А на початку жовтня у видавництві «Клуб сімейного дозвілля» вийшов її український переклад.

Це одне з перших історичних досліджень про повномасштабне вторгнення росії в Україну. Про роботу над ним Сергій Плохій розповів під час І Міжнародної школи комунікацій «Як збирати історії про війну». Вона відбулася у форматі телемосту на базі Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Люблінського університету Марії Кюрі-Склодовської у вересні 2023 року.

Викладаємо головне з цієї розмови.

Складно писати про події, які тривають

Писати про сучасність — це випробування для історика. Про давні часи можна розповідати, не озираючись на почуття людей. Але так неможливо писати про історію сьогодення.

У Нью-Йорку на презентації книжки про Ялтинську конференцію (книжка Сергія Плохія «Ялта: ціна миру» про події 1945-го року вийшла англійською 2010 року, а українською 2019-го. — Ред.) я сказав: ми маємо докази, що один з учасників американської делегації Алджер Гісс працював на радянські спецслужби. Під час обговорення встав чоловік і попросив мене надати докази. Це був його син.

І тут питання не тільки про докази. А й про те, як ти говориш.

Рішення писати книжку про російсько-українську війну далося мені важко. Це видавалося неможливим. На емоційному рівні складно було сприймати цю війну як щось інше, ніж злочин. З професійної точки зору також було непросто. Бо історія — це описання, аналіз, інтерпретація процесів, які закінчилися. З цього випливає головна мудрість істориків — ми пишемо про події, знаючи їх результат. Тут треба було писати не після, а під час. Тож моя відповідь видавцеві, який запропонував написати про війну, була — ні.

Я змінив цю думку за кілька тижнів. До мене знову й знову зверталися журналісти за коментарями. Зрозумів, що попри свої емоційні й професійні обмеження я міг щось запропонувати. І вирішив ризикнути.

У цій книжці я маю іншу позицію, ніж у попередніх. У працях про Ялтинську конференцію, про американські військові бази на території України у Другій світовій війні я позиціював себе як спостерігач, як людина над битвою, ставлячи ширші питання про інтелектуальну історію, міжнародну, культурну. Зараз — однозначно говорю про кримінальний характер цієї війни. Я відмовився від світоглядної об’єктивності. Став на бік жертви агресії, тобто України. І це ще один розрив шаблону для професії історика.

Імперії розпадаються на тлі збройних конфліктів

Для мене нинішня війна близька до Другої світової. Це найбільша індустріальна війна в Європі з 1945 року за кількістю військ, руйнувань, біженців. Ще один фактор, який споріднює її з тим періодом — чітке розуміння, хто агресор, а хто жертва. І на якому боці має бути моральний вибір людини — чи вона в Україні, чи в Польщі, чи в Америці, чи в росії.

Коли ми говоримо про Другу світову, в нас не виникають бажання почути гітлера чи гіммлера, наводити аргументи нацистської Німеччини й надавати їм рівне право з аргументами Польщі в 1939-му чи України у 1941—1943 роках. Ми не урівнюємо агресора й жертву. І це єдиний моральний вибір, який людина має зробити стосовно російсько-української війни.

Такий тип конфлікту світ уже бачив. Це війна, з якою пов’язаний розпад імперій. Під час Першої світової війни зникла Австро-Угорщина й Османська імперія. Під час і після Другої світової — британська та французька. Більшість розпадів імперій супроводжували війни. Здавалося, що в 1991 році нам вдалося обдурити історію. Що розпад однієї з найбільших світових імперій — радянського союзу — стався без великих воєнних катаклізмів. Сьогодні стає зрозуміло, що війна була відкладена. І ми перебуваємо в центрі розпаду цього простору.

Історія пишеться в Україні

Інший момент, який здається важливим, це питання про зловживання історією. Я не знаю іншої війни, яка почалася б із псевдоісторичного есею на кшталт того, що написав путін (українофобська стаття російського президента «Про історичну єдність росіян та українців». На сайті кремля з’явилася 12 липня 2021 року. — Ред.). У ньому — імперські наративи про те, що росіяни й українці — один народ. Це класична модель великої російської нації, сформована після польських повстань 1863 року в російській імперії (національно-визвольне повстання поляків проти російської імперії, яке охопило землі Королівства Польського, Литви й частково Білорусі та Правобережної України. — Ред.). Ця модель стала офіційною, вона пропагується. І щоб зрозуміти ідеологію агресії, доводиться на якомусь рівні включатися в цю історичну дискусію.

Важливими контекстами для розуміння того, що відбувалося і як, є розвал радянського союзу, закінчення холодної війни, розширення НАТО, ядерне роззброєння України в 1994—1996 роках.

Війна змінює світ. Воєнні конфлікти перекроюють кордони держав, а також межі свідомостей, ідентичностей. І ми це бачимо в Україні: трансформувалося уявлення українського суспільства про себе, почалися процеси деколонізації, змінилося ставлення до мови й держави. Після Майдану було популярним гасло: «Свобода — це наша релігія». Тепер рефреном повторюються слова «Віримо в ЗСУ». Тобто з’явилася віра в державні інституції. Хоч традиційно вони мали надзвичайно низький рівень довіри.

Унаслідок цієї війни відбуваються помітні трансформації. Історія для значної частини світу пишеться сьогодні в Україні. Ми бачимо те, що я називаю поверненням Заходу — збільшення єдності в НАТО, переорієнтація росії з Європи в напрямку Євразії, зближення москви з Пекіном. Це — події історичного значення.

росія стала міжнародним вигнанцем

путін хотів залишитися в історії. І це був важливий компонент підготовки до війни. Маємо свідчення близьких до путіна людей, що він почав думати про це після другого президентського терміну, коли пересів у крісло прем’єр-міністра. Тоді виникла ідея про анексію Криму, яку він трактував як свій внесок у підручник російської історії.

Відновлення росії як супердержави — один з елементів путінського рішення почати цю війну. Та москва не досягла цілей. Вона стала міжнародним вигнанцем. І я думаю, що це не можна відіграти назад, навіть якщо російський лідер сьогодні припинить бути президентом рф. Відбулася історична трансформація. путін не залишиться непоміченим. Але більшість того, що про нього говоритимуть, буде зі знаком мінус. Він знищує не тільки Україну та міжнародну систему, а й багато шкоди завдає росії.

Який світ хотів збудувати путін? Головна модель російської політики з 1990 років — це ідея багатополярного світу, де росія разом із Європейським Союзом могла би бути одним полюсом, а Китай — іншим.

Для реалізації цієї моделі росії був необхідний контроль над ресурсами пострадянського простору. Україна як друга найбільша пострадянська республіка стала головним фактором. Без України проєкт був якщо не приречений, то явно шкутильгав. Та нині росія ані економічно, ані політично, а тепер навіть військово таким полюсом не є.

У перші дні вторгнення стало зрозуміло: є держава, є нація

Моя книжка називається «Російсько-українська війна». Її підзаголовок — «Повернення історії».

Ця війна починалася як колоніальна військова операція. Ворог надсилає корпус, який захоплює столицю, встановлює свій уряд, поділяє кордони. Це класика колоніальної війни. Коли з іншого боку немає однорідного й мобілізованого суспільства, замість державних інституцій — тільки їх фасад. Немає організованої армії, а спротив чиниться через партизанську війну — у джунглях, лісах чи болотах.

У перші дні війни в Україні стало зрозуміло, що є держава, яка під ракетними атаками функціонує, можливо, навіть краще, ніж до того. Є нація — поліетнічна, полілінгвістична. І є військо. Маємо війну російської держави проти української держави. Це те, що я хотів відобразити в заголовку.

У 1918 році Михайло Грушевський намагався інтерпретувати більшовицький напад на Україну як російсько-українську війну. Але через слабкість держави, відсутність війська ця назва не набула реального змісту. Навіть у 2014 році я не говорив би про це. Бо її ознаки — як зіткнення держави, армії, нації повною мірою виявили себе тільки у 2022—2023 роках.

Підзаголовок «Повернення історії» — це певне відсилання до Френсіса Фукуями (американський філософ, політичний економіст і публіцист японського походження. — Ред.). У його статті «Кінець історії?», яка вийшла 1989 року, йшлося про зміни в Польщі, в Центрально-Східній Європі. Що світ індустріальних війн, який допускав ідею про анексію територій, в якому панує право сили, залишився у XX столітті.

Сьогодні ми бачимо, що історія тільки дала нам передишку на кілька десятиліть. Брутальний світ середини XX століття повернувся з тими само людиноненависницькими ідеологіями, запереченням існування певних народів. Захоплення Криму стало першою анексією в Європі після Другої світової. Історія повернулася.

Завершився період, який почався з руйнування Берлінського муру. В якому міжнародне право мало верховенство. В Європі починається нова ера. Ми не знаємо, якою вона буде. Але очевидно, що це залежатиме від закінчення російсько-української війни. Ми на порозі чогось нового. В цьому полягає складність, відповідальність і можливості, які в нас є.

Нас слухають, а інколи навіть чують

Територіально великі імперії, які існують довший час, створюють потужний наратив, який поширюється у світі. Гоголь відомий у світі через російську літературу. Цей наратив стає загальноприйнятим, найбільш легітимним. Сьогодні ми тільки починаємо виходити з тіні імперської історії. І це, на жаль, триватиме ще довго.

Проте зараз час діяти. Треба бути включеним у ширші процеси. Це той момент, коли світова аудиторія — через жертви, які несе Україна в цій війні, — готова слухати. Це вікно можливостей, яке не буде відчинене завжди. Те, що можемо зробити сьогодні, маємо зробити сьогодні. Нас слухають, а інколи навіть чують.

Ірина БУЛАНЕНКО.

ЖИВ У ЗАПОРІЖЖІ, ВЧИВСЯ У ДНІПРІ

Сергій Плохій — український та американський історик, дослідник історії Східної Європи, професор кафедри української історії в Гарвардському університеті. Член Українського ПЕН.

Народився в російському місті Горький — там за направленням працювали батьки. Родина повернулася в Запоріжжя, де минули дитинство й юність Сергія Плохія.

Закінчив університет у Дніпрі, викладав у ньому. Наприкінці 1980-х стажувався в Колумбійському та Гарвардському університетах. У 1991 році поїхав до Канади викладати в Університеті Альберти. Пізніше працював у центрі українських досліджень Гарварда, у 2007-му став професором цього американського університету.

Найпопулярніші його книжки: «Брама Європи», «Чорнобиль», «Остання імперія».

ЦИТАТА

 «Війна схопила й не відпускає мене. Працюю над книжкою про російську окупацію Чорнобиля в лютому — березні 2022 року».

Сергій ПЛОХІЙ, історик.

ПРАЦЮ ПРИСВЯТИВ ЄВГЕНУ ТА АНДРІЮ

Під час роботи над книжкою «Російсько-українська війна. Повернення історії» Сергій Плохій отримав лист від журналіста, колишнього посла України в Канаді Андрія Шевченка, який надіслав фотографію молодшого брата Євгена Олефіренка — той у військовій формі читає одну з книжок історика. Це був останній знімок Євгена. У липні 2022 року він загинув під Бахмутом на Донеччині. За кілька місяців, у жовтні, в битві за Бахмут убили двоюрідного брата історика — Андрія Холопова.

Свою працю Сергій Плохій присвятив цим двом військовим та «тисячам українців, які віддали життя, захищаючи свою країну і свободу багатьох мільйонів людей в Україні та за кордоном».

ЦИФРА

400 сторінок має книжка Сергія Плохія «Російсько-українська війна. Повернення історії». З них 66 — це примітки з посиланнями на джерела.