Волонтерки прикрашали стіни тризубом, прапором, соняхом.
Колаж "Голосу України".

Потяг Київ – Херсон проїздить ділянку, поруч з якою у 2022 році проходила лінія фронту. У полі зору – жодної вцілілої будівлі. Зірвані дахи, зруйновані стіни. За іронією долі, село називається Мирне. Легендарна Чорнобаївка перебуває в дещо кращому стані. Туди якраз повертається сім'я, що на сусідніх полицях, – подружжя з хлопчиком років дев'яти. Вони радо показують свій дім, а потім – позеленілі "ставочки" поруч із залізничним насипом – з низин ще не зійшла вода після підриву Каховської ГЕС. Дівчина, котра їде провідати батьків, вказує на зарослі бур'янами, але ще помітні глинисті насипи – там були оборонні укріплення. "Наші?" – співрозмовниця заперечно хитає головою, уникаючи прямої відповіді, немовби йшлося про нечисту силу...

Про тихі ночі і гуманітарку

На вулицях Херсона мало людей. Здебільшого пенсіонери. За кілька днів у місті я один-єдиний раз побачила візочок з немовлям. Центральну площу городяни оминають – на бруківці видно чіткий слід від прильоту (на знімку).

Більшість закладів працює до обіду. За словами городян, трамваї курсують до третьої, маршрутки – до шостої. О сьомій вечора місто майже порожнє – хіба що з ЦУМу розходяться останні покупці, а в кафе неподалік декілька військових п'ють каву (саме каву, адже після 15-ї алкогольні напої продавати заборонено). Центральними вулицями проїздять поодинокі приватні легковики або армійські темно-зелені позашляховики з тонованими вікнами.

Гральний майданчик, на якому майже немає дітей.

З дев'ятої вечора до п'ятої ранку триває комендантська година. Вночі в ясному небі летять Персеїди – метеори, якими нема кому милуватися... Беззвучне нерухоме повітря виразно розтинають удари виходів і прильотів. Відходжу від вікна на кухні. В ньому давно бракує зовнішньої шибки, внутрішня тріснула від вибухової хвилі.

"Як спала?" – запитує мене вранці гостинна пані Тетяна. Відповідаю, що півночі не могла заснути, так було гучно. Господиня поблажливо усміхається: "У нас давно не було настільки спокійної ночі. Ми вже орієнтуємося, де, хто, з чого стріляє... Якщо близько, ховаємося в коридорі. Одного разу я стояла на вулиці і випадково згадала, що потрібно дещо купити. Щойно зайшла до магазину – і прилетіло саме туди, де була хвилину тому". Пані Тетяна з чоловіком не виїздили з області. Зараз вони живуть у квартирі, опікуються породистою доччиною кішкою – діти виїхали. Окрім власної оселі, дбають про полив вазонів та усунення аварійних поломок у кількох сусідських помешканнях.

Вранці жінка йде по гуманітарну допомогу. Вона безробітна, чоловік працює охоронцем, але зарплату одержує нерегулярно і не в повному обсязі. Перехожих не видно. Можна було б сказати, що містом прокотилася чума – але ні, ним пройшов "рускій мір". Хвиль міграції з Херсона було декілька – перші біженці тікали від окупації, другі, вже після звільнення 11 листопада, – від постійних обстрілів, відсутності води, світла, останні, після підриву ГЕС, – від високої води і руйнацій... За інформацією однієї з релігійних громад Херсона, 26 її постійних членів виїхали за кордон, 22 – в інші регіони, ще 22, переважно літні люди, залишилися...

 

Новий заповіт. Подібний дизайн часто можна зустріти в Херсоні на обкладинках книг і шкільних зошитів.

Серед спустошеного міста на площі стоїть тисячний натовп – городяни змійкою вишикувалися за гуманітаркою (на знімку).

Без черги пропустили десяток дітей, дідуся без ноги... З вантажівки роздають невеликі картонні коробки, зчиняється галас, штовханина, двоє молодиків у голові черги починають бійку... Водій зачиняє кузов і рушає геть. Натовп поволі розходиться...

Човни висіли на дахах будинків

Карантинний острів (для херсонців – просто Острів, він же мікрорайон Корабел) – частина міста, найбільш постраждала від повені та обстрілів. Лише в середині серпня там з'явилося світло – тутешні з 6 червня, тобто понад два місяці, жили без електроенергії. Питну воду привозять цистерною – охочі набирають її у пляшки й бутлі (на знімку).

На ринку працюють поодинокі крамнички, кілька пенсіонерок продають городину. Торговельно-розважальний центр неподалік зруйновано вщент – із-за вибитих дверей визирає (на знімку) понівечений  ескалатор...

На будівлі храму Покрови Пресвятої Богородиці ПЦУ висока вода залишила позначку: нижня частина стін сіра, верхня – біла (на знімку). У дворі церкви потроху заростає бур'янами дитячий майданчик, поруч – невеликий будиночок із залишеними в поспіху на веранді іграшками, садок, який і зараз має охайний вигляд... Яким же красивим, певне, він був до війни...

Саме в цій церкві настоятель Сергій Чудинович на початку повномасштабного вторгнення відкрив... благодійний заклад харчування і перукарню. Вивізши у безпечне місце дружину й чотирьох дітей, священик повернувся до своєї релігійної громади. Нужденним панотець роздавав продукти й ліки, відспівував українських воїнів, зокрема херсонську тероборону. Згодом окупанти "поговорили" із Сергієм Чудиновичем в одній із херсонських катівень, після чого батюшці довелося виїхати з окупації... Потім – прильоти, повінь, знову прильоти...

На зупинці біля храму сидить чоловік без руки і жінка. Вони розповідають, що отець Сергій час від часу приїздить, але поновлювати діяльність громади поки що не наважується.

На Острові є й церква УПЦ (мп), освячена на честь Касперівської ікони Божої Матері. Вона постраждала менше. Кілька парафіянок готують приміщення до завтрашньої служби. Літня жінка із полудою на очах навпомацки чистить підсвічник...

Східна, низинна, найближча до лінії розмежування частина Острова пошкоджена повінню й обстрілами найбільше – маршрутки сюди не їздять, вікна-двері, а подекуди й дахи будівель відсутні, людей майже не видно...

Типовий краєвид східної частини Острова.

Кілька молодиків роблять насип під сусідським парканом. У відповідь на питання, навіщо, запрошують мене до хати.

Кімната будинку після повені.

Стіни голі, штукатурка осипалася, стеля – чорна... "Коли росіяни підірвали ГЕС, будинок затопило з дахом... Ми все згрібаємо – меблі, ковдри, мул – ось на цей возик, і складаємо там під тином. Буде сміттєвоз колись їхати – забере...".

На вулиці обриває перестиглий виноград беззуба бабуся з двома довгими, але чимось навіть привабливими іклами. Запитую: "Ви тут живете? Певне, важко, страшно..." – "Ні, ми сюди купатися приїхали... Живу в квартирі, а там дуже жарко...". Авжеж, у цьому місці був гідропарк – певне, жінка купається тут багато років. Жити, як раніше, незважаючи ні на що, – одна з небагатьох доступних їй форм спротиву.

Перестиглий виноград біля зруйнованої оселі.

Пляж, пофарбована у сине й жовте пристань... З причалу відкриваються фантастичні краєвиди дельти Дніпра. Якийсь чоловік, роздягнувшись, заходить у воду, запрошує купатися – відмовляюся. Чую виразний, аж занадто виразний, звук польоту джмеля. Підводжу голову – квадрокоптер.

На зворотному шляху перехожий попереджає, що в дельті час від часу працюють російські снайпери, які прострілюють і пляж. Тим часом у голові прокручується фраза: "Ні, ми сюди купатися приїхали...". Мене проводжає джміль-квадрокоптер...

Вдома пані Тетяна розповідає, що внаслідок підриву Каховської ГЕС її сім'я втратила дачу, яку будувала двадцять років. "У 2022-му я консервувала, як ніколи в житті. Не знала, що буде далі – тож запасалася, як і чим могла... Лише домашнього вина триста літрів заготувала... Погріб затопило... Та що там погріб – поруч з нашою дачею, коли вода спадала, човни лишалися висіти на дахах будинків... Старі, немічні тонули... Я вже мовчу про собак на прив'язі". Жінка озвучує кількість загиблих внаслідок повені, яка у кілька десятків разів перевищує офіційні дані. Цього разу я щиро сподіваюся, що джерело інформації недостовірне.

За українську мову забирали "на підвал"

На Центральному ринку чоловік років сорока п'яти показує мені руки. Зап'ястя охоплюють глибокі круглі шрами, на руках – численні опіки від цигарок, на голові – рубці невідомого походження, втім, надто прямі, аби бути випадковими... Співрозмовник розповідає, як окупанти півтора місяця знущалися з нього, називає вже відому мені адресу – вулиця Пилипа Орлика, 15. Там, де до повномасштабного вторгнення був бізнес-центр, "асвабадітєлі" влаштували катівню, куди кидали ветеранів АТО/ООС, волонтерів, активістів спротиву... Вийшовши на волю, люди не могли оговтатися місяцями, ще й досі відмовка "орки на підвалі тримали" використовується, аби пояснити чиєсь нездоров'я або дивацтва.

Місце перебування багатьох в'язнів херсонських катівень досі не встановлено – ймовірно, їх вивезли на території, підконтрольні рашистам. Відомі випадки, коли "на підвалі" забивали до смерті – припускаю, далеко не всі...

Херсонське небо за колючим дротом.

Незважаючи на ризик, херсонці всіляко перешкоджали окупантам – наприклад, зливаючи ЗСУ координати скупчень живої сили і ворожої техніки. Коли ж заподіяти реальну шкоду було неможливо, малювали чи розвішували українську символіку. Більшість графіті у місті – патріотичні, матюки, якщо і трапляються, то на адресу окупантів (на знімку).

Пані Тетяна каже: "От стоїть у дворі рашистська техніка. Дивляться орки – а на їхньому БТРі наш прапор. Вони його знімають, кидаються по кварталу шукати, хто ж почепив, а коли повертаються – вже новий прапор висить... Їх не боялися, говорили в очі: ми вас сюди не звали, ідіть геть... Мій хрещеник у себе на балконі синьо-жовтий стяг повісив – але сусідки сказали зняти".

Оксана Погомій, координатор волонтерського об'єднання "Справа громад Херсон", розповідає: "Коли Україна перемогла на Євробаченні, діти співали "Стефанію" – "І нічого за це їм не було?" – "Тож вони у себе по дворах співали, не в окупантів під носом. А так, звісно, орки нашу пісню, взагалі нашу мову не сприймали. За українську могли й "на підвал" забрати і не дивилися, чи літня людина, чи з хронічними хворобами, чи підліток...".

Укриття – не лише захист, а й витвір мистецтва

Городяни, які за вісім місяців окупації сповна відчули цінність державної символіки (за розповсюдження якої можна було поплатитися свободою і навіть життям), розмальовують у синій і жовтий без перебільшення все – підземні переходи, стіни, лавки... Прапор можна зустріти в неочікуваних місцях, наприклад... на стовпчику для підв'язування дерева.

Найбільше синьо-жовтих барв з'являється на згадку про визначні події сучасної історії міста – скажімо, на площі Свободи, де мешканці звільненого Херсона після деокупації вітали воїнів ЗСУ...

Українська символіка на площі Свободи. Стилізований ромб – знак Спротиву.

Або в Бузковому парку, де загинули бійці територіальної оборони, котрі вийшли з "коктейлями Молотова" і стрілецькою зброєю проти рашистських танків. Гілки дерев у парку пов'язані довгими квітчастими рушниками – чи не на таких опускають у землю труни... Подекуди – хрести, фотографії полеглих... І всюди – квіти, стрічки, прапори...

Меморіал на честь захисників міста, полеглих у Бузковому парку.

Подвиг тероборонівців, хоч і не стримав наступу, надихнув херсонців на боротьбу, показав, що будь-якій силі можна протистояти... Нехай навіть не пляшками із займистою сумішшю, вогнепальною чи холодною зброєю, вибухівкою – а пензлем чи балончиком фарби...

Чи не найбільше херсонці люблять розфарбовувати укриття. Нашвидкуруч відлиті сірі бетонні конструкції розміщені біля зупинок громадського транспорту, поблизу лікарень, супермаркетів, бібліотек. Усередині – лавки вздовж стін, іноді є світло, розетки, бутель з питною водою (на знімку).

Сміття не бачила в жодному зі сховищ, мешканці міста підтримують їх у порядку. А у вільний час – розписують зовнішні стіни (на знімках) квітами, іконами, книгами, кримськими пейзажами, стилізаціями під червоно-чорну вишиванку чи синьо-жовтий петриківський розпис...

Напередодні Дня Незалежності Катерина Бегур і Оксана Погомій малювали на західній стіні одного з укриттів карту України з квітів (на знімку). Жінки кажуть, що це вже третє укриття, розписане за їхньою участю.

Художники-початківці можуть потренуватися... на пеньках або "посадити" пальму з пластикових пляшок.

Клумби у дворах будинків, де залишилися жити люди, чисті, всіяні квітами – подекуди навіть визирає кущик картоплі, помідорів, цибулька... Мешканці Херсона піклуються про красу міста – це теж форма спротиву. До того ж, де доглянуто – злодій чи мародер не полізе...

Плетуть Перемогу – ніде яблуку впасти

У херсонському осередку "Справи громад" велелюдно, чимало молоді, є навіть школярі. Тимур, наймолодший з волонтерів, збирається в третій клас. На жаль, здобуватиме знання дистанційно – через постійні обстріли відновлення очного навчання в області відклали. Хлопчик розповідає про Запорозьку Січ, про визвольні змагання 1917--1921 років і навіть про японську мафію... Каже, що читає "Холодний яр" Юрія Горліса-Горського і складає власну книгу – вже завершив розділи про Богдана Хмельницького, Івана Мазепу, Самійла Кішку... "А про сучасність пишеш?" – запитую, уявляючи щось на штиб щоденника Анни Франк чи Поліни Жеребцової. Тимур каже, що неодмінно напише, тільки-но завершить дослідження козаччини. Він вже вміє плести, перевішувати і згортати маскувальну сітку. Жінка старшого віку чи то з гордістю, чи то із сумом коментує: "Бачите, яке в нас росте покоління...".

У сусідній кімнаті чоловіки майструють нову дерев'яну раму для плетіння – людей в осередку достатньо, аби виготовляти дві сітки паралельно. Пані Оксана каже: "Останнім часом волонтери з тилових регіонів скаржаться, що втомлюються, втрачають мотивацію. Раджу їм їхати в гості до нас, на Херсонщину. Під обстрілами швидко з'являється мотивація працювати на Перемогу...". Згадую наш київський осередок, котрий у березні 2022-го, коли існувала загроза окупації столиці, гув як вулик – а зараз приходить коли троє, коли п'ятеро...

Втім, окрім відчуття фізичної небезпеки, спонукає волонтерити інший чинник – у Херсоні майже немає роботи... З десятка крамниць на вулиці працює одна-дві, решта – зачинені, забиті дошками, загратовані, подекуди отруйно-зеленою фарбою написано "разграблено"... А як же не буде "разграблено", коли "асвабадітелі" покрали навіть умивальники й унітази з привокзальної вбиральні... Під час обшуку в оселях патріотично налаштованих херсонців могли забрати не лише гроші, дорогоцінності, а й, наприклад, манометр... Не гребували навіть батареями центрального опалення, дверними ручками та вживаними туалетними йоршиками...

Зрозуміло, що після восьми місяців такого "господарювання" великі підприємства також розграбовані або пошкоджені внаслідок бойових дій. Нема де працювати – виїздить молодь: до Миколаєва, Одеси, Києва... Бігборд на одній з центральних вулиць Херсона обіцяє "високооплачувану роботу в безпечному регіоні". Нема кому витрачати гроші – зачиняються дрібні бізнеси: магазинчики, кав'ярні, перукарні... Робочих місць стає ще менше. Виїздить молодь. Коло замикається...

Жінки в осередку доплітають і знімають з рами сітку (на знімку). Йдучи додому, кожна отримує буханець ще гарячого (і надзвичайно смачного) хліба – паляниці прикрашають тризубом, зображенням калини чи колосся... Хлібом частують військових, фронтових волонтерів, співробітників станції переливання крові... Решту роздають нужденним.

Оголошення біля однієї з непрацюючих шкіл міста.

Буханці готують неподалік. Дехто з пекарів після зміни поспішає плести сітку. Хліб – це також зброя, також робота на Перемогу...

Співробітниця пекарні зважує борошно.

На згадку пані Оксана дарує мені магнітик, на якому двійко котенят тримають по кавуну. Їх малює харківська майстриня Оленка Десюшка – херсонські котики вже стали неформальним символом волонтерської організації...

***

Повернувшись у світ велелюдних столичних вулиць, я зауважую, що кияни навіть не здогадуються, які вони щасливі. Є робота, справно працює система трудових і соціальних виплат. Чи не в кожному дворі - відчинена крамниця і гральний майданчик, де повно дітлахів; вікна засклені, а не затулені дерев'яними щитами; на столі щодня свіжий хліб, на стіні – синьо-жовтий прапор, на вулицях – українська мова... І все це щастя – без ризику втрапити "на підвал" чи загинути внаслідок артобстрілу... Тепер я ціную ці прості речі.

А з магнітика на холодильнику (на знімку) на мене щовечора дивляться херсонські котики: "Що ти сьогодні зробила для Перемоги?".

Київ – Херсон – Київ.

Фото автора.

P. S. Запитавши в однієї з героїнь матеріалу, що найбільше потрібно в Херсоні, почула у відповідь: "Привези нам мир і Перемогу". Також не завадять маскувальні сітки, генератори, повербанки, медикаменти, консерви, печиво, солодощі, їжа швидкого приготування...