Історіософія української культури від найдавніших часів до наших днів» (видавництво «Людмила», 2023 р.). Книга привертає увагу вже своєю назвою. Вона відкривається епіграфом зі східної легенди про те, як люди сиділи «десь недалеко від краю світу» і чекали Свободу, яка мала «десь тут» пройти. Як часто буває в легендах, мудрий подорожній сказав їм, що треба іти назустріч Свободі, а не чекати її. «Культура, — зауважує автор, — це одвічне прагнення людини до зустрічі Свободи. Воно притаманне всім цивілізованим народам світу, у тому числі й українцям. Кожен крок українців шляхами культури є кроком назустріч Свободі».

Книга побачила світ в умовах російсько-української війни, розпочатої рф у 2014 р., на етапі повномасштабного вторгнення. Наукові розробки, подані на розгляд читача, своєчасні й актуальні, оскільки війна оголила й по-новому поставила всі екзистенційні питання, які розмежовують «українську регіональну цивілізацію» з «рускім міром», світом одвічного російського імперіалізму, храм величі якого зводиться на імперській шовіністичній російській культурі.

На наше переконання, суспільна і освітня практика, попри культ «прагматизму» і вимоги до прикладних наукових видань, потребує таких праць, як оця. Тут феномен культури розглянуто через сучасний філософський дискурс, цивілізаційна вартість української культури простежується на тисячолітньому тлі історичного поступу від Трипілля до проголошення незалежності України і сьогодення. Автор переконливо доводить зв’язок культури з державотворчими процесами на українських землях, такими ознаками державності, як: втілення права нації на незалежність; наявність органів публічної влади, державного суверенітету; наявність системи правових норм; міжнародне визнання держави. Розкрито глибокий національно-етнічний зміст державних символів — прапора, герба, гімну. Висвітлено взаємовплив культури і державотворення на формування атрибутів держави, серед яких: власна територія, населена національною спільнотою; мова як невід’ємний державницький атрибут; національні вбрання, страви, музичні інструменти, народні пісні, видатні історичні та сучасні постаті, національні гасла. Хочу привернути увагу до одного з важливих висновків автора — про необхідність «іще більш активно і цілеспрямовано об’єднувати зусилля прогресивних сил світу, працювати на зміцнення та виховання європейських цінностей, що людям треба відкривати правду про агресора, який відкрито чи утаємничено хоче оволодіти світом».

Науковець справедливо порушує питання про рівень історичної пам’яті та національної свідомості й той шлях переосмислення, який має пройти кожен українець: від межі «ми не вірили» до лінії «нуль» на фронті. Одним із методів такого переосмислення є розвінчування кремлівської міфології споконвічної імперської експансії часів царизму, більшовизму, путінізму-рашизму з метою упокорення, а потім і знищення України. Принагідно хочеться тут згадати слова В. Винниченка: «Вся історія між Москвою і Україною протягом більш як 250 років з моменту об’єднання цих двох держав — це планомірне, безоглядне, безсоромне, нахабне нищення української нації всякими способами, аж до стирання всякого сліду її, щоб навіть імені не залишилося».

Історико-філософські погляди В. Андрущенка солідаризуються з думкою видатного оксфордського філософа Роберта Джорджа Колінгвуда, який ще у 1939 р. писав, що минуле не помирає, а живе у сьогоденні через способи мислення, отже, уся історія — це історія людського мислення, а справжній сенс історії походить із зіставлення минулого і сьогодення, внаслідок чого теперішні думки стають чіткішими.

Репрезентована книга не лише орієнтована у майбутнє, а стверджує надію і віру жити у ньому. Видання буде корисним і українському читачеві, очі якого на історичну правду відкрила російсько-українська війна, і західно-європейському світу, представники якого не цілком розуміють, що означає жити в умовах тоталітарного режиму, в якому століттями доводилося існувати українцям.

Зміст видання націлює на те, щоб виховувати громадян на прикладах героїв, провідників української нації, бо перемог на полі бою не буде без бойового духу, без любові до України. Книга ламає низку усталених історико-філософських догматів, зокрема про розірваність, фрагментарність розвитку українського державотворення і культури. З глибокою науковою сумлінністю Віктор Андрущенко на основі величезного фактичного матеріалу, посилаючись на колосальний масив наукових видань і публіцистики, й вітчизняної, і зарубіжної, робить аргументовані висновки, що українська культура має декілька тисячоліть власної тяглості; ніколи «не випадала з історії, не скочувалася на манівці цивілізаційного процесу людства; завжди демонструвала спроможність власного захисту від будь-яких ворогів та недругів; знаходила в собі сили до заліковування ран, відродження та розвитку ще більш інтенсивного і продуктивного, ніж раніше».

Припускаю, що книга прискіпливого читача спонукає до роздумів, міркувань, а можливо, й здійме бурю емоцій у сприйнятті авторських дискурсів і оцінок низки історичних подій і фактів та знакових персоналій, ставлення до яких в українському суспільстві є сьогодні не завжди однозначним. Це іще раз засвідчує, що шлях до свободи є складним, суперечливим, а іноді й болісним процесом.

Книга В. Андрущенка «У пошуках свободи» є безумовним надбанням української суспільної і наукової думки у обстоюванні національного наративу формування історичної пам’яті народу, переосмислення свого місця у світовій історії, що в кінцевому підсумку має наслідком посилення державотворчих процесів і демократизації соціуму, чітко визначаючи шлях України у європейську сім’ю народів.

Богдан АНДРУСИШИН, доктор історичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, завідувач кафедри теорії та історії держави і права Українського державного університету імені Михайла Драгоманова.