Родина справжніх захисників України.
Коли на фронт пішли п’ятеро(!) її рідних, Лілія вирішила: «Треба щось робити, щоб не збожеволіти...» — і почала займатися волонтерством.
«У свої 50 я маю велику і дружну сім’ю: коханого чоловіка Миколу (на знімку внизу), чотирьох синів, доньку і сімох онуків. Я народилася і жила у Світловодську, вийшла заміж у 16 років, у 17 у мене з’явився первісток Микола. Далі Бог дав Іллю, Михайла, Антона і донечку Поліну. Крім рідних п’яти дітей, у нас є ще син Михайло — брат по батькові моїм двом старшим синам. Іншої матері хлопець не знав, тож до нас приїздить, як до рідних. Усі діти вже дорослі, роз’їхалися хто куди, троє мають свої сім’ї...»
Щодо своєї професії Лідія жартує: закінчила два інститути — «сімейно-будівельний» та «люлько-качальний», але це не завадило жінці 15 років пропрацювати на Світловодському заводі адсорбентів. Заробила необхідний стаж, а на пенсію пішла у 50 як багатодітна мати. Має захоплення — виготовляє світильники у вигляді квітів і квіти зі штучних матеріалів для подарунків. Людям вони подобаються.
«Коли розпочалася широкомасштабна війна з росією, двоє моїх синів уже були на службі в Збройних Силах України, пройшли АТО. Перед війною контракт підписав і третій син. А чоловік зразу ж пішов добровольцем, бо не міг допустити, щоб із синами, не дай Бог, щось сталося. Вірить, що поки він поряд, хлопці — в безпеці. Згодом і старший син пішов на війну, бо там уже були всі менші брати і батько. Донька — студентка, навчається в академії МВС в іншому місті, буде поліцейською. Я залишилася сама...
Почала провідувати чоловіка, бо дуже за ним сумувала. З пальним тоді було скрутно, але я знаходила можливості, заздалегідь питала у чоловіка, що їм потрібно, і їхала. Потім разом із подругою готували їжу, і я відвозила усе хлопцям. На той час їх уже перевели з навчального центру в прифронтову зону, а згодом — і на «нуль».
Якось моя сестра запитала, чи зможу я доставляти допомогу в інші частини, я погодилася. З того часу вона — моя перша помічниця. Їздили туди, де служили наші земляки. Згодом я знайшла нові контакти, люди почали мені довіряти і потроху допомагати. Зараз у нас своя команда, яка називається «Разом до Перемоги!». До її складу входять Анжела Прядка, Марина Малявіна, Надія Дудіна, Олена Мигаль, Ліля Жилка, Оксана Ліннік, Юля Тесленко, Едуард Подвиженко, Яна Кривенко, Вікторія Тесленко, Альона Тесленко, Тетяна Стеценко, Сергій Гончаров, Тетяна Онікієнко, Наталія Кришан, Наташа Болдакова, Тетяна Багро, Сергій Шаповал, Андрій та Лілія Аршученки, Валентина Біндас, Ірина Стукалова, Світлана Яременко, Оксана Коваленко, Ксенія Дьяченко, Тетяна Дробашко, Наталя Черняховська, Наталя Прокопенко...»
Кожен із волонтерів працює вдома — готує те, що йому найкраще вдається: різні смаколики, вареники, шпроти, тушонку, каші, супи швидкого приготування, пиріжки, коржики, печиво, сухарі... Потім усе збирають, розподіляють на кілька військових підрозділів, завантажують і вирушають у дорогу.
«Увесь час нам допомагають місцеві фермери Олександр Веселий, Юрій і Валентина Булаєнки — олією, борошном, м’ясом. Народний депутат України Олесь Довгий та його помічниця Анна Трубаченко з Марією Басараб надають продукти швидкого приготування, ліки, чай, каву. Депутат облради Олег Медяник постачає продукцію власного виробництва — сири та масло, допомагає дизпаливом і плівкою для бліндажів. Ліза Донець і Тетяна Попічко передають м’які ноші, балаклави, шапки. Олена Жмуріна — ліки. Тетяна Кравчук — спідню білизну. Тетяна Сапко й Олег Танцюра — маскувальні сітки й обереги, консервацію та сигарети. Мирослава Пономаренко — солодощі й тушонку. Альона Калініченко — власноруч випечений хліб. Постійно надають фінансову і матеріальну допомогу Світлана Цибанова, сім’ї Валентини Сідненко та Валентини Булаєнко, Наталя Подвиженко, Ольга та Руслан Гаркуші. Не залишаються осторонь односельці Оксана Крищук, Тамара Литвин, Оксана Оксенюк, Людмила Хоменко, Тетяна Сливакова, Ірина Григорьєва, Марина Шаповал, Аліса Шаповал, Сергій Чарик, Алла Тесленко і Наталія Ткаченко. Постійно допомагає волонтер Юрій Сичов. Окрема подяка — Філіпу Гончарову й Анатолію Пушкарьову за транспорт», — щиро дякує пані Лілія.
Найбільше волонтерська група «Разом до Перемоги!» та її лідер Лілія Фроленкова пишаються тим, що змогли придбати і доправити захисникам на передову два автомобілі.
«Ми постійно привозимо їм позитивні емоції, а вони діляться ними з нами. І це головне для мене у цій справі, — зауважує Лілія. — Не потрібні ні грамоти, ні подяки, а тільки настрій, із яким зустрічають нас бійці. Вони завжди намагаються нам щось розповісти, почитати, розказати... Іноді ми робимо для військових сюрпризи. Одного разу зі мною приїхала дружина одного з них, а чоловік про це нічого не знав. Яке було його здивування, скільки радості, сліз, і не тільки жіночих! Захисник щиро подякував мені і сказав, що ця зустріч надала йому наснаги ще лютіше гнати клятого ворога з рідної країни. І коли якась жінка хоче зі мною поїхати, але так, щоб чоловік не знав, я ніколи не відмовляю. Я їх, як ніхто, розумію, бо сама дуже сумую за своїм чоловіком. У мене навіть серія фото є на цю тему... Але бувають і важкі моменти. Іноді приїжджаєш до хлопців — туди, де недавно були, а когось у строю вже немає...»
На запитання, що допомагає триматися, постійно працювати, долати великі відстані впродовж тривалого часу, жінка відповідає: «Мої сини і чоловік. Заради них та їхніх побратимів я готова знайти, зібрати, виготовити все, що їм потрібно. А ще — свята віра в те, що вони переможуть підступного ворога та живими і неушкодженими повернуться додому».
Фото надано Тетяною ДРОЗДОВОЮ.
