Вирва від вибуху на Тоцькому полігоні.

Фото з відкритих джерел.

«Після викриття М. Хрущовим «культу особи й діяльності Сталіна» студенти вузів позавчорашнього союзу підняли голови з надією на корінні переміни. 1956 р. мене, як багатьох інших, виключили з четвертого курсу факультету журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка (тепер Національного). Обвинуватили в «українському буржуазному націоналізмі». Хоча який з мене «буржуазний»? Народився й жив до закінчення десятирічки зі срібною медаллю в хаті-ліпці із саману. Перед Великоднем мати мазала земляну підлогу глиною, розведеною у воді.

Тодішній міністр оборони Жуков мобілізував вигнанців на узаконену трирічну строкову службу в армії. Виключені з вищих навчальних закладів України, Грузії, Вірменії, Азербайджану, Молдавії відбували покарання в Бузулуці Оренбурзької області й на лиховісному Тоцькому полігоні, де 1954 р. було випробувано на відкритій місцевості скинуту з літака атомну бомбу.

Вигнанці з вузів москви, ленінграда й «до самих до окраїн» запроторені на муштру на Далекий Схід поблизу уранових шахт. Так колишня «союзна власть» дбала про спадковість поколінь.

Що сказати про випробування атомної бомби на Тоцькому полігоні? Ця тема знову актуальна. кремлівські зверхники погрожують людству ядерною зброєю. Жахливі наслідки атомного вибуху я бачив на власні очі під час неодноразових «учєній» на Тоцькому полігоні.

12 вересня 1954 р. М. Хрущов благословив випробувати на Тоцькому полігоні атомну бомбу. Кодова назва — «Сніжок». «Військова підготовка для пробиття сильно укріплених оборонних рубежів військового супротивника з використанням ядерної зброї». Задіяно 45 тисяч військовослужбовців. 39 тисяч солдатів, сержантів і старшин. 6 тисяч офіцерів, генералів і маршалів.

Наметовий табір розтягнувся на 42 кілометри. Епіцентр позначено білим хрестом. Довкруж розставлена бойова техніка: танки, літаки, бронетранспортери, гармати. Тримали на прив’язі «цілий зоопарк тварин-смертників»: коней, свійську худобу, верблюдів, котів, собак і навіть мавп. Випробовувався вплив вибуху не лише на військову техніку, а й на флору та фауну. Мабуть, хтось підказав організаторам атомного пекла, що мавпи — витривалі, їхній рід — з незапам’ятних тисячоліть.

Смертоносну бомбу доправляв на висоті 8 тисяч метрівТу-4 в супроводі двох винищувачів Міг-17. Команда бомбардувальника ІЛ-26 забезпечувала розвідку погоди й кінозйомку. Заряд — 40 кілотонн. Удвічі потужніший, ніж скинуте на Хіросіму. Військам на відстані 5—7,5 кілометра від епіцентру наказано перебувати в укриттях. А віддаленим на сім з половиною кілометрів ховатися в траншеях: «Лежати ниць, не піднімаючи голови». Солдати в теплу погоду — в зимовому обмундируванні. Така екіпіровка начебто захищала від радіації.

О дев’ятій годині 33 хвилини — вибух на висоті 350 метрів. «Гриб» піднявся на 15 кілометрів. Здійняті вгору шматки грунту й пил — найбільша загроза всьому живому. Безпечні ж вирячувалися на небачене чудо. Розплата за цікавість — опіки сітківки очей, шкіри, пошкодження слуху від потужної ударної хвилі. Осліплені діти відправлялися в ленінград у спеціальні лікувальні заклади.

Через п’ять хвилин після вибуху — артилерійська підготовка. Услід нанесено удар бомбардувальною авіацією та польовою артилерією. Спалахнули пожежі в прилеглих селах. Після артпідготовки в наступ піднято війська: 600 танків і самохідно-артилерійських установок, 600 бронетранспортерів, 320 літаків, тисячі автомобілів різного призначення.
17 вересня ТАРС розродилося заявою: «Під час випробування отримано цінні результати, які допоможуть радянським ученим та інженерам успішно вирішувати завдання щодо захисту від атомного нападу».

Від лісу в епіцентрі нічого не залишилося. Ще далі — обгорілі пеньки. Потім — рештки стовбурів. За ними — дерева зі згорілими верхівками. Молодим дівчатам, які працювали на кухнях, поступила команда вкриватися з головою ковдрами. Згодом народжували в гірких сльозах невиліковних калік. Мимовільними учасниками лиховісних навчань стали приблизно 10 тисяч мешканців у безпосередній близькості до полігона. Їх евакуювали. Але одразу після завершення навчань дозволили повернутися в пронизані радіацією оселі. Ті, що одержали надмірну дозу радіації, померли протягом року.

Масштаби людських утрат відкрилися 1993 року, коли з документів було знято гриф секретності. З 345 тисяч військових, які брали участь у згубних навчаннях, 2013-го року залишилося в живих трохи більше двох тисяч. Половина з них — інваліди першої і другої групи. Їм дошкуляє гіпертонія. Мучаться з органами травлення. Народжуваність у довколишніх краях у наступні 50 років знизилася майже в три рази. Онкологія в Оренбурзькій області — друга причина смертності після серцево-судинних хвороб.

Навчання очолював Г. Жуков. Під час Другої світової війни воїни позавчорашнього союзу називали новоспеченого маршала «катафалк». «З горією», як кажуть на моїй рідній Черкащині, виправдав прозвисько. Лише на полігоні в Тоцькому відправив на той світ тисячі жертв. Людство зітхнуло б із полегшенням, якби вічність поставила на «катафалку» та на подібних йому жирний хрест. Претенденти на довічне панування в кремлі — путін і медведєв — погрожують Києву і країнам Заходу ядерним ударом «у разі загрози існуванню рф».

Добродійна Доля зобов’язує мене, як журналіста, письменника, попереджати про найбільшу загрозу людству, як і моїй справіку рідній, предковічній Матері-Землі. Безмежно вдячний доброзичливій Долі за те, що береже мене в крутовир’ї лихих обставин та благословляє нині на плідну творчу працю. Кому ж, як не мені, відверто ділитися споминами про пережите на відведеному Долею віку? На схилі літ з останніх сил стараюся просвіщати «братів незрящих гречкосіїв», як заповідає Тарас Шевченко».

Вадим ПЕПА,
заслужений журналіст України, лауреат літературно-мистецьких премій імені І. С. Нечуя-Левицького та Олеся Гончара.