А тому й має особливу силу для Артура та його сім’ї.
Загалом останніми роками в житті цього чоловіка багато чого змінилось докорінно. До початку повномасштабного вторгнення він був міським жителем, мешкав у Маріуполі. Але у березні минулого року через окупацію міста змушений був виїхати з нього. І довелось починати нове життя на Хмельниччині.
До того Артур служив у поліції, був учасником бойових дій. А потім, іще у себе вдома, захопився бджільництвом. Тоді це було просто хобі. Тепер же він сміливо може назвати себе сільським мешканцем, підприємцем і пасічником, бо у його розпорядженні у селі Мартинківці, що поблизу курортного Сатанова, тепер є сімдесят вуликів.
Бджолярством Артур Красовський захопився у Маріуполі. Це не було професійно, але чоловіку подобалось доглядати комах, мати справу з медом та воском. У Маріуполі він тримав вулики і все необхідне обладнання. Щоправда, аби бджоли носили мед, змушений був вивозити їх туди, де цвітуть трави та дерева, бо на міських вулицях багато не збереш. Тож у гаражі стояли і лафети, і причепи.
Більшість із всього того, як і частина вуликів, там і залишились. Тепер навіть не знає, чи вціліли вони, бо місто палало від ворожих бомбардувань — гинули люди, тварини і комахи.
Тепер, оглядаючись у минуле, розуміє, що бджоли якщо не врятували життя його родині, то визначили її долю. Адже, коли почали виїжджати з міста, скрізь уже стояли ворожі фільтраційні пости, перейти які було нереально. І тут Артуру допомогло знаття лісових доріг — тих самих, якими возив бджіл. Росіяни не знали про них, а Артур із родиною зумів саме по них вирватись із окупації.
На Хмельниччині, де врешті зупинилась родина, треба було думати про те, як далі жити. Тут і знадобилось учорашнє хобі. От тільки тепер Артур перетворив його на невеличкий бізнес.
Самому підняти все з нуля було неможливо. Тож він створив проєкт та виграв грант від Ветеранського фонду. Перемога принесла йому мільйон гривень на власний бізнес.
За нього і купив перші пів сотні вуликів та необхідне для роботи обладнання. Поступово збільшив своє господарство. Пасіку розмістив на території закинутого дитячого табору, яку орендує у громадської організації. Там же встановив ще й будиночок для сну на вуликах. Для відпочивальників, котрих вдосталь у цих місцях, — це і розвага, і оздоровлення. Для Артура — важлива складова бізнесу.
Те, наскільки плідними були старання, показав перший серпневий збір меду. Бджоли принесли його з соняшнику й липи. За смаком і зовнішнім виглядом важко встановити, де саме він був зібраний. Але для Артура, хоч би якими успішними були його справи на Хмельниччині, найсмачніший мед залишився там, удома, у Маріуполі. Повернутись туди — його велика мрія.
А поки що замість звичних з дитинства походів до моря приходить до річки. Її берег хоч трохи нагадує йому морське узбережжя. Та знає, що колись обов’язково повернеться додому.
Хмельницька область.
