Як розповіли у 25-й окремій повітрянодесантній Січеславській бригаді, де служить «Лис», в той день до наших позицій наблизилася піхота окупантів. Безупинно почали гатити ворожа артилерія та танк. Наш снайпер зайняв позицію поблизу рашистів.
«Вони під’їхали на танку, спішилися та почали готуватися йти на штурм наших окопів. До мене долітали уривки команд, що віддавав ворожий командир, окупанти були як на долоні. Я не знав, яка ситуація у хлопців на позиції.
Але був впевнений, що зроблю все, щоб ця мерзота туди не потрапила. Не секрет, що ворог чинить із нашими полоненими, добиває поранених. Тому організм мобілізувався, мозок аналізував ситуацію з шаленою швидкістю і я почав працювати», — згадує «Лис».
Звуки пострілів були нечутними через гул танка та розриви ворожої арти. Снайперу вдалося досить довго лишатися непомітним.
«Прицілився — постріл, мінус один. Затих, знову навівся, і ціль вражено. Потрібно було змінювати позицію, але щільний вогонь не давав мені такої можливості. Розумів, що мене ось-ось виявлять, тому мав діяти максимально швидко. Після ураження десятої цілі по мені почав працювати міномет. Розриви були дуже близько, засипало землею, гілками, камінням. Відчув, як запекло в спині, але перш ніж перед очима настала темрява, встиг зробити ще три постріли. Як потім з’ясувалася — теж влучні», — посміхається снайпер.
Уже після того, як отримав тяжкі осколкові поранення, він зумів знищити ще декілька окупантів. І знепритомнів.
«Пролежав приблизно годин шість, чув, як працювала наша артилерія. Не пам’ятаю, як мене знайшли і евакуювали, але вдячний нашим медикам за вчасну і кваліфіковану допомогу. Скоро повернуся в стрій і буду продовжувати знищувати всю російську наволоч, яка ще залишилася на нашій землі. Мрію, щоб усі українські діти жили у вільній, безпечній країні», — каже десантник.
Дніпропетровська область.
Фото 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади.
