Володимир Миколайович погодився розповісти читачам газети про своє захоплення і життєвий шлях.
- Родом я із Гладковичів, - розпочав нашу розмову пан Володимир. - Після школи навчався у Чорторийському технікумі колишнього Любарського району, де у 1974 році здобув фах ветлікаря. Затим повернувся додому й почав працювати за фахом: десять років був лаборантом райветлабораторії в Овручі, 15 років завідував ветдільницею у рідних Гладковичах, стільки ж працював і ветлікарем у місцевому колгоспі, а з 2000-го по 2003-й трудився головою місцевого сільськогосподарського підприємства. Маю дружину Марію Миколаївну, двох синів - В'ячеслава та Миколу, радують нас і троє онуків.
- Бджолярством давно займаєтесь? - цікавлюся.
- У 1985 році знайомий нашої родини, колишній інженер овруцького лісгоспу, нині покійний Антон Клименко подарував мені одну бджолину сім'ю. І сказав: "Розводь, дбай, шкодуй бджіл, і лише тоді матимеш від них віддачу!". Я ці слова запам'ятав на все життя.
- А скільки бджолосімей тримаєте сьогодні, який отримуєте від них взяток?
- У різні роки я тримав від 12 до 16 бджолосімей. Скажу одразу, що це захоплення не з простих. За бджолами потрібен постійний догляд, ретельна профілактика. Я навіть за кількістю бджіл, що вилетіли з вулика, вже можу розпізнати, чи все з ними гаразд, чи не зовсім. Але це все прийшло до мене з досвідом, звісно.
За сезон я із однієї бджолосім'ї у середньому збираю 20 кілограмів корисного та смачного меду. Стільки ж маю і в період цвіту різнотрав'я. Я взагалі своїх трудівниць без потреби не турбую. Якщо бачу, що в них хороший літ, нормальна поведінка, то лише додаю воду, сироп, та й усе. А влітку шість вуликів традиційно вивожу в ліс, поблизу села Гладковицької Кам'янки, де їм дуже подобається, бо там чисте повітря, немає хімікатів.
- А перший бджолиний укус пам'ятаєте?
- Звісно, як же без цього. Коли починав займатися бджолами, то вони й кусали мене тоді, набухало спочатку все тіло, боліло, терпів. А тепер навіть і не звертаю на укуси жодної уваги. Звик уже за ці роки. Адже бджоли не агресивно кусають. А ще мій дідусь жартома казав: "Бджола не жалить, а жаліє".
- Хто перейняв ваше захоплення пасічництвом?
- Сини поки що пасивно ставляться до мого захоплення бджолами, а от онуки виявляють неабиякий інтерес і допомагають мені. Їм я дуже вдячний за це. Від мене отримують вони й смачний і цілющий мед...
- А з ким із пасічників підтримуєте зв'язок, консультуєтесь?
- У мене за цей час склалися дуже дружні стосунки з багатьма пасічниками колишнього Овруцького району та Овруча. Зокрема, тривалий час обмінюємося досвідом стосовно розведення бджіл і догляду за ними із колишнім директором Овруцького молочноконсервного комбінату Анатолієм Кушнерчуком, завгоспом Овруцької лікарні Петром Дідухом та багатьма іншими.
- Вулики та рамки купуєте?
- Раніше, коли не було такого вибору продукції у магазинах бджільництва, все виготовляв власними руками - і вулики, і рамки. Допомагав і дід Петро Шваб із села Заріччя.
- Покупців на мед вистачає?
- У нас велика родина. Мед даю всім синам і онукам. Маю за цей час, звичайно, і постійних покупців на місцевому ринку.
Під час розмови з Володимиром Миколайовичем йому зателефонували.
- Зараз приїду, Миколайовичу, подивимось, - відповів лаконічно пасічник.
- Дуже перепрошую, але мушу їхати до Дідуха, - відрапортував швиденько пан Володимир. Просить допомогти дещо на його пасіці, адже нині гаряча пора не лише у хліборобів, а й у нас, пасічників.
Прощаючись, Володимир Миколайович зауважив:
- Навесні, коли я бачу, що мої трудівниці добре перезимували, без великих втрат, то аж душа радіє. Слава Богу, буде урожай, буде свіжий поживний взяток! Адже у бджіл немає поганого року. Головне, щоб їх берегли, не труїли хімікатами і гарно доглядали пасічники.
Житомирська область.
На знімку: Володимир Ожик порядкує на власній пасіці.
Фото автора.
