По ньому писатимуть історію незламних людей, вивчатимуть феномен єдності нації, її менталітет, традиції, креативність, іронію, реакцію на внутрішній біль. Це маленькі символи наших характерів і перемог. Схема внутрішньої прошивки має бути не лише інформативною, а й викликати гордість у його власників.
Дизайнерка і вишивальниця Світлана Іванова (на знімку) з Києва могла б мати у своєму імпровізованому домашньому музеї понад тисячу зразків військових знаків made in «Рукавичка». З байрактарами, ратіборцями, нічними птахами, елементами вишивки чи херсонського кавуна, поєднанням двох прапорів на одному шевроні — українського з польським, грузинським, британським, вірменським... І, звісно, напрямком для «русского военного корабля».
— Який з них найулюбленіший? — намагаємося, роздивляючись її фотоколекцію, вгадати для себе.
— А кожен новий! Сьогодні це може бути «зробіть мені такий, як у Залужного», завтра з вишуканим українським гумором, на кшталт, «пройо. щік дронів» або образ рідної людини...
Зазвичай пані Світлана не знає в обличчя замовника, бо сторінки соцмереж військових закриті. Але сам процес створення шеврона — ціле таїнство з креативом. Після створення ескіз погоджують з командирами. Важливо все — від відтінка нитки до індивідуальних побажань домалювати квіточку чи мультяшний персонаж.
А між липучкою і тканиною ще минулого року просили зашити папірець зі словами молитви чи любові. «Хтось нам довіряє і просить: напишіть, що хочете, прочитаємо після Перемоги. Хтось пише сам. Приміром, дружина нагадувала чоловіку, де вони познайомилися або де вона хоче його зустріти після завершення війни...
Але ця романтизація вже минула», — каже пані Світлана. А ось чого ви ніколи не зустрінете на патчах, то це літеру «Ы» і жодного позивного мовою країни-окупанта.
«Буває, замовники з’являються через кілька місяців. Бо були в Пісках, у лісах або просто, «вибачте, забули». Іноді прошу: тільки напишіть, що з вами все добре! Бувають замовлення від посольств... Утім, не завжди дозволяють показувати шеврони і позивні. Але я знаю, що вони потрапляють у правильні руки», — ділиться волонтерка.
Крім шевронів, за дев’ять років війни невтомна майстриня вишила багато бойових прапорів. Один із них має легендарний генерал Марченко. Інший —продали на аукціоні і купили дрон.
— Якось бородатий чоловік-парамедик прибіг у нашу сувенірну крамницю і обережно запитав: «Світлано, зможете? Знамено згоріло разом з БТР. Але всі живі! Він був оберегом...» Військовий почувався незручно... Йому не зручно! Уявляєте? «Ми ваші боржники! Всі, хто в тилу, завжди!» — заперечую йому.
Ніколи не думала, що від шиття може бути крепатура... Хоча займаюся виготовленням та пошиттям сувенірів понад 20 років. Я нині не керівник, я нині — робочі руки. Це фізично складніше, ніж те, чим я займалася в мирний час. Зате на дотик відчуваю Перемогу», — навіть не сумнівається пані Світлана і сподівається, що вже скоро минуть тривоги.
І врешті настане той час, коли мільйони іноземців прилетять до українських міст і куплять на згадку сувенірну емоцію, в якій є трішечки України. Аби знову повернутися до країни, що творить дива.
.
