Батько двох малолітніх дітей у поті чола заробляє для своєї сім’ї на хліб насущний і самовіддано та жертовно допомагає військовим підрозділам ЗСУ.
Так склалося, що у студентські роки Роман не служив в армії, не здобув військової спеціальності, а ось у ремонтах будь-яких автомобілів досягнув найвищої майстерності, став асом.
— Мене поки що не призивали до ЗСУ, — щиро ділиться. — Може, тому, що в тилу приношу більше користі, ніж аби був в окопах. Моя майстерня безперервно і безплатно ремонтує техніку, яку приганяють із передової. Хлопці знають, що я не спатиму ночами, а приведу до ладу їхній розбитий на фронті транспорт у найстисліший строк.
Допомагати армійцям Дорошенко розпочав іще з часів АТО. Відгукувався на прохання військовослужбовців-друзів, знайомих, яких у нього багато, бо має відкриту, компанійську вдачу. З початком повномасштабного рашистського вторгнення ремонт фронтових автівок став для нього пріоритетом. Спершу майстер працював самостійно, а коли потреби у ремонті та фарбуванні військової техніки зросли в рази, доєднався до ватутінського волонтерського осередку «Незламні».
— Ми купуємо деякі повнопривідні автомобілі за кордоном, приганяємо пошкоджену техніку з передової, а Дорошенко зі своїми помічниками реанімує їх, фарбує тими кольорами, які замовили військові, — розповідає ватутінська волонтерка лідер «Незламних» Валентина Мартиненко. — Роман — надзвичайно працьовита, відповідальна людина. Бувало, до нашого міста чи в якесь із навколишніх сіл приїжджали на дві-три доби у відпустку земляки-фронтовики. Їхні машини потребували негайного ремонту. Тільки Роман міг працювати у шаленому темпі й передати хлопцям у потрібний час полагоджені автівки.
На рахунку Дорошенка кілька десятків поремонтованих і пофарбованих військових УАЗів, джипів, пікапів, траків. Звісно, він сам матеріально не потягнув би таку кількість техніки. Допомагають однодумці з осередку
«Незламні» та місцеві підприємці. Зокрема, Роман згадує Михайла Ільченка, котрий для підрозділів ЗСУ придбав за власні кошти три десятки автівок, та Олега Подуная, який на потреби українських захисників щоразу безплатно виділяє автомобільну фарбу.
— Маскувальну кольорову гаму я підбираю залежно від пори року, —оповідає майстер. — Хлопці навіть надсилають із фронту фото місцевості, щоб пофарбована у відповідні барви машина зливалася з пейзажем лісостепу чи вигорілого на сонці пагорба. Коли автомобіль працює у місті — фарбую на їхнє прохання у сірий колір. Військовий транспорт не повинен виділятися серед цивільного.
Нещодавно, додав Роман, знову довелося працювати на межі можливого. Із гарячого Запорізького напрямку приїхав у короткотермінову відпустку його рідний дядько Руслан. Автомобіль, котрий придбала для фронтовика уся рідня Дорошенків, повернувся ніби з пекла. За лічені дні потрібно було відрихтувати посічений осколками кузов, знайти нові запчастини, пофарбувати. Роман разом з іншими волонтерами працювали, як автомати, — швидко, злагоджено, ретельно — і впоралися із завданням.
— Якби кожен українець на своєму місці трудився так, як Роман Дорошенко, — зауважує Валентина Мартиненко, — шлях до омріяної Перемоги був би набагато коротшим.
Фото з архіву Романа Дорошенка.
