Один з останніх довоєнних відновлених об’єктів.
Неповторності південному місту додавали унікальні орнаменти на будинках, які з’явилися у 50-ті роки минулого століття, а за часів української Незалежності отримали назву «Кам’яні вишиванки». Автором їх є художник-монументаліст, архітектор, неординарна творча людина родом із Миколаївщини — Григорій Довженко.
Навіть в той радянський час він носив вишиту сорочку та вірив у нову Україну. Адже вишиванка — це символ краси та національної ідентичності українського народу. У ній генетичний код нашого минулого, теперішнього та майбутнього. Вишиванка — це Україна, це — Південь, це — місто Нова Каховка, це Дніпро, це рідний дім.
Монументальні шедеври
Сьогодні рідний дім зайняв підступний ворог. Квітуче сучасне місто до війни активно розвивалося в економічному, культурному, туристичному напрямах. 28 лютого 2022 року Нова Каховка мала б святкувати своє 70-річчя.
Проте 24 лютого, за декілька годин від початку повномасштабного вторгнення росії місто потрапило під тотальну окупацію, що триває дотепер.
6 червня 2023-го підрив Каховської ГЕС спричинив наймасштабнішу катастрофу останніх десятиліть. Увага світу прикута до подій на Херсонщині.
...На форумі «Таврійські горизонти», який проходив у Новій Каховці у 2016 році, для гостей організували екскурсію «Кам’яні вишиванки — шедеври півдня України». Тоді вперше побачила на власні очі ті унікальні кам’яні витвори мистецтва на будинках. Вони насправді неймовірні! Непоказні будиночки стали будиночками з вишиванками, з українським наповненням.
Про них розповіла під час екскурсії краєзнавець, архітектор, засновниця Новокаховського товариства охорони культурної спадщини Тетяна Євсєєва. Вона провела гостей вулицями міста, що забудовані в 50-ті роки минулого століття, та звернула увагу на те, що стандартні будиночки прикрашає зовсім нестандартне оздоблення. «Майже одразу після початку будівництва до Нової Каховки запросили художників з Академії архітектури Григорія
Довженка та Олександра Мизіна, згодом була створена спеціальна бригада художників-ліпників, котрі запропонували комплексне візуальне вирішення міста. Досі на кожному двоповерховому будинку кварталів старої частини міста збереглися орнаментальні панно, які роблять ці будівлі унікальними», — розповідала Тетяна Євсєєва.
Неповторні вишиванки несуть у собі українські мотиви, тут зображені рослини і тварини, вазони, «дерева життя», геометричні орнаменти, символи південного краю. Звісно, Григорій Довженко не міг не використовувати в той час й символи радянської епохи. Митцю просто не дали б можливість творити. А незначні елементи «совка» аж ніяк не переважали, їх небагато і вони не виділялися в загальних композиціях.
Активісти-краєзнавці берегли унікальність свого міста. Змушені виїхати з Нової Каховки з початком повномасштабного вторгнення, зараз вони популяризують кам’яні вишиванки Україною та Європою.
Два Довженки, два шляхи
Так переплелася доля, що саме в Новій Каховці зустрілися народжений на Чернігівщині Олександр Довженко та виходець з Миколаївщини Григорій Довженко. У 1958 році вийшла кінострічка Олександра Довженко «Поема про море» про будівництво Каховської ГЕС і міста Нової Каховки. А свій сценарій до майбутнього фільму він писав саме в Новій Каховці, та був вражений сірістю та похму-рістю тамтешніх забудов.
«Місто вийшло сірим і негарним. Українські архітектори і академіки проспали нове місто, чорт би їх забрав; але я й таке його вже люблю», — описує Олександр Довженко образ міста в жовтні 1952 року. Саме за його письмовим проханням Академія архітектури відправила в новостворений населений пункт групу художників та архітекторів, які охоче взялися за оздоблення фасадів. Майстри працювали до 1955 року. За цей час вдалося прикрасити кожну будівлю міста: від житлових будинків до шкіл та адміністративних будівель, — загалом приблизно 180 споруд. За ескізами Гри-горія Довженка були створені унікальні орнаменти, які не повторюються, а також 80 автентичних різьблених панно, що прикрасили стіни всіх будинків та змінили обличчя міста.
Митець малював ескіз-шаблон натурального розміру, вночі майстри затягували перший шар тиньку на будівлі. А зранку переносили малюнок із шаблону і вирізали спеціальними інструментами. У Григорія Довженка був свій оригінальний рецепт яєчного тиньку (розчину). Це давало можливість робити різьблення у спекотних умовах Півдня України, бо розчин не твердів так швидко, як звичайний.
Митець народився 22 квітня 1899 року в Баштанці Миколаївської області. З дитинства захоплювався малюванням. Навчався у Художньому інституті в Одесі. Навчаючись на початку 1920-х років, Григорій часто їздив до Києва, познайомився з творчою практикою монументальної майстерні професора Михайла Бойчука. У ті часи знайомство з Бойчуком та групою його учнів мало значний вплив на молодого художника. Він утілив ідеї «бойчукізму» в розписі Селянського санаторію на Хаджибейському лимані. Як згадував Довженко пізніше, селяни, вперше зайшовши до нового санаторію, казали: «Гарно, мов у церкві!».
1937 року професора Бойчука, фундатора Української академії мистецтв розстріляли. Цілеспрямоване знищення бойчукістів та практично всіх творів — це лише один приклад трагедії Розстріляного Відродження. Соцреалізм утвердився надовго. Багатьом із того покоління довелося подолати страх, розпач та творити. Про школу Бойчука як яскраве культурне явище світового рівня в радянському мистецтвознавстві не йшлося.
Критики піддався і Григорій Довженко. Його шедеври назвали непотрібним «вицяцьковуванням». Але йому вдалося втілити настанови українських монументалістів і розвинути досвід «бойчукістів». У його орнаментах переважає ліричність як національна традиція українського мистецтва. Стилізовані фігури, переплетені візерунки з птахами й рослинами — це своєрідний ритм, що виражає піднесене сприйняття життя, ідею духовного відродження.
Клавдія Довженко, онука Григорія Довженка, називає його багаторічні орнаментальні пошуки «внутрішньою еміграцією» від соцреалізму. «З роками для мене все його життя та творчість поєдналися в один органічний образ справжнього українського митця. Для кожного художника важливим є самовираження у власних творах, можливість показати їх людям на виставках та у музеях. Загалом залишити своє висловлювання для майбутніх поколінь. Чи мав Довженко таку можливість за життя? Зараз розумію, що повною мірою — ні. Чи сприйняв він усі зміни, що відбулися у радянські часи — гадаю, що ні. Чи зміг він залишитися справжнім Художником зі своїми творчими принципами, не зрадивши високих ідеалів мистецтва? Впевнена — так», — ділиться своїми думками пані Клавдія.
Хранителі пам’яті
Спадщина Григорія Довженка отримала нове життя в Новій Каховці після 2010-го року завдяки роботі місцевих активістів. Волонтери відреставрували орнаменти, подбали про їх збереження та змогли зупинити руйнування.
Цінують та пам’ятають свого видатного земляка і в Баштанці. У місцевому краєзнавчому музеї зберігається чимало цікавих експонатів, серед яких художні твори та архів художника-монументаліста. Є і його щоденники, в одному з яких митець писав: «Часто згадую Баштанку і сумую, так хочеться для неї щось створити».
А нещодавно у приміщенні Баштанського краєзнавчого музею відбулася презентація мандрівної виставки «Окупована спадщина: кам’яні вишиванки Нової Каховки». Виставку представили авторки та кураторки проєкту, засновниці ГО «Новокаховське товариство охорони культурної спадщини» Тетяна Євсєєва та її донька Єлизавета.
Метою цієї виставки є привернення уваги до культурної спадщини Півдня України і мистецького спадку Нової Каховки, що страждає від обстрілів та затоплення внаслідок підриву Каховської ГЕС. Виставка присвячується українським художникам та архітекторам, що 70 років тому у складний повоєнний час натхненно створювали місто для щасливого і мирного життя. Водночас виставка привертає увагу до волонтерів громадського руху ГО «НКТОКС», котрі з перших днів війни встали в лави захисників України на військовому та гуманітарному фронтах.
Проект мандрівної виставки «Окупована спадщина» був реалізований Львівським КП «Бюро спадщини» та Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради спільно з «Новокаховським товариством охорони культурної спадщини». Виставку побачили у Львові, Дрогобичі (місто-побратим Нової Каховки), Івано-Франківську, Чернівцях, Загребі, Варшаві, Олешниці, Вроцлаві, експонували на Днях європейської спадщини, під час Парламентського саміту «Кримська плаформа» та під час архітектурної бієнале у Венеції. Далі виставка мандруватиме у Київ, Прагу та інші міста України та Європи.
В інтерв’ю сайту https://zaxid.net Тетяна Євсєєва розповіла: «Мета цих виставок — показати, що це спадщина окупована. Не радянська, а українська культура на Півдні, яку треба зберегти і врятувати. А головна ідея мандрівної виставки в тому, що місто йде за містянами. Ми хочемо привезти Нову Каховку в ті регіони, де живуть наші переселенці. Щоб вони відчували, об’єднувались, підтримували один одного».
Єлизавета додає: «Ми відчуваємо затребуваність таких акцій з усіх боків. Мешканцям нашого міста так простіше розповісти, звідки вони, що Нова Каховка не є якоюсь білою плямою, а наше місто — українське. А країнам Європи хочемо показати, що це частина європейського мистецтва. Це шедеври, яких більше ніде у світі немає».
На жаль, достеменно невідомо, в якому нині стані перебувають шедеври української монументалістики в тимчасово окупованій Новій Каховці. Утім, жевріє надія, що вишиванки, які є символами українського мистецтва, все-таки переживуть окупацію та стануть символами нездоланності і переможності над ворогом. Символами нашої Незалежності.
У мирні часи Тетяна Євсєєва проводила екскурсії вулицями Нової Каховки.
Фото з відкритих джерел.
