На офіційному сайті Державного комітету телебачення і радіомовлення України (Держкомтелерадіо) 20 липня 2023 року оприлюднено звернення до Міністерства культури та інформаційної політики України як державного органу, що забезпечує формування державної політики у сфері культури та мистецтв. В тому числі, й стосовно 30,5 тисячі бібліотек, які функціонують у 22 відомствах. У ньому з метою «запровадження європейських норм здійснення контролю за наданням видавництвами обов'язкових безкоштовних примірників», з посиланням на рекомендації Варшавської конвенції «Законодавство в світі книги» (1996 рік), пропонується зменшити передбачену відповідним урядовим рішенням кількість їх отримувачів із 27 до 3 бібліотек.

Як вказує при цьому заявник, подання попередньо пройшло обговорення з громадською спілкою «Українська асоціація видавців і книгорозповсюджувачів», або... з представниками зацікавленої сторони, що, мабуть, ще з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 06 липня 1992 року № 376 «Про впорядкування розсилки примірників творів друку» є намаганням «переписати правила гри» на благо практичного завжди процвітаючого бізнесу.

Зважаючи на невдалі для бажаного кінцевого результату попередні спроби, цього разу, врахувавши помилки, вони, потрібно віддати їм належне, пішли іншим - більш системним - шляхом з використанням адміністративного ресурсу.

Для початку не запросили для обговорень... бібліотекарів. Головний посил - що їм важко працювати в останні три роки. Ясно, як бібліотеки «жирують» за бюджетні можливості. Тож аргумент - залізобетонний.

Не хочеться вірити, але зовсім не здивуюся, якщо чергове «прогресивне європейське нововведення» від бізнесу вже погодила Українська бібліотечна асоціація, яка вже тривалий час робить спроби перевести або правильніше - «зневілювати» бібліотеки, віднесені Законом України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» № 33/95-ВР від 27.01.1995 р. до спеціальних, в лоно публічних.

За таких обставин в мене виникає більше запитань, ніж відповідей до цього вкотре зухвалого дійства стосовно подальшої долі всієї бібліотечної системи в Україні.

Ще більше неоднозначності викликає той факт, що в країні війна, й потрібно об'єднуватися заради перемоги. Для цього важливо відшукувати все можливе й неможливе, щоб не тільки зберегти, а й примножувати все краще через виховання, наші традиції і здобутки. При цьому, обов'язково, не забуваючи, що в таких процесах стосовно репрезентації національної ідеї видатна роль через бібліотеки належить саме книзі.

Неважливо навіть якій - друкованій чи електронній. Невже в нескінченній гонитві за надприбутками ініціатори змін щодо зменшення розсилки обов'язкового примірника не розуміють такого стану речей?! До речі, за таких підходів можемо говорити навіть про десь геноцид стосовно бібліотек України чи взагалі саботаж основ державності та ще й з порушенням законодавства в цій тонкій сфері гуманітарної політики.

Спробую аргументувати висловлене. Урядове рішення стосовно надсилання обов'язкового примірника книги доводить факт постійної зацікавленості держави в регуляції цього основоположного сегмента в діяльності, насамперед, провідних бібліотек України. Між іншим виконавців функцій не тільки методичних центрів для своєї галузі чи окремих регіонів, а й бібліотек-депозитаріїв. Не випадково, статті 7 і 8 Закону України «Про бібліотеки та бібліотечну справу» підтверджують право національних та державних бібліотек на отримання безоплатних документів, а статті 13 і 15 вказують на відповідальних за їх доставку та недотримання вимог закону.

За великим рахунком, зі всіх стандартів, що регламентують функціонування бібліотек у всьому світі рівень комплектування фондів бібліотек є найбільш інтегрованим та основоположним у доцільності їх існування як таких, кількісно та якісно. Відповідно до стандартів Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій та установ (IFLA), яка заснована в 1927 році з метою сприяння міжнародному порозумінню, співпраці, обговоренню, дослідженням і розробкам у всіх сферах бібліотечної діяльності, включаючи бібліографію, інформаційні послуги та освіту персоналу, в фондах бібліотеки має бути не менше 10% видань, які вийшли за два останні роки, і не менше 3 % книг, виданих за останні п'ять років.

Таким чином, у фонди повинно потрапляти не менше 5% видань поточного року. Такі норми зазначені й у п. 11 урядової постанови від 06 лютого 2019 року № 7 «Про затвердження Державних соціальних нормативів забезпечення населення публічними бібліотеками в Україні».

Державний стандарт, який би регулював питання комплектування бібліотечних фондів в країні, відсутній. Для прикладу зазначу, що наша, третя в світі аграрна книгозбірня, на початок 90-х років минулого сторіччя щорічно отримувала більше 20 тисяч новітніх галузевих видань (без періодичних), то зараз - близько 600.

Їх ми були в змозі відстежити за офіційними опублікованими звітами ДНУ «Книжкова палата України імені Івана Федорова». Саме таку кількість спромоглися видати українські видавництва, й лише половина з них потрапила в наш депозитарій сільськогосподарської та лісотехнічної літератури.

Про надходження тих, що на електронних носіях, просто промовчу! Постає питання: порушників у межах законодавства хоч якось покарали?

Чи правильніше: скільки посадових осіб, фізичних осіб - підприємців, відповідно до ст. 186 Кодексу України про адміністративні правопорушення, вони внесли в бюджет країни від тридцяти до п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян? Про відшкодування немайнових збитків бібліотекам навіть не згадую!

Здається, що для початку потрібно було по-державницьки розібратися, а не по-бізнесовому з цим «незручним» питанням. Але бізнес - святе питання і близьке кишені конкретно кожному його учаснику (наче всі вони одразу вродилися геніями). А проблеми, на жаль, нікому не потрібних бібліотек - непринципове питання. Тим паче в країні війна, й ніхто не помітить запропонованих змін...

Десь добре усвідомлюючи, що, за великим рахунком, бібліотечне середовище позитивно не сприйняло б уже третю, за останні десять років, офіційну такого типу спробу змін, видавці й вирішили їх ініціювати через Держкомтелерадіо України, навіть з обіцянкою, що, в разі внесення їх до закону, для визначених ними трьох бібліотек, які залишилися в списку, свої видання надсилатимуть не в міру можливості, а щоквартально.

Серед аргументів на свою користь вони посилаються на прийняте Кабінетом Міністрів України 03 березня 2023 року за № 190-р розпорядження «Про схвалення Стратегії розвитку читання на період до 2032 року «Читання як життєва стратегія» та затвердження операційного плану її реалізації на 2023-2025 роки. Виявляється, що підпунктом 1 пункту 3 й передбачено зміни про скорочення бібліотек - отримувачів обов'язкового примірника, а Мінкульт - виконавець і при Держкомтелерадіо України - співвиконавці. Оце навіть так!

Та напрошується питання: що в обох відомствах не знають законів, за виконання яких безпосередньо відповідають? Потрібно розібратися, хто від міністерства візував цю «стратегію», про яку домінуюча частина дотичних фахівців й не чула. Мабуть, вона «секретна» і головне - прийнята для потреб оборони країни?

Бо чому на етапі прийняття рішення не було її широкого обговорення і як так сталося, що не долучили для ознайомлення провідні галузеві бібліотеки, яких, безпосередньо, стосується зміна норм?! Знову тишком-нишком та поза спинами, як із новою редакцією бібліотечного закону.

Маю на увазі щодо «ініціативної групи», або «європейських експертів», як, наприклад, із реформування академічної науки, які виявилися нашими українцями, опинившись чомусь за кордоном й, звісно, «щиро» відпрацьовуючи отримані гранти.

Тепер про наслідки запропонованого нововведення.

Важко порахувати «заощадження» видавців, але для національних і державних бібліотек, а їх не так багато (всього 13), в разі втрати преференцій непідйомною стане закупівля нових видань, оскільки на комплектування уже десятки останніх років не виділяється достатньої кількості коштів.

За останні три роки зарплатня працівників бібліотек знизилася (за європейських цін на харчування та послуги), а про передплату періодичних видань взагалі не варто навіть згадувати. Тому можете сміливо ставити питання стосовно бібліотек: «Чому ми ще живі?» і «На скільки вас вистачить?»

Відповідно до урядового рішення наразі активно відбувається актуалізація бібліотечних фондів через вилучення з них російськомовних видань. До речі, вона породила в Україні новий бізнес. Значна кількість цих книг із відповідними позначками (штемпелями) продається на книжкових ринках. Можете перевірити, відвідавши в Києві так звану книжкову «Петрівку».

Заміна цим виданням, упевнений, буде нескоро. Оскільки кількість працюючих в бібліотеках співробітників, відповідно до існуючих стандартів ще радянської епохи, залежить від кількості бібліотечних фондів, то незабаром слід очікувати узаконене скорочення штатних одиниць.

Не забувайте, що комплектування газетною періодикою, яке вже не одне десятиліття домінує стосовно сільських бібліотек, ситуацію не вирішить. Надії, що в ближчим часом в Україні запровадиться електронна бібліотека, - примара. Ті, хто вас запевняють, що вона з'явиться - «з обіду», ті самі, які відпрацьовуючі «грантоїди».

Отримавши його, вони «знайомляться» з досвідом країн Європи, щоб просто запропонувати, перекладену на державну мову, чергові «Стратегію» та «Концепцію». Навіть із їх появою, через відсутність відповідного фінансування (війна, а потім відновлення економіки країни після неї), не дозволить все швидко зробити.

Надія, що «Захід нам допоможе», нею так і залишиться. Ось тут, до речі, й могли, як кажуть, спрацювати видавці по-державницьки, налагодивши випуск електронних копій книг і забезпечивши ними хоча б провідні бібліотеки. Навіть для цього, профінансувавши створення відповідного автоматизованого програмного забезпечення на заміну вже багато років діючого в країні російського «IRBIS».

Такий вигляд, на власне переконання, в ідеалі мав далекоглядний симбіоз бізнесового та державного. А те, що сьогодні нав'язується, можна розглядати як десь такий «російський слід» на знищення ще одного сегмента державності - бібліотечної справи. Хотілося б, щоб я помилявся!

Враховуючи незмінні останніми роками «європейські пропозиції» стосовно майбутнього існування тієї самої академічної науки в Україні, не безпідставно, в світлі запропонованих змін від видавців, на жаль, теж націлених на ліквідацію провідних спеціальних бібліотек, в чергове таке доводять. Чомусь при цьому забуваючи, якщо театр розпочинається з вішалки, то наукова установа - з бібліотеки.

Боюся, що існуючий на сьогодні в державі «кадровий голод», особливо корупційні скандали, не довели б усе до чергового колапсу й жевріючу вітчизняну бібліотечну справу.

Так, вона звісно потребує реформування, і про це вже не один десяток років на всіх цивілізованих рівнях пробую довести через конкретні пропозиції, насамперед щодо об'єднання зусиль та чіткого розподілу державницьких завдань для усунення існуючого дубляжу в роботі, враховуючи відомчу розпорошеність бібліотек.

Тим паче, що, відвідавши більш як сорок країн, знайомився з особливостями функціонування в них бібліотек. При цьому чітко усвідомлюю про відмінності бібліотек закладів освіти та вузькоспеціалізованих спеціальних в українських реаліях.

Принаймні в цивілізованому світі для їх потреб індустрія книговидавництва як у класичному, так і в електронному вигляді процвітає з постійним удосконалюючим інноваційним менеджментом у реалізації продукції і через медіа ресурси, і елементарну продаж спеціалізованими магазинами. Нам залишається про таке тільки мріяти.

Для взаємного сприйняття творінь видавців та їх читачів потрібно лише випродукувати європейські соціальні гарантії в зарплатах, пенсіях, я вже не кажу про законодавчі й конституційні. Ось тільки-но забезпечимо їх в Україні, незалежно від вступу країни в Європейський Союз чи ні, будемо знищувати все те, що ще функціонує, до кінця навіть не зрозуміло завдяки чому. Напевно, ентузіазму.

Що стосується деяких позитивів від запропонованих видавцями через Держтелерадіо змін, то є надія зберегти в Україні академічну науку. Маю на увазі залишення серед трьох, запропонованих ними, отримувачів обов'язкового примірника Національну бібліотеку України імені В.І. Вернадського НАН України.

Хоча сумніви все ж присутні, враховуючи цілі й завдання, передбачені для новоутворення замість НАН України та галузевих академій у вигляді Національної агенції із питань науки та технологій. І враховуючи посили вже не одного року з боку відповідальних від влади щодо реформування ДНУ «Книжкова палата імені Федорова» в лоно Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого (вважаю, що оптимальніше це зробити, об'єднавши з НБУ імені В. І. Вернадського), то видавців очікує взагалі ідеальний варіант, надсилання до однієї бібліотеки.

І сама вона замість концертів та збирання звітів займеться створенням Електронної бібліотеки України й, головне, репрезентується як провідна в країні.

Розуміючи необхідність виваженого розгляду, вже давно назрілих проблем у бібліотечній галузі, оскільки бібліотеки теж стоять на бойовому посту збереження генетичної ідентифікації нації у вигляді книг, особисто звернувся до секретаря Ради національної безпеки та оборони Олексія Данілова з такою пропозицією. Спеціально розглянути це питання на одному з найближчих засідань! Зволікати тут не можна.

Також апелював прохання до т. в. о. міністра Міністерства культури та інформаційної політики України Ростислава Карандєєва, виважено поставитися до ініціативи Держтелерадіо щодо зменшення кількості отримувачів обов'язкового примірника видань через подання до уряду.

Бо підозрюю, що вона є такою собі «підставою», зважаючи на очікувану безперечну негативну реакцію фахового середовища. В разі прийняття остаточного рішення щодо удосконалення списку розсилки безоплатного примірника видань на друкованих та електронних носіях наша пропозиція проста: залишити в ньому всі національні та державні бібліотеки.

Як того вимагає чинне законодавство, а також бібліотеки-депозитарії. Так буде по-державницьки. А вже після закінчення війни, в комплексі всіх інших бібліотечних проблем, пропоную знову повернутися до цього питання.

Основна теза мого трохи перевантаженого допису проста: навчімося чути й, головне, поважати один одного. Тоді будемо розраховувати на своє майбутнє в Європі, вільній та демократичній.

Віктор ВЕРГУНОВ, академік НААН, директор Національної наукової сільськогосподарської бібліотеки НААН.