До закінчення війни Крим не буде курортом. Він буде мілітаризований і стримуватиме російську агресію в Чорному морі. Там треба створити потужний щит протиракетної протиповітряної оборони, берегових корабельних ракет. Майбутнє Криму — на багато років — це українська, а можливо, в перспективі й міжнародна військова база, яка гарантуватиме стабільність у Чорноморському регіоні.

Про це в інтерв’ю «Голосу України» розповів Андрій Клименко, керівник Інституту Чорноморських стратегічних досліджень, головний редактор порталу BlackSeaNews.

— Пане Андрію, в нещодавньому інтерв’ю ви озвучили думку, що під час відступу із Криму росія знищить інфраструктуру півострова. На чому ґрунтується ваш прогноз?

— Швидше за все, це «риса національного характеру» росіян. І її проявів багато в історії: і в часи Другої світової, і в період чеченських воєн.

Коли в середині 1990-х відбувався поділ Чорноморського флоту Радянського Союзу на Чорноморський флот росії та Військово-морські сили України, нам передавали військові містечка, гарнізони, кораблі. У жахливому стані. Що можна було відкрутити, росіяни відкрутили й вивезли. Знімали все: від унітазів до віконних рам. Не кажучи про прилади, обладнання. А якщо двигун чи турбіну неможливо було забрати — пошкоджували ломом.

Така само ситуація була, коли після окупації Криму вони віддали Україні частину військової техніки. Автомобілі зламано, пісок у двигуни насипано.

— Від руйнувань інфраструктури їх не зупинить те, що в Криму багато росіян — і тих,  хто мешкав там до окупації, і хто приїхав після 2014 року?

— З росіянами некримськими цікава ситуація. Офіційна російська статистика каже, що до Криму після окупації переїхали приблизно 500 тисяч громадян рф. За нашими оцінками — а ми аналізуємо комплексно багато різної інформації, — вийшло щонайменше 1,1 мільйона цих панаєхавших. Це дуже багато, третина населення. На початок 2014 року в Криму було 2,4 мільйона, умовно кажучи, старих кримчан. Залишилося до 2 мільйонів — хтось виїхав, хтось помер. І заїхав мільйон «нових».

У Криму було приблизно 50 органів влади та управління. Половина з них підпорядковані напряму москві — слідчий комітет, прокуратура, ФСБ та інші структури міноборони. У тих структурах було приблизно 75 відсотків російських чиновників, які приїхали з материка. У структурах, які замикалися на Сімферополі, — приблизно половина. Усі ці чиновники приїхали працювати в Крим на кілька років, узяли сім’ї, купили житло. Це десятки тисяч людей. Частина з них почала вивозити сім’ї минулого року, коли сталася перша «бавовна» на території Криму.

Багато сімей військовослужбовців придбали помешкання в Криму. В Севастополі зводили цілі квартали будинків для росіян, які переїжджають.

Що ближче вони відчуватимуть небезпеку, то швидше той мільйон ломанеться виїжджати. А як? Літаки не літають з лютого 2022-го. Через окуповані райони півдня України вони навряд чи поїдуть, страшно. Уся ця маса рушить у напрямку Керчі — до мосту й поромної переправи. Буде таке, як у Криму у 1920 роки, коли сотні тисяч росіян втікали від революції за кордон. У багатьох фільмах показують, як вони штурмували судна до Стамбула.

Тобто буде масова втеча, корки на переправах, черги в портах. Вони втікатимуть. Їм не треба заважати. Російська пропаганда чверть століття розповідає про нас із вами, що ми головорізи, бандерівці, які москалів розпинають, ріжуть, смажать і їдять. Тож якісь екстремали, звісно, спробують залишитися. Та не думаю, що їх буде багато.

— У держави є чітке розуміння, яким буде Крим після війни?

— Фахівці із «Кримської платформи» з залученням експертної спільноти, громадянського суспільства багато місяців працюють над гуманітарним виміром майбутнього Криму.

Створюється кадровий резерв. І це дуже правильно. У деокупованому Криму будуть потрібні десятки тисяч чиновників, держслужбовців, полісменів, фахівців з інженерних споруд, водоканалів, газопостачання тощо. Згадаймо Херсон після окупації. Там було знищено структури життєзабезпечення. Це потрібно буде відновлювати. На першому етапі створювати резервні механізми.

У значної частини суспільства й експертів є судження, що треба відновити туристичний потенціал Криму. Це ідеалістичне, романтичне, і, на жаль, нереалістичне бачення майбутнього.

До закінчення війни, тобто до мирної угоди з якоюсь майбутньою росією, Крим не буде курортом. Він буде мілітаризованим нами за участю союзників і стримуватиме агресію з російського узбережжя Чорного моря в напрямку всієї України. Ракеті «Калібр» усе одно звідки летіти — з Севастополя, з мису Тарханкут, з Анапи, з узбережжя Новоросійська чи Туапсе. Її дальності дозволяють. Тому Крим буде військовим регіоном. Там повинен бути потужний щит протиракетної протиповітряної оборони, берегових корабельних ракет. І мають базуватися військово-морські сили України. Майбутнє Криму — на багато років — це українська, а можливо, в перспективі й міжнародна військова база, яка гарантуватиме стабільність у Чорноморському регіоні.

— Хто, найімовірніше, буде нашим союзником?

— Теоретично — країни НАТО в Чорному морі: Румунія, Болгарія, Туреччина. Однак країни Північноатлантичного альянсу дуже обережні, з української точки зору — занадто. Для них легше вкотре висловлювати стурбованість, ніж зробити так, щоб цього не було.

Нам потрібна Румунія з її активнішою позицією. Ми зацікавлені, щоб позиція Болгарії була більш акцентованою. І головне, щоб політика Туреччини від їх традиційного балансу схилилася в той напрямок, який декларує Україна. Це складно, цим треба займатися.

— На продовження теми безпеки. Військові експерти кажуть, що вибухи в Криму, яких стало значно більше останнім часом, — це підготовка до безпосереднього наступу. Президент Зеленський заявив, що без Криму не закінчиться війна. Керівник ГУР Кирило Буданов запевняє, що ЗСУ скоро будуть на півострові. В яку картинку для вас усе це укладається?

— Позиція Президента слушна. І наскільки я розумію, її підтримують і політичні сили в парламенті, і в державному апараті, і в експертному середовищі.

Ми ведемо постійний моніторинг «бавовн». Їх стало більше. Торік прилітало пару разів на тиждень, а з початку цього року — понад 50 щонайменше. Кілька разів на тиждень влучають по важливих об’єктах — військових базах, складах із боє-припасами, мостах. Так, це підготовка до наступу.

Окуповані частини Донбасу, можливо, важче буде звільнити — там сотні кілометрів кордону з рф. Крим — фактично острів, пов’язаний із Ро-сією лише мостом через Керченську протоку і поромною переправою. До речі, в них не вистачає поромів. До того, як був побудований міст через Керченську протоку, працювало до 25 поромів. Зараз чотири—шість і взяти не дуже є звідки.

Однак у Криму дуже багато російських військових. У січні-лютому нинішнього року в Криму й Севастополі обсяг громадського харчування збільшився втричі проти січня-лютого 2022 року. Це означає, що хтось багато їсть. Звичайно, військові. Їх годують приватні фірми.

Крім того, величезна кількість поранених лікуються і проходять реабілітацію в Криму. З початку року не вистачає місць у військових госпіталях. Вони з весни почали забирати великі цивільні лікарні в Севастополі й Сімферополі під потреби військових. Десятки тисяч поранених перебувають у санаторіях. Тим більше, що це профіль таких курортів, як Саки та Євпаторія. У них є сторіччя досвіду лікування захворювань хребта, реабілітації людей із пораненнями та ампутацією кінцівок.

— Як змінився дискурс щодо Криму після повномасштабного вторгнення? І чого ви чекаєте від цьогорічної «Кримської платформи»?

— Якщо аналізувати промови Путіна в день початку великої війни й за день-два до того, то перший саміт «Кримської платформи» був одним із кількох факторів, чому Путін почав війну 24 лютого 2022 року. Вони відчули загрозу, не очікували, що «Кримську платформу» підтримає стільки країн. Коли 40 держав на рівні президентів та прем’єрів кажуть, що Крим український і його має бути звільнено —  це потужний політичний чинник.

Крім цього, є експертний і парламентський вимір «Кримської платформи». Заяви політиків, чиновників, експертів коментують у різних країнах — це створює правильне інформаційне тло.

Дискурс не міг не змінитися. Перед «Кримською платформою» у 2021 році на першому місці були порушення прав людини. Зараз — питання безпеки в Чорноморському регіоні. Бо всі розуміють, що без деокупації Криму можна забути і про безпеку, і про права людини. Утиски під час воєнних дій стають більш жорсткими, брутальними.

Навесні цього року в межах «Кримської платформи» вперше у Бухаресті пройшов міжнародний безпековий форум. Організаторами були Україна та Румунія. Сам факт, що Румунія долучилась як співорганізатор, багато про що свідчить.

Усі наші союзники бояться росії, але цей страх потроху зменшується. Історія боротьби українського народу та Збройних Сил України довела, що ніяка це не друга армія світу. Що ближче країна до України, то менше вона боїться. Особливо це стосується країн, які були у складі російської імперії, — Естонії, Латвії, Литви, а також Польщі. Вони мають свій історичний досвід жорсткої, в тому числі збройної, боротьби з москвою в різні роки. Над цим теж треба працювати, показувати, що не треба росії бояться.

Минулого місяця відбувся експертний захід — другий етап «Кримської платформи». Зараз її головна мета — взаємодія на рівні керівників держав, парламентаріїв та експертів за широкої участі засобів масової інформації. Сказати всім, що не може бути закінчення цієї великої війни без визволення Криму.

Світ втомлюється від війни. У різних експертних і політичних колах, особливо в Азії, звучить думка: припинімо вогонь, давайте Україна залишить росії якісь території, а потім час покаже. Наше завдання: показати світу, що позиція України стосовно деокупації Криму непохитна. Це не є предметом жодних перемовин. Крим має бути деокупований. Крапка.

— Наскільки великим, на вашу думку, у Криму після деокупації буде спротив Україні?

— Жорсткі проросійські настрої до окупації мали приблизно 20—23 відсотки населення Криму. Дві третини кримчан, за дуже різними дослідженнями, відчували себе громадянами незалежної України. Жодних 90 відсотків під час голосування (на псевдореферендумі 2014 року за приєднання до росії у Криму буцімто проголосували 96,77 відсотка учасників, у Сева-стополі — 95,6 відсотка. — Ред.) там не було. Приблизно 30 — це підтверджують й іноземні дослідження.

Однак я не є великим оптимістом, що визволення Криму дуже близьке. Не виключаю, що путінський режим, який мавпує Сталіна, може піти на депортацію кримських татар. Сказати, що це прифронтовий регіон, де не має бути ненадійного населення. До цього маємо бути готові.

Звільнення може тривати довго. Нам потрібно закладати фундамент. У нас має бути достатньо військової техніки, ракетної, озброєння, людей, берегової оборони, які зробили б Крим осередком Чорноморської безпеки.

ЦИФРА

288,9 відсотка — настільки збільшився оборот громадського харчування у січні-лютому 2023 року, тобто в «мертвий туристичний сезон», у Севастополі проти січня-лютого 2022-го. По Криму без Севастополя цей показник становив 294,9 відсотка. Для порівняння: у Краснодарському краї, де курортно-туристична галузь значно більша за кримську, там розташовані міста-курорти Сочі, Анапа, Геленджик, оборот громадського харчування зріс на 5,5 відсотка. Такий гігантський сплеск роздрібної торгівлі на півострові зумовлений наявністю величезної кількості російських військових. Такі результати дослідження порталу BlackSeaNews.

Фото krymr.org