Про «Зоряну» (таким був її позивний на фронті) представники Платформи пам’яті «Меморіал» зняли документальний фільм, презентацію якого приурочили до Дня захисників і захисниць України. Хоча донедавна, у мирному житті, ніщо не пов’язувало Наталію ні з військом, ні з публічною діяльністю. Більше того, за словами доньки Ірини Шматко, котра долучилася до волонтерства ще 2014 року, її мама спочатку дуже боялася ще тієї гібридної війни, намагалась абстрагуватись від неї. Навіть застерігала доньку, а потім і зятя, котрий став бійцем «Азову», від небезпечних поїздок на схід. Адже була звичайною жінкою, мамою, бабусею...
У Полтаві її знали як першокласну перукарку, до якої шикувалися черги охочих навести красу. Професія, погодьтеся, також не з тих, які кличуть до звитяги. Все в житті мами, на переконання дорослої доньки, змінила війна і... кохання. У травні 2016 року Наталія вдруге вийшла заміж. Її обранцем став боєць «Азову» Олексій Стребков, який проходив вишкіл на навчально-тренувальній базі згаданого підрозділу в Полтаві. Саме в цьому шлюбі жінка, за словами дочки, відчула себе по-справжньому щасливою.
Тож без вагань разом із чоловіком у 2017 році поїхала у Маріуполь, де тоді дислокувався «Азов». Спочатку займалася там улюбленою справою. Однак перукарня, в якій працювала, була поруч із базою того ж таки «Азову».
Тож при спілкуванні з чоловіком та іншими бійцями, котрі заходили до неї підстригтися, настільки перейнялась їхніми клопотами, що невдовзі сама поповнила лави цієї бойової частини. Не маючи військової спеціальності, обійняла скромну посаду діловода, згодом стала сержантом.
Але розв’язана рашистами велика війна змусила опікуватися не тільки справами канцелярії. Надто за умов, коли Маріуполь стрімко перетворювався на обложену фортецю. Багатоденна оборона цього міста стала героїчною і трагічною сторінкою нашої новітньої історії. Нагадаємо, що після оточення ворогом та його постійних штурмів, обстрілів і бомбардувань життєвий простір тамтешнього гарнізону, до якого входили й «азовці», звузився до території металургійного комбінату «Азовсталь». В одному з його бомбосховищ опинилася й Наталія Стребкова.
Там уже військовослужбовиця з офіційною посадою діловода стала багатоверстатницею — і кухарем, і бойовою медикинею, і безпосередньою помічницею бійців. Бо готувала їжу, перев’язувала рани, підносила патрони побратимам... Причому робила все те у справжнісінькому пеклі, де потужні бомби і снаряди летіли, здавалося, просто на їхні голови майже безперервно. Та ще й розраджувала, заспокоювала молодших, огортала їх материнським теплом і увагою.
Її сильний вольовий характер дав про себе знати й тоді, коли кілька разів залишала Маріуполь, але знову і знову поверталася в те пекло. Востаннє мала шанс вибратися звідти, коли гелікоптером евакуювали тяжко пораненого воїна. У бойовій машині тоді залишалося одне місце, яке запропонували саме їй. Однак вона відмовилася, бо, мовляв, евакуації потребують значно молодші за неї дівчата, котрим іще жити та жити...
Більше можливостей залишити оточений Маріуполь у Наталії Стребкової не було. А 15 квітня минулого року після влучання потужного ворожого заряду просто в їхнє бомбосховище вона загинула... Її чоловік Олексій, із яким востаннє спілкувалася напередодні, разом із побратимами-«азовцями» потрапив у полон. Тіло 45-річної жінки вдалося повернути з окупованої ворогом території тільки через чотири місяці після її загибелі. Донька впізнала маму за татуюванням...
Перше прощання з нею за участю переважно побратимів відбулося у столиці. Та після кремації тіла найближчі родичі спільно вирішили дочекатися повернення з полону її чоловіка. І вже за його участю та в присутності інших найрідніших людей, побратимів, небайдужих земляків у Полтаві 23 грудня минулого року відбулося ще зворушливіше прощання. Відспівали Наталію Стребкову в Свято-Успенському кафедральному соборі ПЦУ. А потім чоловік Олексій із урною, в якій був прах дружини, та чимало охочих провести звитяжницю в останню путь пройшли центральною вулицею Полтави.
Саме тією, якою вона так любила гуляти разом із найближчими людьми. Та тепер незгасне світло «Зоряни» струменіє з небес не тільки для них...
Полтава.
Фото з відкритих джерел.
