Роман і його команда, яких називають «святі отці», проїхали сотні тисяч кілометрів доріг для евакуації із зони бойових дій!
Ми познайомилися з ним ще задовго до 24 лютого.
Тоді Роман розповідав про свою місію і як на базі Право-славної церкви України створив кілька соціальних проєктів, один з яких — безплатне перевезення на реанімобілях невиліковно хворих. «Християнин — це воїн. А воїн має завжди прийти на допомогу», — пояснював Роман свій вибір, який підтримали його мама і сестра.
Розповідав про нічні патрулі, коли з волонтерами рятував знедолених від холоду. Про онкохворих діточок, яких носив на руках до машини і возив за тисячі кілометрів, аби вони вдома під ялинками розгортали подарунки. Про дівчину, яка вже нічого не бачила і не розуміла, але її очі випромінювали жагу до життя. Як розмовляв із тими, кого називають «овочами»: «Але вони не є такими. Так може казати той, хто ніколи не тримав дітей на руках і не дивився їм в очі. Бо є таке поняття, як душа». Про мам, які борються за свою кровинку до останнього подиху і показують приклад любові. Про те, як перевозили померлих янголят... і про потрібну легалізацію закону про медичний канабіс для паліативної допомоги.
Під обстрілами без вагань
Після 24 лютого його місія розширилася не лише географічно. З початку широкомасштабного вторгнення його команда (5 осіб евакуації і 5 медиків!) перевезли 12000 поранених військових, 700 цивільних та 268 важкохворих дітей із зони бойових дій. Тільки за липень було майже 160 виїздів, більшість з яких вночі! А ще запускають новий надскладний проєкт — евакуація передчасно народжених дітей із зони бойових дій.
Історія Гордія рік тому розійшлася по всьому світу. Хлопчик народився в Чернігові за два дні до початку повномасштабного вторгнення. Дитина важила 1 кілограм 200 грамів та була киснезалежною. Його братик не вижив.
Родина жила в підвалі медзакладу. Без води, опалення, світла та зв’язку... Коли кисню залишилося на 48 годин, сім’я малюка наважилася на останній шанс — небезпечну евакуацію. Роман Холодов та відчайдушні медики і волонтери без вагань погодилися вивезти родину під обстрілами. Разом із Гордійчиком евакуювали ще одну дитину вагою 2 кілограми 300 грамів. З оточеного Чернігова виїжджали вночі, полями та з вимкненими фарами, щоб не потрапити під ворожий обстріл. Небо палало від запалів градів. Той шлях, який віднайшов Роман, став дорогою життя для багатьох врятованих з Чернігівщини.
«Війна страшна річ, я навіть не намагаюся її романтизувати, вона міняє зовнішність, характер, одних загартовує, інших ламає, іде велика переоцінка цінностей. І так, з війни таким, як був, не повернеться ніхто, вона змінює до невпізнанності всіх», — упевнений волонтер.
Минулого року у травні разом з побратимом Іваном Мичком Холодов забирав, складав у пакет, в труну тіло розстріляної у Великому Салтові дитини, яке доправили в Бахмут! Родину 13-річної Софійки, яка на цивільному авто втікала від війни, рашисти розстріляли з танка! «...Від тіла майже нічого не лишилось, Софійки нема... Усе транспортування з нами були кореспонденти Washington Post, і я розумів: про це треба говорити, ці звірства потрібно показувати всьому світові, але говорити про це було невимовно складно, проте вони почули і весь той біль описали словами, словами, які беруть за живе, щоб світ знав! Я вдячний їм, і завдяки фотокору Wojciech Grzedzinski ще багато людей це побачать», — згадує Роман.
Кожні подих і мить — це скарб!
За останні півтора року в Параволанів удосконалився транспорт для далекого еваку — «Дракончики», «Літачки», «Танчики»... На борт стали брати 12 лежачих і 12 сидячих поранених бійців! Утім, і цих автівок, як і волонтерів, медиків для евакуації недостатньо. Машини перетворюються на металобрухт, їхні шини стираються на мотлох, лобові посічені осколками і поклеєні скотчем...
У своїх проханнях долучатися до команди Параволанів Роман гарантує «повний пансіонат»: «Якщо у вас проблеми зі сном, апетитом або настроєм — вам до нас! Тут проходить усе, все налагодиться, обіцяю!». Але треба мати залізні нерви. Бути готовим до самопожертви. Та й не тільки.
—...Військові — це не цифри, не статистика, то — життя. Кожна людина — цілий світ, сім’я, кохання, чиясь дитина, чийсь тато чи мама... Люди стали рахувати поранених та загиблих сотнями, тисячами, але в кожного є ім’я.
Ми їх також рахуємо тисячами на наших «швидких», бо тільки з початку року їх на наших бортах побувало тисячі життів. Але коли є змога, ми розмовляємо з ними, обов’язково говоримо і, повірте, кожна історія по-своєму болюча. Не діліть фронт на Бахмут і Соледар, Авдіївку, Мар’їнку чи Спірне. Нині кожна ділянка важлива, кожне життя цінне, кожен подих і мить — це скарб!
В еваку для поранених він став свідком розмови побратимів з одного міста:
— Слухай, ми ж, певно, попадемо додому натрохи?
— Певно ж...
— Підемо в гості до своїх? Сєрьогу відвідаємо, Борисовича, наших пацанів...
— Так, одразу підемо. Зі мною навіть прапор наш остався, бойовий, залишимо хлопцям на могилі, це ж їх заслуга. Там і трохи наших підписалося, посидимо, ніби разом...
«Мені завжди піджимає комок у горлі після таких історій, але і мотивує іти далі», — ділиться Холодов.
Ті, хто на війні, розуміють одне одного без слів. Бо занадто висока ціна кожного сходу сонця на українській землі. Якось Роман побачив біля переходу чоловіка з букетом червоних гвоздик, перев’язаних чорною стрічкою... Він прямував на похорон побратима в Михайлівський Золотоверхий монастир. Коли вони зустрілися поглядами, Романа накрило...
...«200», «300», просто важкохворі... Ці історії Роману запам’ятаються на все життя...
Після війни... Після нашої Перемоги
Роман мріє пересісти зі «швидкої» на мотоцикл, витиснути на ручному друкарському станку листівки:
«Усі втомилися, не можна завжди бути сильними, часом ми виснажуємося і хочеться нити, тяжко! Проте всі знають, заради чого ми це робимо. Боротимемося до Великої Перемоги! Тут немає інших варіантів».
Офіцер капеланської служби ТРО ЗСУ, молодший лейтенант, капелан Олекса СОКІЛ (на знімку праворуч):
«Холодов — Воїн без зброї. Той, хто зі своєю командою перевіз більш як десяток тисяч поранених бійців. Вони живуть без піару, день і ніч уже скоро два роки тягають та возять поранених бійців. Чи гідні вони державних нагород? Так, гідні. Всіх! І буде мало. Саме таким мають вклонятися до землі українці. У мене є селфі з ними, бо мав честь бути в одному з їх екіпажів».
Підготувала Наталія ЯРЕМЕНКО.
А якщо ви задонатите 400 гривень, це буде один евакуйований наш з вами поранений. Захисник!
Картка Монобанку на ім’я Холодова: 5375 4114 0615 0644.
Банка — за посиланням:
https://send.monobank.ua/jar/282EidFUcP
