Змалку хотів бути військовим

Ніхто так не знає своїх дітей, як рідна мати. Тим паче коли це жінка ще й щира, інтелігентна, відверта, проста в розмові, котра у цьому році, у зрілому вже віці, здобула вищу освіту педагога за фахом «учитель початкових класів» в Ужгородському національному університеті. Аби глибше вникати в освітні потреби малечі. Бо працює в дитячому садку, а нинішні хлопчики й дівчатка вже змалку такі допитливі...

Звичайно, Марії Станківні важко говорити про сина у минулому часі. Серце дотепер пронизує нестерпний жаль. І ця печаль уже назавжди. Але свідомість і віра переконують: треба жити, треба вірити і дочекатися Перемоги, за яку віддав юне життя її син Роман... Трохи паузи. І таки розмова триває.

— Роман народився 29 липня 1998 року, — продовжує згорьована мати. — Ми — мешканці села Луг тодішнього Великоберезнянського, а тепер Ужгородського району. Був дуже енергійним, постійно у русі, непосидючим.

Може, через те маленьким і захворів. Спочатку на обструктивний бронхіт, а потім і на астму. Але коли усвідомив, що треба лікуватися, то виявив велику силу волі — виконував усі мої й лікарів настанови.

Одужав Роман завдяки лікуванню за методологією професора Івана Лемка, котрий очолює в Ужгороді медичний центр «Реабілітація». Там приймав соляні ванни. І вже від десяти років позбувся недуги: з нього зняли всі обмеження і почав ходити на уроки фізкультури, як і всі учні. У Волосянківській ЗОШ І—ІІІ ступеня заявив про себе як про дуже здібного і всебічно розвиненого учня. Коли остаточно здолав хворобу, не раз говорив удома, що стає «нормальним хлопцем» і хоче утвердити себе саме таким. Справді: у нього розвився талант до багатьох предметів, велика охота оволодіти різними знаннями і довести ровесникам, що здатен багато на що. Грав на акордеоні, в шахи, ходив на бальні танці, відвідував спортивні гуртки.

І ось після 9 класу Роман Русник вступив до Мукачівського ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою (тепер — Закарпатський обласний ліцей-інтернат із посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Красного поля). Це був перший крок юнака на службі Батьківщині. Навчання в ліцеї Роман завершив успішно.

І вдома, і в ліцеї читав вечорами «Кобзар» Шевченка. «Майже половину цієї книги знав напам’ять, — згадує мати. — Захоплювався поезією Василя Стуса, романами українських класиків і сучасних письменників».

Роман був переконаний і про це говорив вдома й одноліткам, що український офіцер має бути освіченим, інтелігентним і палким патріотом. Мати Марія, батько Василь і старша на 9 років сестра Марина підтримували його наміри, поважали переконання та твердий характер.

Роман вступив до Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. За словами матері, там також багато читав, писав наукові роботи, ретельно готувався з кожного предмета. Марія Станківна вмовляла свого здібного й талановитого сина йти в науку, адже й сама постійно мріяла здобути вищу освіту. І своїм прикладом спонукала, переконувала, і приклади з біографій відомих людей наводила. Роман врешті відповів: «Я — бойовий офіцер, а не писар! Там триває війна. Я маю бути на сході. Нас для того вчили!».

Більше до цієї розмови не поверталися...

Тепер усі його конспекти Марія Станківна зберігає вдома.

— Роман закінчив академію на відмінно. І мав право вибору місця служби, — згадує мати. — Він обрав 15-й батальйон 128-ї гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Нам казав, аби бути ближче до дому... У 2020 році був учасником АТО й ООС. Бачив справжню війну... А ще Роман дуже любив ходити в гори, обожнював збирати гриби. Казав, що краси, вищої від Карпат, немає ніде на світі... Він надсилав мені відеоролики і з навчання, і з походів на полонини. Таких синів доля дарує батькам нечасто, — витирає сльози Марія Станківна.

Старший лейтенант Русник служив командиром роти вогневої підтримки. Перед початком війни батальйон був піднятий за тривогою і з Ужгорода направлений на схід на стримування повномасштабного вторгнення агресора. Роман зі своїм підрозділом обороняв околиці Кремінної на Луганщині.

У річницю загибелі Героя України Романа Русника в селі Волосянка урочисто відкрили меморіальну дошку на честь відважного офіцера на стіні школи, у якій він навчався.

«Здається, він завжди був у гуморі, так і сипав жартами з будь-якого приводу. Сумувати з Ромою ніколи не доводилося, — кажуть хлопці з підрозділу Героя України Романа Русника. — Та поряд була неймовірна впевненість у його грамотних, часто нестандартних рішеннях і в тому, що він завжди прикриє, врятує, підставить плече... Справжній командир!».

...У свої 23 старший лейтенант Роман Русник, як характеризують його в публічному просторі, справедливо вважався досвідченим та грамотним командиром. Молодий офіцер швидко здобув авторитет навіть серед удвічі старших колег і став відповідальним командиром. Штурми, перемоги, втрати, ухвалення вкрай важливих рішень, від яких залежать десятки життів, — це стиль офіцера...

Наставник — це і вчитель, і приклад для наслідування

Тут таки варто сказати й про наставника й порадника Романа. Це підполковник Віктор Гресь, котрий у 2012—2015 роках проходив службу у 128-й бригаді, брав участь у бойових діях на території Луганської і Донецької областей. Служив керівником військкому у тодішньому райцентрі Великий Березний. До речі, це бойовий, сумлінний офіцер. 24 лютого 2022-го Віктору Дмитровичу залишалося два тижні до виходу на пенсію, але через війну продовжив військову службу і виконав заходи з мобілізації на території району відповідальності. Нині — на посаді заступника начальника відділу призову сектору комплектування Закарпатського обласного терцентру комплектування та соціальної підтримки.

— Я з Романом познайомився, коли він ще був курсантом Академії сухопутних військ, — розповідає підполковник Гресь. — Тоді він ставав на облік під час відпустки. Після вишу його направили у військову частину до Ужгорода. Я допомагав Романові комплектувати очолюваний ним підрозділ військовослужбовцями за контрактом. Більшість хлопців — його земляки з колишнього Великоберезнянського району. А після ротації, під час відпусток завжди заходив до відділу і ділився своїми враженнями. Я давав поради і був свого роду наставником. Мені приємно, що за рік Роман дослужився до командира роти вогневої підтримки. Він був дуже перспективний і грамотний офіцер. Великий жаль і шкода, що загинув таким молодим, у розквіті сил і таланту. Та його подвиг пам’ятатимуть і наслідуватимуть і наші героїчні воїни, і всі земляки... Вічна йому пам’ять!..

Факт

«Командир роти вогневої підтримки військової частини А-1778 старший лейтенант Русник разом зі своїм підрозділом обороняв околиці м. Кремінної. 9 березня 2022 р. поблизу позицій підрозділу помітив ворожу диверсійно-розвідувальну групу. Висунувся в бік противника на чолі з відділенням і швидко знешкодив її. Залишився на відвойованій позиції для розвідки подальших дій ворога. Окупанти відправили взвод на підкріплення та почали наступ. Відділення тримало оборону та завдало значних втрат противнику. Однак сили були нерівними, для збереження життя побратимів Русник наказав товаришам відходити, сам залишився прикривати відступ.

Бронегрупа, яка підійшла на підмогу, знешкодила ворога.

9 березня 2022 р. загинув під час бою з російськими окупантами, до останнього захищаючи відступ бойових товаришів.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (19.03.2022, посмертно)». (Велика українська енциклопедія).

14 березня 2022 року похований у рідному селі Луг.

Ужгород.

Фото з відкритих джерел.