Унікальний рельєф із зображенням Богородиці — Оранти ХV ст., зразки плінфи ХІ—ХІІ ст., зокрема зі знаками та малюнками давніх майстрів, голосники, фрагменти орнаментованих шиферних плит, які у давнину оздоблювали стіни давнього храму, ікони, написані на плінфі наприкінці ХІХ ст., — це все представлено на виставці «І постала Церква Велика на Печерських пагорбах», яку з нагоди 950-річчя закладення Успенського собору відкрито у Національному заповіднику «Києво-Печерська лавра». Історичні та мистецькі пам’ятки з фондів заповідника розповідають про спорудження за княжої доби мурованого храму — Великої Печерської церкви — та його вплив на людність і державу.
Печерський монастир уже у другій половині XI ст. був центром літописання, тож «Повість минулих літ» фіксує початок будівництва архітектурного шедевру. Задумав звести на крутому схилі правого берега Дніпра величний храм ігумен Феодосій, один із засновників Києво-Печерського монастиря, що народився у Василеві на Київщині. Урочисто заклали собор у 1073 році за присутності Феодосія з усіма печерськими ченцями, які до цього відправляли службу у дерев’яній церкві. До будівництва святині долучилися великі київські князі Святослав та Ізяслав Ярославичі. Вони виділили землю й гроші на богоугодну справу.
Святослав не лише дав 1000 гривень золотом, а й власноруч копав рів під фундаменти. Не стояла осторонь і київська знать — варяг Шимон пожертвував свій золотий пояс, яким князь визначив розмір майбутньої споруди — собор повинен був мати ширину в 20 поясів, довжину — в 30, висоту — в 50. У липні 1077 року будівельні роботи у храмі було завершено. Але роботи щодо його опорядження, забудови хрещальні-каплиці, внутрішнього оформлення тривали. Освячення Великої лаврської церкви відбулося у 1089 році й було приурочене до свята Успіння Пресвятої Богородиці.
У 1091-му в соборі урочисто перепоховали його засновника Феодосія, якого пізніше визнали святим. Це значно піднесло авторитет храму і зробило його місцем елітних поховань. У 1109 році у спеціально прибудованій каплиці знайшла свій останній прихисток княжна Євпраксія Всеволодівна. А наприкінці XIV ст. — київські князі Скиргайло Ольгердович та Володимир Ольгердович, у 1471 році — онук Володимира, князь Семен Олелькович, у 1533-му князь Костянтин Острозький з Волині, головнокомандувач Великого князівства Литовського, який у битві під Оршею розбив москву. Над могилою батька, мецената, засновника Острозької академії син князь Василь-Костянтин Острозький спорудив пишний надгробок у стилі ренесанс.
Собор був оновлений за митрополита Петра Могили, а згодом був прикрашений великим іконостасом і стінописом, який містив портрети лаврських архімандритів, монархів і гетьманів, підлога була вистелена чавунними плитами. Восени 1941-го Успенський собор був замінований і підірваний більшовиками, а з ним знищено і могили київських князів, полководців, визначних просвітителів — від поховання Петра Могили дивом залишилася срібна дошка з написом.
«Українці — нація, багата на історію та спадщину. Зберігати нашу ідентичність та духовні канони неможливо без збереження першоджерел, які нас сформували. Це важлива місія нашого покоління. Держава підтримує і надалі знаходитиме необхідні ресурси для збереження та відновлення надбання нашого народу», — сказав під час відкриття виставки в. о. міністра культури та інформаційної політики Ростислав Карандєєв.
«Успенський собор — це одна із духовних святинь України. 950 років тому тут було закладено перший камінь у будівництво собору, який багато руйнувався. Але увесь час собор відроджувався. Заповідник сьогодні має важливу місію, він несе справжню давню історію й передає її майбутнім поколінням», — наголосив в. о. гендиректора заповідника «Києво-Печерська лавра» Максим Остапенко.
З нагоди 950-річчя закладення Успенського собору тут відбулася святкова божественна літургія, яку провів митрополит Київський і всієї України Епіфаній.
Фото надано автором.
