Не більше двох корів або п’ять голів овець і кіз. Так вважають у Карпатському біосферному заповіднику (КБЗ).

Тож про економічну користь і водночас шкоду довкіллю пасторального (пастушого) полонинського господарювання в Українських Карпатах ведемо мову з доктором біологічних наук, професором, заступником директора КБЗ Федором Гамором.

Безсистемне господарювання у минулому

— Насамперед, — розпочинає бесіду професор Гамор, — треба сказати, що загальна площа полонин в Українських Карпатах сягає майже ста тисяч гектарів! Тож хотів би спрямувати нашу розмову, виходячи також із контексту Карпатської конвенції. Її підписала низка країн Європи. Документ спрямований на охорону і сталий розвиток Карпат.

Серед важливих аспектів реалізації Протоколу про сталий розвиток сільського господарства та сільської місцевості до Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат є питання посилення інтеграції екологічних аспектів, підвищення якості життя, зміцнення місцевої економіки та громад, збереження природних цінностей і культурної спадщини.

Ці положення Протоколу мають особливе значення для високогірних регіонів Українських Карпат. Передусім у частині менеджменту  паcторального (пастушого) господарства, яке є вагомою складовою частиною економіки, культури і способу життя сільських громад у горах.

В умовах Карпатського гірського регіону надзвичайно важливим елементом є організація літніх, сезонних випасів великої рогатої худоби та овець і кіз на полонинах.

ФАКТ

В українському лексиконі полонинами називають високогірні безлісні території (луки), вкриті трав’яною, чагарниковою та мохово-лишайниковою рослинністю, які розташовані на висотах від 1200-1300 м над рівнем моря на підступах до найвищих гірських вершин (понад 2000 метрів над рівнем моря), і входять до складу субальпійського і альпійського поясів, які є найбільш екологічно вразливими. Полонинам властиві холодний і вологий клімат, короткий і дощовий вегетаційний період, довга і багатосніжна зима.
Загальна площа полонин в Українських Карпатах — майже 100 тисяч гектарів. У Чорногорі, Чивчинських, Марамароських горах та Ґорґанах полонини межують із смерековими лісами, а на Боржаві та в Бескидах — з буковими.

Як по-сучасному оптимізувати використання полонин

— Після розпаду колгоспної системи худоби на полонини щоліта виганяється дедалі менше...

— Звичайно, так. Це факт. За останні роки кількість худоби, яка випасається на високогірних луках, істотно зменшилася. Так, до прикладу, за останні три десятиріччя в Закарпатській області (із 1990-го до 2022 року кількість голів великої рогатої худоби зменшилася з 352 до 120 тисяч, а овець і кіз — з 269 до 130 тисяч голів).

Згідно зі статистикою, у високогірних природних територіальних комплексах Чорногори переважає випасання овець. Вівчарство потребує значних площ для випасу, оскільки вівці є мобільними і не дуже вибагливими до крутизни схилів, легко переміщаються в заростях чагарників і криволіссі. Станом на 2019 рік на полонинах високогір’я Чорногірського масиву їхня чисельність становила понад 4 тисячі голів. Тому в сучасній видовій структурі худоби вівці становлять 82%. Решта — 17% — припадає на велику рогату худобу (817 гол.), і тільки один відсоток — це коні (71 гол.).

Але як раніше, так і нині, значна частина цього поголів’я у гірських Рахівському, Тячівському і Хустському районах у літні періоди продовжують випасатися на полонинах без застосування жодних регулюючих норм і без врахування природоохоронних аспектів.

Тож, аби оптимізувати використання полонин, потрібно розосередити навантаження на високогірні пасовища так, щоб на цих угіддях приблизно однаково випасалося поголів’я худоби.

А зважаючи на значну деградацію високогірних полонин через інтенсивне використання їх у минулому, дуже важливо розробляти та запроваджувати екологічно обґрунтовані норми випасів, які мають передбачати зменшення пасовищного навантаження поголів’я на умовний гектар. Важливо також не допускати розміщення великих отар на одних ділянках і запроваджувати загінну систему випасів із застосуванням електропастухів і пропагувати використання вівчарських собак із спеціальним спорядженням.

— Гадаю, досвід Карпатського біосферного заповідника тут би згодився?

— Звичайно. У нас проводиться регулювання і контроль поголів’я худоби на полонинах. У середньому тут на гектарі випасається не більше двох голів великої рогатої худоби або п’ять голів овець та кіз.

— Не можу не зауважити, що мандрівники і туристи з великих міст, навіть тутешні школярі з великою насолодою відвідують вівчарів на полонинах...

— І цим варто скористатися!.. Адже для гармонійного розвитку та екологізації традиційного полонинського господарства його доцільно поєднувати із рекреаційною діяльністю, обмежуючи поголів’я худоби, але залучаючи туристів до відвідування полонинських господарств і тим самим проводити популяризацію інших рекреаційних об’єктів і туристичних маршрутів.

— Федоре Дмитровичу, а що ви сказали б тим жителям гірських сіл, котрі великими групами виїжджають транспортом або ж виходять улітку збирати на полонинах чорниці й брусниці, і не бережуть ці рослини... Адже багато хто з цього урожаю живе.

— Дуже слушне питання. Справді, останніми роками великою проблемою стає й неконтрольована, браконьєрська заготівля у високогір’ї дикоростучих плодів та ягід — особливо чорниці, брусниці та рідкісних лікарських рослин (наприклад, тирлича жовтого, родіоли рожевої, арніки гірської, моху ісландського тощо).
Також, на думку наукової та природоохоронної громадськості, значною загрозою для збереження дикої природи і традиційного полонинського господарства в Україні виступають і проєкти будівництва у високогір’ї Карпат гігантських гірськолижних курортів, наприклад на Свидовці. Але це — окрема проблема, і знаю, що про неї не раз писав «Голос України»...

КБЗ охороняє унікальні екосистеми України та такі, що зникають у Європі, види рослин і тварин

— Тож ми логічно підійшли до ролі самих заповідників у справі охорони полонин і природи загалом...

— Так. І тому все-таки ще раз хотів би повернутися до Протоколу. Там окремо акцентується на «сприянні сталим та/або екстенсивним агроекологічним практикам, практикам управління земельними ресурсами та органічному виробництву з метою охорони біологічного та традиційного культурного ландшафтного різноманіття, природних і напівприродних оселищ, включаючи луки і території, що охороняються».

У цьому контексті в Українських Карпатах важлива роль належить природоохоронним територіям, зокрема, Карпатському біосферному заповіднику.
КБЗ виступає провідником ідеї сталого розвитку, є міжнародно визнаним екологічним центром, відіграє важливу роль у збереженні біологічного та ландшафтного різноманіття Карпат, проведенні наукових досліджень, поширенні екологічних знань серед населення...

Охороняючи унікальні гірські екосистеми України і значну частину видів рослин і тварин, що зникають у Європі, біосферний заповідник входить до Міжнародної мережі біосферних резерватів у межах програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера», є модельною територією для сталого розвитку, п’ять разів нагороджений Радою Європи Європейським дипломом. Його букові праліси становлять найбільшу частину (серед 18 європейських країн) транснаціонального, серійного об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси і давні ліси Карпат та інших регіонів Європи».

У межах Рахівського, Тячівського, Хустського та Берегівського районів Закарпатської області Карпатський біосферний заповідник займає площу 66,4 тисячі гектарів і репрезентує ландшафтне й біологічне різноманіття всіх висотних поясів Українських Карпат.

У зоні його діяльності розташовано 20 сіл, селищ і міст, у яких проживають майже 100 тисяч осіб. Усі навколишні населені пункти входять до транзитної зони Карпатського Біосферного Резервату ЮНЕСКО, де пропагується підтримка сталого та раціонального використання природних ресурсів, а також збалансований економічно-екологічний розвиток та збереження культурної самобутності (збереження традиційного господарювання, звичаїв, проведення фестивалів...)

На високогірних луках-полонинах, які входять до складу КБЗ (3,6 тисячі гектарів), щорічно випасається 6,4 тисячі голів овець, кіз та декілька сотень голів великої рогатої худоби.

Тридцятирічний досвід запровадження заповідного режиму і застосування екологічно обґрунтованих норм випасу худоби показує суттєве відновлення верхньої межі лісу та стабілізацію високогірних лучних екосистем в Чорногірських, Марамороських та Свидовецьких масивах Українських Карпат.

Також КБЗ підтримує і сприяє впровадженню європейського досвіду і передових практик ведення скотарства в межах навколишніх територіальних громад. Зокрема, одним із успішних прикладів такої діяльності є здобутки Ясінської територіальної громади, яка успішно бере участь у кількох проєктах та розвиває свою діяльність у напрямі підтримки та популяризації традиційного вівчарського полонинського господарювання і розвитку агротуризму. Так, на території Рахівського району створено асоціацію виробників традиційних карпатських високогірних сирів, було успішно реалізовано проєкт реєстрації «Гуцульської овечої бриндзі» (перший продукт в Україні) як продукту з географічним зазначенням (листопад 2019 р.) за сприяння Проєкту ЄС «Підтримка розвитку системи географічних зазначень в Україні»; також у місті Рахові було створено єдиний у світі Музей гуцульської бриндзі в межах партнерської програми «Культура. Туризм. Регіони» (Український культурний фонд); розроблено новий проєкт з розвитку агротуризму і створення культурно-туристичного маршруту «Гуцульські сирні плаї». А також нещодавно започатковано процес із заснування Асоціації полонин. Крім того, як природоохоронна, науково-дослідна установа міжнародного значення Карпатський біосферний заповідник розробляє науково-практичні рекомендації, проводить важливі міжнародні науково-практичні конференції тощо.

Зокрема, у сформованій резолюції міжнародної науково-практичної конференції «Карпатський регіон і проблеми сталого розвитку», яка організована адміністрацією Карпатського біосферного заповідника 25 років тому (м. Рахів, жовтень 1998 р.), ухвалено рекомендації: «З метою створення міжнародного правового поля в галузі збереження природи та соціально-економічного розвитку країн Карпатського регіону, урядам цих країн розробити і прийняти Карпатську конвенцію сталого розвитку».

А через п’ять років зусиллями уряду України підготовлено необхідні матеріали і на п’ятій Пан’європейській конференції міністрів охорони навколишнього природного середовища «Довкілля для Європи» (травень, 2003 р.) у Києві урядами Польщі, Румунії, Сербії, Чорногорії, Словаччини, Угорщини, України та Чехії підписано Рамкову конвенцію про охорону і сталий розвиток Карпат, протоколи до якої ми намагаємося перетворити в життя.

У зв’язку із цим пропоную, попри війну, розробити та провести комплекс заходів з відзначення 20-річчя прийняття Карпатської конвенції у країнах, які її підписали.

До прикладу, можна би провести міжнародну науково-практичну конференцію або круглі столи, під час яких обговорити підсумки і проблеми впровадження Карпатської конвенції та Протоколів до неї. Додам також, що з нагоди 15-річчя цієї конвенції таку конференцію було проведено 2018 року в столиці України.

Рахів Закарпатської області.

Фото з відкритих джерел.