Окраса Старокиївської гори — Свята Софія і Золоті ворота — одні з найдавніших збережених споруд в Європі. Брама, що являла собою бойову вежу із проїздом, яку вінчала надбрамна церква Благовіщення, зведена у часи Володимира Великого і Ярослава Мудрого. Вона була не лише головним парадним в’їздом у златоглавий Київ, до якого поспішали посли з Візантії, зі Сходу і свати з багатьох країн, а й основною частиною фортифікаційних споруд та від першої чветрі XI століття, протягом восьми віків, захищала місто. Захопити ворота — означало взяти Київ: так вважали його захисники і вороги. Тут кияни стояли на смерть, а вороги були безсилі перед цією твердинею. І справді, ніколи й нікому із загарбників не вдавалося ввійти через них до міста — навіть хан Батий зі своїм багатотисячним військом після майже тримісячної облоги княжого града увірвався в нього через пролом біля Лядських воріт, що були на тодішньому східному кордоні столиці.
Про ті часи розповідає і одна з легенд, присвячена оборонному символу Києва. Жив тоді у граді молодий богатир Михайлик. Батий почув, що не взяти йому міста, поки Михайлик там. Тож почав умовляти мешканців міста, погрожуючи їм смертю, якщо не видадуть йому воїна. Злякавшись, кияни погодилися на умови Батия і видали богатиря. І тоді Михайлик, сказавши: «Кияне, кияне, погана ваша рада», підняв на спис Золоті ворота і виніс їх із Києва до самого Царгорода. Втративши символ непереможності, захисники града зазнали поразки і нищення.
Найпромовистіші історичні факти про легендарну Золоту браму увійшли до щойно виданого путівника, який підготували український культуролог, музеєзнавець, доктор історичних наук, завідувачка науково-дослідного відділу «Інститут «Свята Софія» Надія Нікітенко (на знімку) та провідний науковий співробітник цього інституту, кандидат історичних наук Оксана Ластовська. У новому ілюстрованому виданні викладено історію будівництва Золотих воріт, що мали сакральне значення для древнього Києва і Руської держави та стали для нас брамою із минулого в майбутнє. У виданні йдеться і про органічний взаємозв’язок пам’ятки із Софійським собором, її місце у топографії й оборонній системі Києва.
Що кардинально нового стосовно Золотих воріт внесено до цього путівника? По-перше, чітко артикульовано нерозривний зв’язок головного в’їзду до Києва із митрополичим Софійським собором, бо обидві пам’ятки становлять двоєдине сакральне й містобудівне ціле і не могли виникнути окремо одна від одної та функціонувати нарізно. По-друге, вперше до широкого читача доведено обґрунтований науковий висновок про справжню дату спорудження Золотих воріт. По-третє, показано місце Золотих воріт у світовій архітектурі та їх роль у розбудові нового християнського Києва.
«Золоті ворота традиційно вважають точно датованою пам’яткою, яку, згідно з літописом, заклав Ярослав Мудрий у 1037 році. Уперше пам’ятку згадано у відомому записі «Повісті минулих літ» 1037-го, що розказує про будівничу діяльність цього київського князя, — каже Надія Нікітенко. — «Заложив Ярослав город — великий Київ, а в города сього ворота є Золоті. Заложив він також церкву святої Софії, Премудрості Божої, митрополію, а потім церкву на Золотих воротах, кам’яну, Благовіщення святої Богородиці... Після цього (він звів) монастир святого Георгія (Побідоносця) і (монастир) святої Орини...» Учені вже давно зазначили, що за один рік неможливо було збудувати цілий комплекс таких грандіозних споруд. Насправді цим записом літописець лише підсумував будівничі заслуги Ярослава за весь період його правління, воздав їм хвалу. Це типова похвала князеві на вершині могутності його влади. Саме з огляду на цей «хрестоматійний» літописний запис забудовану згаданими спорудами територію давнього Києва у науці заведено називати «містом Ярослава». Так само, як і назва «місто Володимира», визначення це суто «кабінетне», умовне, адже Володимир був причетний і до забудови «міста Ярослава». Більше того, будівництво київських укріплень із Золотими воротами розпочав саме Володимир (980—1015), а не його син Ярослав (1016—1054), який лише завершив справу батька. Найбільш достовірним джерелом для такого висновку є рівночасний цій головній брамі Києва Софійський собор, побудований у 1011—1018 роках. Німецький хроніст Тітмар Мерзебурзький у своїй хроніці, яка дійшла до нас в оригіналі, згадує Софію як діючий храм вже під 1018 рік. Тоді йшла кривава війна за Київ між синами Володимира (помер 1015-го). 14 серпня 1018 року місто було взято Святополком І і його тестем — польським князем Болеславом Хоробрим.
Переможців зустрів сам Київський митрополит з мощами святих та іншими реліквіями. З цією подією пов’язаний відомий польський переказ про меч-«щербець», записаний у найдавнішій польській хроніці Аноніма Галла (початок ХІІ століття) та в пізніших польських хроніках. У них розповідається про те, що в 1018 році польський король Болеслав І Хоробрий під час в’їзду до Києва вдарив мечем об Золоті ворота на знак захоплення міста. Від удару меч вищербився (звідси його назва). «Щербець» — коронаційний меч польських королів, який зберігався в першій столиці Польщі Гнєзно і був одним із символів Польського королівства. Цей переказ, що виник за глибокої давнини, зазвичай вважають легендарним і тенденційним. Але він, безумовно, є достовірним і невипадковим, оскільки Золоті ворота, що виникли одночасно із Софією Київською, на 1018 рік уже стояли на сторожі Києва, а їх посічення означало його завоювання. Символом могутності Київської держави, її незалежності були Софійський собор і Золоті ворота. Це свідчить про широку славу київських Золотих воріт та їх значення в обороні міста як символу його неприступності.
«Створення Київської держави на теренах Східної Європи цілковито змінювало хід європейської історії. На цю державу змушені були зважати інші країни, зокрема й могутня Візантія. Держава стрімко зростала й міцніла, що вимагало міжнародного визнання й поваги до її столиці — Києва. У часи правління Володимира Святославича місто над Дніпром, що стояло на стратегічному водному шляху «із варягів у греки», почало формуватися як важливий політичний, релігійний та торговий центр. Давній осередок на Старокиївській горі (відомий у науці як «місто Кия», загальною площею лише 2 гектари) швидко почав перетворюватися на забудований гарними кам’яними спорудами надійно укріплений центр. Учені його умовно назвали «місто Володимира» (загальною площею до 10 гектарів). А за Ярослава Київ розрісся й охопив площу 72 гектари», — продовжує Надія Нікітенко. На переконання дослідниці, розбудова Києва за Ярослава не була суто механічним прирощенням абсолютно нової частини міста до «міста Володимира». Останнє, як показують археологічні дослідження, органічно розросталося на Старокиївській горі далі в бік поля вже за Володимира. Тому правильніше називати «місто Володимира» з Десятинною церквою, що стояла в оточенні княжих палаців, «дитинцем», тобто княжим містом, а «місто Ярослава» — митрополичим, до якого вели Золоті ворота з Благовіщенською церквою, що завершила собою весь ансамбль Верхнього Києва. Ось чому свідок побудови Софії і Золотих воріт митрополит Київський Іларіон називає ворота не Золотими, а Великими. Пізніша назва «Золоті» вочевидь з’явилася після завершення всієї споруди і зведення надбрамного храму із позолоченим куполом.
Автори путівника зазначають, що визначальною віхою у становленні державності України-Руси стає хрещення київських земель у 988 році. Відтоді Володимирова держава увійшла в рівноправні відносини з іншими європейськими державами, передовсім із Візантією. «Володимир одружився з рідною сестрою могутнього імператора Василія ІІ принцесою Анною, що було недосяжним для інших державців. З Анною прибули в Київ представники візантійської культурної еліти, духовенство, зодчі й художники, які ввійшли до близького оточення Володимира. Русь стала частиною чинної міжнародної системи, яку називають Візантійською співдружністю держав, посівши в ній вищий після Візантії єрархічний щабель», — наголошує Надія Нікітенко.
Важливою тезою нового путівника є особливий акцент на сакральності Золотих воріт, про що часом забувають. Зазвичай наголошують на їх фортифікаційному значенні, але одне від другого тут невіддільне. Не можна забувати, що Золоті ворота є пам’яткою середньовічної культури, а для Русі — ще й символом її хрещення, приходу до Бога. Розвиток християнства в могутній державі зумовив необхідність розбудови та розширення Києва. Уже за Володимира була розроблена грандіозна програма перетворення Києва на місто світового масштабу, на зразок візантійського Константинополя, на центр великої Київської митрополії. «Центральне місце в цій сакральній топографії було відведено тріумфальному шляхові від Золотих воріт до Софії Київської. Він сприймався як шлях Христа від Золотих воріт до Храму Господа Бога в стародавньому Єрусалимі — Його святому місті. Цей шлях під час своїх тріумфальних в’їздів відтворювали візантійські імператори в Константинополі, а в Києві — його великі князі. Новий володар мав увійти до своєї столиці крізь Золоті ворота й сісти на престол у Святій Софії. А через Благовіщенську церкву Золотих воріт до Києва мали надходити «благі вісті», — додає Надія Нікітенко.
Освячення надбрамної церкви відбулося 1022 року, вже за Ярослава. У цій церкві перед князем і його оточенням митрополит Іларіон виголосив своє знамените «Слово про Закон і Благодать», в якому прославляється Хрещення Русі, її хреститель Володимир і завершувач його справи Ярослав. Як дослідниця так точно визначила цей рік? Виявляється, «Слово» як богослужбовий твір складено на два євангельські тексти, що читалися на Благовіщення і Великдень, які збіглися у 1022 році. Оскільки забудова митрополичої частини Старокиївської гори за Володимира і Ярослава була не хаотичною, а плановою, її було здійснено за один будівельний період, що становив сакральних 11 років — цикл сонячної активності, з 1011-го по 1022 рік. На ці роки припадали важливі історичні події, про що люди знали з давніх-давен. 1011-й і 1022-й тут не випадкові, для християн то були роки Кіріопасхи (Господньої Пасхи), коли Великдень припав на Благовіщення. Так було за часів Христа, коли сталися Його Втілення (Благовіщення) і Воскресіння (Великдень). Тому дуже рідкісні роки Кіріопасхи (в ХІ столітті вона припала лише на 1011-й, 1022-й і 1095 рік) стали визначальними для побудови Києва як Нового Єрусалима на берегах Дніпра. Відтак у 1011 році Київ як священне місто Спасіння було закладено, а у 1022-му — завершено.
Золоті ворота разом із містом жили і його буденними подіями та турботами. Цікаво, що на стінах сакральної пам’ятки науковці виявили графіті — малюнок, названий «Полювання на вепра», зображення кентавра, ченця з мечем у руці, написи. Здебільшого це звернення до Бога із проханням про допомогу. Є серед них і такий: «Господи, поможи рабу своєму Василеві». Цей напис вважається одним із найдавніших написів староукраїнською мовою на теренах Русі.
Фото надано Надією НІКІТЕНКО.
БІльше Читайте на сайтІ golos.com.ua
