Наталя та Андрій Власюки.
Фото з сайту 3-ї окремої танкової бригади.
Але їм вдалося розділити це прекрасне почуття. Половинку вони віддали одне одному, вирішивши, що за жодних обставин не розлучатимуться. Другу — Україні, яку обоє пішли захищати. Таку долю обрали для себе родини військових.
Коли думками й серцем разом
Так вирішило й подружжя Наталі та Андрія Власюків (на знімку). Хоча в мирному житті про це не думали.
Зустрілись на чужому весіллі і тоді навряд чи думали про своє. Але за рік стали на свій щасливий рушник. Пара була чудова. Андрій — молодий лейтенант, випускник Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Наталя — красуня і розумниця, котра готова було розділити долю офіцерської дружини. Розуміла, що доведеться стикнутись з переїздами, тимчасовими квартирами, труднощами військової служби. Та чого не зробиш заради коханого?
Тим паче, що Андрій з дитинства мріяв стати військовим. Щоправда, ніяк не міг обрати, ким бути — льотчиком чи танкістом. В обох випадках приваблювала техніка. Але танк усе-таки переміг. Саме він згодом приведе Андрія до посади заступника командира танкової бригади.
Але все це буде потім. А поки що родина тішилась народженням донечки. Потім з’явилися ще дві сестрички. Клопотів було багато. А тут Андрій вирішив продовжити навчання і став слухачем Національного університету оборони України імені Івана Черняховського. Тато-студент — це ще одне випробування. І тепер його довелося долати вже чималій родині, яка разом із головою сім’ї переїхала в столичний гуртожиток.
За час служби їм довелося переїжджати не раз, аж доки не опинилися в Ярмолинцях на Хмельниччині. Саме там вони зустріли початок повномасштабного вторгнення рашистів.
Коли вночі задзвонив телефон і Андрія викликали в частину, стало зрозумілим, що настав час великих випробувань. Що попереду — ніхто не знав. Тож було й відчуття невідомості, і страх за дітей, і нерозуміння того, що робити далі.
З Андрієм усе було зрозуміло — він залишився на бойовому посту. А от дітей Наталя повезла до батьків у Львів. Коли повернеться, не знала. Та довго там не всиділа, вже за кілька тижнів була поруч з чоловіком. І не просто в одній квартирі. Вирішила, що теж піде на військову службу.
Довго звикати до неї не довелося, адже за час спільного життя офіцерська дружина добре опанувала особливості служби чоловіка. Тепер випало приміряти ці обов’язки на себе. І хоча служать вони в різних частинах, проте завдання в них одне — захистити дітей, свій дім і свою землю. Не важливо, що їм доводиться виконувати свої обов’язки в різних місцях. Вони думками й серцем увесь час залишаються разом. І для бойового командира це вкрай важливо. Бо він кожну мить знає, за кого йде в бій.
Кухар і медсестра стали солдатами
Нацгвардійців Іллю та Анастасію Величків поєднала війна. Хоча в юності й гадки не мали, що колись вони підпишуть контракти, підуть воювати, ще й одружаться під час бойових дій! Адже обоє обирали для себе дуже мирні професії.
Ілля навчався в ліцеї на кухаря. Але попрацювати не вдалося, бо майже одразу після закінчення навчального закладу пішов на строкову службу. А вже за пів року підписав контракт з Нацгвардією.
А Настя після школи вступила до медучилища. Першим місцем роботи став військовий шпиталь. А за рік до повномасштабного вторгнення вона також підписала контракт з Нацгвардією.
День їхнього знайомства був не найкращим у житті Іллі. Тоді його саме перевели на посаду кухаря, бо знали, що вміє добре готувати. А хлопець злився, бо хотів, як і раніше, заступати на пости, ходити в патруль...
Ось у такий момент нагодилася Настя, котра заступила в наряд по кухні.
Того дня не Ілля пригощав дівчину, а саме вона приготувала йому вечерю, аби трохи втішити. І, як тепер жартують, вареники зробили свою справу. Молоді люди швидко зрозуміли, що вони близькі й потрібні одне одному. А за чотири місяці старший солдат Ілля та молодший сержант Анастасія одружилися.
Вони вдячні долі, але ніяк не війні, що звела їх разом. Тепер мріють про одне: аби скоріше війна закінчилась. І вони, як і десятки тисяч їхніх бойових побратимів, роблять усе для цього.
Не важливо, хто яку посаду обіймає, у кого яке звання. Усі — від рядового до генерала — борються за свою Україну. І за своїх коханих.
Хмельницька область.
Ілля та Анастасія Велички.
Фото надано Анастасією Величко.
