. Перше поранення дістав під Горлівкою. Куля потрапила у верхню частину лопатки й вийшла через плече, лікарі вилучили осколок. Після місяця лікування  запропонували реабілітацію, але він відмовився і повернувся на фронт.

Повномасштабна війна застала Вадима неподалік Ковеля – військовослужбовець разом із побратимами укріплював кордони від нападу противника з білорусі. Потім вони тримали оборону в Малині Житомирської області, вели тяжкі бої поблизу населених пунктів Слобода-Кухарська та Калинове Київської області. Вадим Федоров командував відділенням, був командиром бойової машини…

У Донецькій області брав участь у боях у Бахмуті, на Світлодарській дузі.

«На Світлодарській дузі йшли важкі бої. Нашу, другу штурмову, бригаду приєднали до 30-ї бригади, щоб посилити рубежі та штурмувати противника. 8 червня ми розділилися на дві групи і вирушили на позиції, але вони вже були зайняті ворогом», – згадав події того дня Вадим.

Старший обох груп скомандував відступ. Командир 2-ї штурмової роти Вадим Федоров прикривав групу, яка відступала до укриття. У цей час колона ворожих танків відкрила по них вогонь. Командир не встиг добігти до укриття кілька метрів, отримав осколкові поранення, контузію. Побратими винесли його з-під обстрілів…

«Пам’ятаю білу автівку, в яку мене насилу повантажили, бо при моєму зрості 192 сантиметри я в неї просто не поміщався. У мене були розтрощені коліна, побита осколками ліва рука, невимовний біль сковував усе тіло. Доставили мене в лікарню Бахмута, там я знепритомнів…» – розповів Вадим.

Лікарі надали можливу медичну допомогу і відправили пораненого в Дніпропетровську обласну клінічну лікарню ім. Мечникова. Там Вадим пробув шість днів у комі, а коли опритомнів, то спочатку не розумів, де він і що з ним трапилося.

«Три місяці взагалі не міг рухатися. У Дніпрі мені ампутували одну ногу, але стан не покращився, і 22 червня реанімаційним вагоном відправили до Києва. Лікарі намагалися врятувати другу ногу, перебиту в трьох місцях, коліно було розтрощене, але розпочалася гангрена кістки, а через запалення не працювали нирки. Коли ампутували другу ногу, організм нарешті почав відновлюватися, запрацювали нирки. Переніс операцію на лівій руці, замість розтрощеної кістки вставили імплант. Не маючи ніг, і до цього часу відчуваю біль у колінах, суглобах, стопах. Лікар пояснив, що це фантомні болі. Я впав у відчай, не знав що мені робити далі, як житиму без обох ніг. Була мрія – займатися спортом, бодібілдингом, її немає. Усе в голові хаотично плуталося, але не міг зламати віру батьків, які були поряд зі мною. Бачив, як лікарі боролися за моє життя, мені хотілося побачити та подякувати моїм побратимам, які непритомного витягнули з-під обстрілів, а також рідним, друзям, односельцям, які хвилювалися за мене, підтримували морально та фінансово», – розповів військовий про свої відчуття.

Вадим Федоров з мамою.

«Ти не маєш права заборонити людям допомогти…»

Односельці, дізнавшись про поранення Вадима, приносили кошти, хто скільки міг. Усі свої кошти, які збирала на новенький телефон, віддала на лікування захисника восьмирічна жителька села Дмитрівки Марія Рябошапка. Організували благодійний ярмарок, на якому зібрали 31 тисячу гривень. Збирали кошти під час кіновечорів.

«Моя кума Катерина Шульга вмовила мене дозволити їй поширити у соцмережах пост для збору коштів на лікування. Я не погоджувався, бо війна – в людей багато свого горя. Вона переконала мене словами: «Ти не маєш права заборонити людям допомогти тобі, твоїм батькам. Ти захищав нас собою від куль, щоб ми могли вранці прокинутися, тепер настав час нам допомогти тобі». І коли вона сказала, що за першу добу надійшло 140 тисяч гривень, у мене був шок. За другу добу було вже 250 тисяч гривень. Я відчув, що потрібен, на моє одужання чекають сотні людей, яких я знаю, і яких навіть не знаю. Бог подарував мені життя вдруге, і цей шанс повинен використати, я потрібний на цьому світі», – переконаний нині Вадим.

Лікарі запевнили героя, що зараз виготовляють надсучасні протези, які можуть замінити справжні ноги, і він зможе ходити, але все залежить від його бажання і зусиль.

«Ще коли лікувався в Києві, волонтери запропонували протезування за кордоном. Я погодився, і мене внесли в чергу, – розповів Вадим. – Потім пройшов лікування у Вінниці й 12 березня полетів у Штати в групі з восьми осіб. У Польщі нас зустріли волонтери, допомогли сісти на літак. У Штатах теж добре зустріли…»

Хочу Перемоги України

Нині Вадим Федоров перебуває на протезуванні в США, в американській клініці – завдяки організації Protez Foundation, яка безплатно допомагає українцям отримати протези. В Штатах йому зробили операцію, щоб не відчував фантомних болів. Наразі чоловік посилено тренується ходити на протезах.

«Дуже важко тримати рівновагу, поки що ходжу за допомогою брусів. З  милицями поки не виходить, не можу втримати баланс, – повідомив Вадим. – Але вчуся. Працюю з реабілітологом. У вересні маю повернутися додому. Дуже хочеться обійняти своїх рідних: маму, тата, брата, який захищає країну. Телефоную батькам щодня. А мрія у мене проста – хочу Перемоги України. Мирного спокійного життя. Знайти другу половинку, одружитися, мати дітей і жити щасливо».

Фото з архіву Вадима Федорова.