Ігор Гайоха.
Неймовірна історія бійця «Айдару», якого нині судять у ростові, а разом із ним 18 побратимів, серед яких дві жінки.
Двічі рідним «айдарівця» Ігоря Гайохи підтверджували факт його загибелі. Але він залишився живий, тепер над ним влаштували судилище в росії.
Історію відважного патріота і його побратимів розповіла сестра «айдарівця».
Захищали свою землю, а їх роблять злочинцями
Із Галиною Гайохою розмовляли після одного із судових засідань у ростові. Ігор — один з тих 18 військових 24-го окремого штурмового батальйону ЗСУ «Айдар», які наприкінці зими — на початку весни 2022 року потрапили у полон до росіян. Серед них є дві жінки-медика батальйону.
Усі вони нині на лаві підсудних. Держава-агресор робить їх злочинцями. Наших військових звинувачують у тероризмі, насильницькій зміні влади в так званій днр. Їх судять уже не за законами так званої днр, як було на початку процесу, а за законами росії.
Справу розглядає південний окружний військовий суд. У росії «Айдар» вважають націоналістичною терористичною організацією. Вона в них заборонена. За словами співрозмовниці, чотирьох хлопців хочуть засудити як організаторів «злочинів». За таке передбачено довічне ув’язнення. Сестра хвилюється, що в їх числі може опинитися її брат. По-перше, Ігор — командир взводу; по-друге, він в «Айдарі» уже дев’ять років, прийшов у батальйон після Майдану з Києва.
Як розповіла співрозмовниця, арешт нашим хлопцям продовжили до 13 листопада 2023-го.
Вона порівнює ситуацію з полоненими з «Азова», Каже, про «азовців» багато писали, висвітлювали судові засідання і добилися певного результату. Жінка вважає, що так само більше уваги має бути й до судилища над «айдарівцями» Такої думки дотримуються рідні полонених. Вони спілкуються між собою, обмінюються інформацією, виходять на акції, але все одно не вдається привернути стільки уваги, як було це тоді, коли судили «азовців».
«Галю, не вір дзвінкам, Ігор загинув»
Для мами і сестри Ігоря важливо, що він живий. Бачити його у залі суду після двох повідомлень про те, що він загинув, це радість зі сльозами на очах. Хоча тривога не полишає серце: що буде далі?
Той страшний телефонний дзвінок пролунав 3 березня 2022-го. У батальйоні підтвердили інформацію, що командир взводу Ігор Гайоха загинув. Навіть уточнили деталі: в їхній автомобіль влучила міна. Після такого вижити було нереально. Забрати тіло не вдалося через щільний обстріл. Побратимам довелося відійти. Сталося це на окупованій території в Запорізькій області.
Мама і сестра вирішили за будь-яку ціну розшукати тіло Ігоря і повернути його. Але невдовзі ситуація змінилася.
«9 березня у нас зажевріла надія, — веде далі сестра полоненого. — У месенджері Ігоря з’явилася зелененька цяточка. У брата був наручний годинник, із якого він міг комунікувати, тому нам хотілося вірити, що це саме він подав сигнал. Жодного запису ніхто не залишив. Кружечок згас».
12 березня ще більша надія зігріла їхні серця. Мамі Ігоря зателефонувала незнайома жінка. «Ваш син живий, — сказала вона. — Не сумуйте, не плачте». Більше не надала жодної інформації. Додзвонитися на її номер не вдалося.
Сестра одразу зв’язалася з побратимами брата з батальйону. Почула у відповідь: «Галю, не вір дзвінкам, Ігор загинув, ми це бачили особисто. Вас просто хочуть розвести на гроші».
20 березня був іще один дзвінок. Тепер на телефон Галини. «Я бачив вашого брата у лікарні», — сказав незнайомий чоловік, назвав місто і лікарню, співрозмовниця просить не вказувати їх.
«Знаєте, чому я повірила цьому чоловікові? — продовжує пані Галина. — Він назвав не тільки моє ім’я, місто, де живу, сказав, що у мене двоє дітей, що знає, як їх звати. Пояснив, що все це йому розповів сам Ігор. Чоловік просив зробити все можливе, аби забрати Ігоря з лікарні, інакше його хтось здасть, і заберуть у полон».
«Галю, це шахраї, — знову сказали їй побратими, коли розповіла про дзвінок. — Навіть якщо це правда, визволити його з тієї лікарні неможливо, бо це глибока окупація».
1 квітня її потривожили ще одним дзвінком з невідомого номера. Чоловік сказав, що він лікар тієї само лікарні, про яку вже йшлося. Повідомив, що Ігоря забрали у полон.
12 квітня вона поверталася з роботи. Каже, несподівано на телефон стали надходити повідомлення. Сигнали звучали один за одним. Друзі, знайомі Галини надсилали посилання на відео допиту її брата. «Деенерівці» виклали його в Телеграмі. Вона відкрила посилання — і не могла впоратися з хвилюванням. Навіть не пригадує, скільки разів переглядала відео.
«Я, Гайоха Ігор Ігоревич, 1988 року народження...» — говорив на відео слідчому її брат.
Так вона дізналася про те, що Ігоря утримують у Донецькому СІЗО.
Переховували у чотирьох селах
Сестра зуміла частково відтворити ланцюжок подій щодо того, як рятували її брата. Каже, після війни вона обов’язково зустрінеться з тими людьми, аби доземно вклонитися і особисто подякувати за те, що ризикували собою, рятуючи не знайому їм людину. Вона спілкувалася з деким із хлопців, із якими Ігор перебував у слідчому ізоляторі Донецька. Їм поталанило — їх обміняли.
Ось деякі з епізодів, про які розповіла співрозмовниця. Її брата знайшли у ямі серед убитих. Було це на окупованій території. Місцеві прийшли поховати військових і звернули увагу, що один з них нібито подає ознаки життя.
Ігоря сховали на одній із закинутих ферм за селом. Перевозили машиною. У салоні залишилися сліди крові. Довелося пояснювати «деенерівцям», що перевозили м'ясо свині.
В Ігоря були важкі поранення, йому потрібні були ліки. Його перевезли до сусіднього села. Місцеві мешканці знали стежки, якими можна об’їхати блокпости.
Загалом брата переховували у чотирьох селах. Настав момент, коли без допомоги в лікарні неможливо було обійтися. У медзакладі записали, що чоловік травмувався в автомобільній аварії. Там він отримав першу медичну допомогу у стаціонарі. Документів при ньому не було, але прізвище називав справжнє. На лікарняному ліжку провів небагато часу. Його здали «деенерівцям», а ті забрали у донецьке СІЗО. Після того відправили в росію, і нині він на судилищі.
Патріоти з колишнього Краснодона
Галина Гайоха у 2014 році переїхала на Вінниччину. Відтоді проживає у нашій області разом з мамою і двома дітьми. У рідному Краснодоні, нині Сорокине, що на Луганщині, жінка перебувала у списках «лнр» на затримання.
Про це її брата попередив по телефону в 2014-му друг дитинства, який залишився на службі в сепаратистів. Ігор на той час воював у «Айдарі». На його запитання, чому попередив, колишній друг відповів, що робить це з умовою: якщо Ігор прийде з бандерівцями у Краснодон, то збереже його родину...
Фото надано Галиною Гайохою.
