Фотодокументальна виставка «[Не]знищен[н]і» про репресії української інтелігенції — родини Косачів, Старицьких, широкого кола науковців, експонування якої у Музеї видатних діячів культури через суспільний запит після двох місяців роботи продовжено, викриває сутність кривавого комунізму, що трансформувався у рашизм. У рамках виставкового проєкту у стінах музею відбулася низка презентацій, творчих зустрічей та круглий стіл «комунізм = рашизм», спікери якого провели паралелі між злочинами срср та сучасної росії.

Директор Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті Ігор Кулик, висвітлюючи тему «Україна в лещатах тоталітаризму і сьогодення: історичні паралелі», наголосив, що рашизм (цей термін українці почали широко вживати після початку повномасштабного вторгнення як новітню версію «русского фашизма». — Авт.) — не унікальне явище сьогодення. «Насправді рашизм почався з комунізму. Їхні мета і дії — однакові. І у XX столітті, і тепер, уже в столітті XXI, йде війна на суцільне фізичне знищення українців. Ми знову у «розстрільних» списках, проходимо через фільтраційні табори, примусову депортацію, масові розстріли, зазнаємо катувань і мародерства».

Під час роботи круглого столу дослідники презентували буклет-моно-графію, у якій розповіли 13 історій закатованих українців — енкавеесниками та рашистами. Тут і історія селянина з Вінницької області Михайла Ратушняка, якого у 1937-му співробітники НКВС заарештували просто на полі — на обліку каральних органів він перебував як куркуль, «багатий селянин». Його допитали один раз і відправили у табір смерті, звідки він уже не повернувся.

Родина Михайла багато років носила тавро «ворогів народу», через що його хворому синові навіть відмовлялися надати медичну допомогу. Довідку про посмертну реабілітацію селянина, у якій зазначено, що він помер у 1942-му у Хабаровському краї (причина смерті не вказана), його дружина отримала, коли їй було 97 років. Не менш щемливі історії життя, зламаного комуністичним режимом, 30-літнього директора школи з села Плоханівка на Київщині (розстріляний у 1938 р. за звинуваченням у «вождізмі» — діти намалювали його портрет і додали до виставки учнівських малюнків); селекціонера із знаменитої родини Володимира Симиренка (його батька вбили на Святвечір у власному будинку у Млієві на Черкащині, самого Володимира розстріляли у 1938-му як «ворога народу», бо насправді своїм талантом затьмарював здобутки росіянина Мічуріна); сестри провідника ОУН Андрія Мельника Наталії Дмитрах, під час виселення її родини — чоловіка, трьох доньок і двох синів — чекісти просто задушили жінку, яка повернулася у хату взяти ковдру для дітей.

Окремі сторінки присвячені трагічним історіям людей, яких вбили рашисти. У цьому списку — власник сироварні та волонтер з Луганщини Олександр Кононов, директорка школи з Генічеська Наталія Косова, фізик, член-кореспондент НАНУ, професор Василь Кладько, якого окупанти вбили у дворі власного будинку у Ворзелі на Київщині, староста села Мотижин Київської області Ольга Сухенко (закатована разом з чоловіком і сином Ігорем, у всіх були перебиті кінцівки, вирвані нігті, пробиті черепи), тракторист з Полтавщини Олег Гайдабура (рашистський льотчик на низькій висоті, зайшовши на друге коло, випустив по трактору, що працював у полі, ракету), художниця, лауреатка премії імені Василя Стуса з Бучі Любов Панченко.

«Сучасні спадкоємці дєдов-чєкістов під тим самим прапором здійснюють такі самі злочини проти людяності», — наголошує Ігор Кулик. — Історії конкретних людей демонструють, що криваві методи росії не змінилися. Їх знищили за те, що вони були українцями, працювали на батьківській землі, розмовляли рідною мовою. Усі вони, на переконання росіян, не мали права на існування».

Монографія створена на основі архівних документів Центрального державного архіву громадських об’єднань України, державних архівів Львівської, Житомирської, Миколаївської, Вінницької, Волинської областей, сучасних світлин та задокументованих злочинів російської армії.

Організатори виставкових проєктів «[Не]знищен[н]і» та «рашизм = комунізм» зазначають, що вони хотіли показати — «геноцид проти українців триває мінімум сто років. «Світ досі так і не зрозумів, що таке росія, — каже Ігор Кулик, — а відсутність суду над комунізмом породила нове страшне зло».

Один зі спікерів заходу, директор галузевого архіву Служби безпеки України Андрій Когут наголосив, що окупація українських територій рашистами — «це повернення усіх практик, які застосовувалися чекістами». Була також підкреслена важливість відкриття архівів спецслужб для дослідження злочинів комуністичного тоталітарного режиму, забезпечення меморіалізації місць поховань, глибинного вивчення цих історичних подій та формування колективної пам’яті про них в українському суспільстві.

Обговорення зосередилось і навколо аспектів державної політики різних російських режимів, що прагнули знищити українську культурну, наукову, політичну еліту та українську державність, на формах і методах досягнення цієї мети та важливості оприлюднення інформації про злочини у громадському суспільстві. Докторка історичних наук, завідувачка відділу джерелознавства новітньої історії України Інституту української археографії та джерелознавства імені М. Грушевського НАНУ Валентина Піскун зазначає: якщо українське суспільство не зрозуміє причини дій злочинних режимів, спрямованих на винищення українців, вони будуть повторюватися. «рашизм — це не тільки ідеологія, а й практика дій», — каже історикиня. Його витоки, на думку дослідників, не лише в комунізмі, а й більшовизмі та ще глибше — в імперськості як одній із рис національного характеру окупантів.

Валентина Піскун підкреслила, що серед тих інструментів, які проти нас застосували більшовики, — дефрагментація політичного поля; запускання хаосу, маніпуляції з документами, термінами; брехня на міжнародній арені; підкуп лідерів, закулісні домовленості із зарубіжними бізнес-колами (показова історія, як росіяни з німцями поділили між собою кошти УНР). Ці інструменти задіює нині країна-агресор.

Заступниця директора Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Тетяна Шептицька наголосила, що презентовані виставкові проєкти — одна з важливих форм донесення інформації і до українського суспільства, і до міжнародної спільноти про історичні події та злочини окупантів, які об’єднує людиноненависницька ідеологія тоталітаризму-рашизму.

Довідково

Верховна Рада 2 травня 2023 року ухвалила Постанову «Про використання політичним режимом російської федерації ідеології рашизму, засудження засад і практик рашизму як тоталітарних і людиноненависницьких».

У документі зазначається, що ознаками рашизму є мілітаризм, культ особи очільника та сакралізація інститутів держави, самозвеличування російської федерації шляхом насильницького пригнічення та/або заперечення існування інших народів, нав’язування іншим народам російської мови та культури, пропагування ідей «руского міра», систематичне порушення норм і принципів міжнародного права, суверенних прав інших держав, їхньої територіальної цілісності та міжнародно визнаних кордонів тощо.

Прийняття постанови дасть можливість вкотре нагадати світу про злочини, вчинені державою-агресором щодо України, та стане черговим етапом притягнення до відповідальності керівництва російської федерації.

Ця постанова була прийнята за ініціативою народних депутатів Микити Потураєва, Володимира В’ятровича, Богдана Яременка, Ірини Геращенко, Івана Крулька, Євгенії Кравчук, Ірини Констанкевич, Андрія Клочка, Марії Іонової, Олексія Гончаренка, Тетяни Циби, Михайла Цимбалюка, Павла Сушка, Михайла Бондаря, Галини Михайлюк, Лариси Білозір та інших.