Вистава відбулася в межах XXV Міжнародного театрального фестивалю «Мельпомена Таврії», який тривав цього року в Херсоні.
В основу дійства покладено трагікомедію «Війна, кухня і 8 випадкових людей», написану навесні 2022 року українською письменницею Іриною Феофановою. Це історія про наших сучасників, які змушені були втікати від війни у безпечніші західні регіони. Серед них: Аня (арт. Н. Рибенок) з маленькою донькою Васею (арт. Василіса Пунтус) з Ізюма, Катерина (засл. арт. Наталія Максименко) з сином Антоном (арт. Олександр Манастирський) з Ірпеня, Олександр (засл. арт. Едуард Брагіда) з дружиною Оленою (арт. Тетяна Шумейко) і донькою Світланою (арт. Оксана Ленчевська) з Херсона та Вадік (арт. Микола Бичук) з Чернігова. Всі ці люди волею долі зібралися в одному гуртожитку, кожен із них носить у серці власну драму і власну історію війни. Режисер-постановник, заслужений артист України Андрій Бакіров визначив жанр цієї вистави про вирваних війною зі звичного мирного життя українців, як «зустрічі на кухні під час війни».
Сценічний простір вирішено у форматі загальної кухні з усіма побутовими дрібницями: мікрохвильовкою, бойлером, холодильниками, плитою, сковорідками і каструлями, що димлять. А круглий стіл на авансцені символічно поєднав за собою долі різних людей. Дехто сховався від страху воювати та після довгих роздумів усе ж наважується повернутись у рідний Чернігів. У декого зароджуються перші романтичні почуття, і закохані надихають усіх непідробною чистотою. Ще хтось сумує за чоловіком, який на передовій. Є й такі, які банально не можуть жити без маленького комфортного світу, що тепер втрачений. Відчайдушно сумують за білою зручною кухнею, джакузі, дорогим євроремонтом та улюбленим видом з вікна.
Спільний побут поволі заганяє людей у непорозуміння, проблеми і навіть сварки. Та попри всі випробування героям вистачає сили духу залишатися людьми: допомагати, підтримувати, прощати та перемагати. Актори відходять від літературної мови, розмовляючи діалектом та суржиком — це оживляє дійство, робить виставу майже документальною.
Зачаровує акторська гра засл. арт. України Наталії Максименко. Її героїня — переселенка з Ірпеня, поєднує в собі ніжність і жорстокість, заздрість і людяність, прагматизм і наївну простодушність. Діапазон актриси сягає від скупого егоцентризму до нефальшивого патріотизму, вияву щирої безкорисної любові та героїчних вчинків.
У фіналі — дивом з малознайомих переселенців, так званих ВПО, герої поволі перетворюються на єдину дружну родину, відважних українців — націю незборимих, вільних та сильних духом ЛЮДЕЙ.
Вистава чернігівців була записана на відео для фестивалю і відбувалася з об’єктивних причин без глядача. Це був своєрідний творчий маніфест: відповідь ворогу — любов’ю до театру, до професії, до рідного дому, до життя.
На знімку: Олександр Манастирський та Василіса Пунтус у виставі «ВПО».
Фото надано театром.
