Від міфу про те, що «ніякого голоду не було і в срср бути не могло» до «це вигадки закордонних істориків», а «автори антирадянських вимислів та інсинуацій є в абсолюнтній більшості «кримінальні злочинці», фашистські прислужники, ренегати».

Замовчування і заперечення чи не найбільшої гуманітарної катастрофи XX століття в країні розвиненого соціалізму було добре організоване — центральні органи срср відмовлялися від допомоги Заходу, називаючи благодійників «політичними шахраями» і «занепадницькими класами» та організовували навіть серед західних журналістів й інтелектуалів медійну підтримку країни рад, у якій начебто процвітали колгоспи і села. За черговим міфом населення України до 1934-го щороку зростало на 2%, а смертність «була найнижчою серед усіх республік радянського союзу». Згадування про штучний голод 1932—1933 років, під час якого вимирали цілі родини й вулиці, а живі мерці ставали канібалами, радянським режимом було оголошено карним злочином — «винних» відправляли на

5 років у ГУЛАГ, а тих, хто звинувачував у трагедії владу, засуджували до вищої міри покарання.

Правда про мільйони і мільйони померлих від голоду в Україні почала відкриватися після падіння срср. Але ще й сьогодні радянсько-російські міфи про Голодомор на найродючіших ґрунтах у світі працюють на рашистську пропаганду, що успішно використовує гітлерівські техніки великої брехні. рф, яка є правонаступницею срср, попри визнання Голодомору геноцидом українців багатьма країнами, все ще категорично заперечує цей сталінський злочин.

Спростовують пропагандистські міфи нові експонати, що надішли до Національного музею Голодомору-геноциду. Серед них — брошура «Russland wie es wirklich ist!» Александра Вінербергера, видана у 1934 році (на знімку).

Невелика книжечка, що вийшла німецькою мовою (у перекладі «росія, якою вона є насправді»), була написана австрійським інженером одразу після того, як він повернувся додому з срср. З 1932 року по 1933-й Александр Вінербергер працював на харківському заводі «Пластмас» і став свідком великого голоду, організованого владою. Вражений жорстокістю радянського режиму та суцільною брехнею про «успіхи» комуністичної системи, він поквапився залишити «більшовицький рай». Інженеру вдалося вивезти з срср фотоплівки, таємно зроблені в столиці радянської України, на вулицях якої лежали тіла померлих та плакали ще живі, опухлі від голоду діти й дорослі.

«Саме у цій брошурі вперше були надруковані 17 знімків Вінербергера, зокрема й ті, які сьогодні є найвідомішими фотосвідченнями Голодомору. На обкладинці брошури — відома світлина з Харкова, де тіло померлого чоловіка обступили люди. Побоюючись за безпеку Вінербергера, автора знімків у брошурі не було зазначено. У своїй книжечці на 16 сторінок Александр намагався показати світу, заколисаному радянською брехнею, що в радянському «раю» все зовсім не так, як це подає офіційна влада. Він сподівався, що ці знімки і його правдиві враження від побаченого в совєтському союзі спричинять на Заході вибуховий ефект. Але світ знову промовчав...» — наголошують у музеї.

Брошуру передала музею від імені Йозефа Фогля, австрійського дослідника, який першим вивчав біографію Вінербергера і тримав рідкісний екземпляр в особистому архіві, знімальна група компанії «ГУД МОНІНГ ДІСТРІБЬЮШН».

Фото з сайту Національного музею Голодомору-геноциду.