— Ви лише погляньте на наш колись гарний магазин у самісінькому центрі села, і вам стане зрозуміло, як ми живемо, — сказали дві жіночки, що поспіхом ішли вибирати картоплю до сусідки. — Нас тут взагалі жменька залишилася, а до Головків же щодня не будеш їздити по продукти. Живуть у селі переважно літні й хворі люди. Молодь уся виїхала у міста. Добре, що вряди-годи пересувна лавка до нас у село з траси звертає, ото й маємо змогу придбати щось необхідне з продуктів. Магазин хороший є в Головках, але за три кілометри не дуже туди наїздишся. Було б непогано, аби магазин, приміщення якого вже починає потихеньку занепадати й заростати чагарниками, а частина даху — руйнуватися, відновив свою роботу. Хоча б кілька днів на тиждень, бо без нього дуже погано й незручно. А ще ж і з поштою в нас великі перебої...
Схожа ситуація і в селі Маклаївка цього ж старостату, де магазин у центрі села простоює давно. Раніше його орендував один із підприємців, та, очевидно, через малу рентабельність був змушений відмовитися від винайму.
Люди з цих та інших сіл нарікають і на незадовільне медичне забезпечення, адже лікаря та медсестри в населеному пункті немає, він за графіком приїжджає до Головок із Чоповичів... Бракує й аптеки, яка раніше працювала в Головках. У Малин чи Чоповичі по ліки також не наїздишся.
— Нас годують обіцянками стосовно Інтернету давно, списуючи то на війну, то на дорогу вартість послуги для людей, — розповідає Тетяна Сердешнюк. — А мої онуки, приїжджаючи в гості, дивуються: «Бабусю, а чому в тебе немає Інтернету?». А я не знаю, що їм відповісти... Нікому ми не потрібні, але здаватися не будемо. Голова ОТГ, очевидно, піклується лише про центр громади, скорочуючи все в Головках і «роздуваючи» штат у рідних для нього Чоповичах. А на що перетворилися у нас центр села, будинок культури, який колись гримів на всю область, годі вже й казати... Просто душа болить, згадуючи, що було раніше, і спостерігаючи, на що перетворюються села нині...
— Я — лежача людина, — зітхає жителька Головок Світлана Жилюк. — У нас у селі була чудова й знаюча медсестра Галина Філоненко. Її нещодавно скоротили, бо той графік, що жінці запропонували, був, м’яко кажучи, неправильним. Хто тепер до мене зможе прийти, допомогти, розрадити, принести ліки?
А ще жителі станції Головки досі чекають обіцяного місцевою владою на виборах Інтернету. Але ж, як кажуть у народі, обіцянки — то цяцянки. Отак і живемо за реформ і без покращення життя для звичайних людей...
Житомирська область.
На знімку: ось такий вигляд має магазин у селі Червоний Лан.
Фото автора.
