Хоча хлопців і попередили про цю подію, проте зустріч із Головнокомандувачем — подія не з буденних. Тим паче коли той нагороджує тебе.
Володимир Зеленський поспілкувався із захисниками, які перебувають на лікуванні, поцікавився станом їхнього здоров’я й побажав швидкого одужання. А затим вручив державні нагороди.
Як зазначено в указі, Владислава Кириченка нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня — за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку.
Про подію одразу дізналися односельці зі Жванця. Земляки пишаються Владиславом і щиро раді за те, що він, хоч і пораненим, але живим повернувся з бою. Адже родині вже довелося пережити важку втрату — загинув молодший брат Влада.
Для хлопця старший брат був прикладом у всьому. Той пішов на війну — молодший за ним. Щоправда, воєнна доля не була до нього прихильною. Хлопець загинув у перші місяці війни. В боях під Бориславом біля Каховської ГЕС він віддав життя за свою країну. Торік у квітні його поховали.
Коли обривається молоде життя — це трагедія для всіх. Для Влада, який теж тоді воював, це було непростим випробуванням. Треба було знайти в собі сили, щоб пережити родинну трагедію і продовжити шлях воїна. І він зробив це. Попри те, що самому ще потрібна була підтримка, адже Владу лише двадцять п’ять, а він уже добре знає, що таке війна.
Без неї у сільського хлопчини все могло б скластися інакше. Коли Владик був ще зовсім малим, він переїхав з іншого села до Жванця. Там підростав, закінчив школу. А оскільки в дитини помітили музичні таланти, то здобув ще й музичну освіту.
Коли після закінчення школи настав час обирати подальший шлях, довго не розмірковував — пішов до Кам’янець-Подільського національного університету імені Огієнка.
Звідти хлопець зі студентської лави пішов на строкову службу. А після того, як відслужив, вирішив не повертатися до університету, а підписав контракт із ЗСУ.
Обираючи долю військового, знав, що вона буде нелегкою, бо вже тоді тривала АТО, і Владислав розумів, що рано чи пізно він опиниться на лінії зіткнення з ворогом. Досвід, який здобув у 14-й окремій механізованій бригаді імені Романа Великого, йому знадобився. Та, крім того, пройшов навчання на снайпера.
Фронтовики знають, яку важливу роль під час боїв відіграють снайпери. Знають і те, як часто їм доводиться ризикувати життям, адже ворог постійно полює на таких стрільців.
Владиславу вдалося вберегтися від ворожої кулі. А от ворожа міна все-таки зробила свою справу. Рік тому в боях під Соледаром Владислав дістав важке мінно-вибухове поранення.
Найбільше постраждала нога — міна просто розірвала кістку.
Хлопець боявся, що може залишитися без ноги, але лікарям вдалося врятувати її. Щоправда, лікування затягнулося майже на рік. І досі снайпер проходить лікування в Івано-Франківську.
Саме там у лікарняній палаті він і зустрівся з Президентом та отримав нагороду з його рук.
Хмельницька область.
