«Фішка» спробувала промоніторити ситуацію щодо захисту власних прав серед молоді. Ми опитали респондентів не старших двадцяти років у всіх регіонах України. Кожна з історій, без сумніву, цікава нашій аудиторії. Бо містить житейський досвід.
Андрій Машталер, Кривий Ріг:
— У мене була ситуація зі сплатою аліментів. Батько мій мав велику заборгованість. Я його довго не бачив, бо він 14 років уникав зустрічі зі мною і не відповідав на телефонні дзвінки. Звичайно, поки я був малий, аліменти на моє утримання отримувала мама. Батько мав сплачувати 200 грн. щомісяця, але за рік він згадував про аліменти лише два-три рази. Я дорослішав, а заборгованість зростала. Коли моя мама поскаржилася, суд дав батьку рік умовно. Але цей вирок не зробив аліменти регулярними, він почав переховуватися від нас. Як відомо, мати дитини отримує матеріальну допомогу (аліменти), доки дитина не стане повнолітньою.
А після повноліття я міг розраховувати на матеріальну допомогу від батька, якщо я ставав студентом якогось навчального закладу. Я вирішив відстояти свої права і подав позов до суду.
Сума заборгованості на момент подання заяви становила 25 790 грн. і за законом я мав право подати позов на виплату заборгованості, яка підтверджується виконавчим листом, і виплати суми на своє утримання на період навчання (за законом до досягнення мною 23 років). Суд переносився двічі, але батько так і не з’явився, справу закрили без нього. На останньому засіданні затвердили суму обов’язкової щомісячної виплати у розмірі 1000 грн.
Нині мій батько таки виплачує допомогу, хоча і з великими затримками. А от суми накопиченої заборгованості поки що так і не почав погашати.
Катерина
Мосюндзь,
Севастополь:
— У кінці першого курсу я ніяк не могла скласти залік. Предмет — і сміх, і гріх — фізичне виховання. До того ж у тому семестрі отримала травму коліна, яка поставила хрест на можливості відпрацювати залік. Оскільки від самого початку семестру я належним чином не ходила і, як виявилося, «довідка — це не привід не відвідувати заняття» (і байдуже, що я навіть нормально ходити не можу, куди там бігати), під час сесії для мене прозвучав суворий вирок — перескладання восени. Це означає: прощавай, стипендіє, а то й дорогоцінне бюджетне місце!
Такий варіант розвитку подій мене зовсім не влаштовував, тому я звернулася до методистки з проханням дозволити скласти залік, утім, допомоги або якогось сприяння у вирішені цього питання не отримала. Попитала серед студентства — кажуть, що без хабарів ніяк. Хтось навіть хизувався, що склав таким чином (тобто завдяки хабарам) не один залік з тієї ж фізичної культури. Мої батьки — принципові, вони ніколи нікому не платили гроші за оцінки.
Довелося поскаржитися на ситуацію до студентського парламенту, до складу якого входили майбутні фахівці з міжнародного права.
Вони мене втішили і запевнили, що я все-таки маю право скласти залік! Тож наступного разу до викладачки я прийшла із представницею студентського парламенту, і разом ми вибороли право на складання і зарахування заліку. Головне — була згода допустити мене до складання, чого не було спочатку.
Так я змогла спокійно навчатися далі. У моєму житті не раз виникали ситуації, коли на мої права, свободи і можливості відверто зазіхали. Висновок з них простий: якщо не звертатися до юристів, правозахисників та інших юридичних інстанцій, не боротися за свої права — тебе дуже легко і швидко залишать з носом і ти скаржитимешся на несправедливість життя, хоча нічого не зробила для того, щоб воно стало справедливим.
Тетяна Корж, Чернігів:
— Може, я й не права, але коли виникає двозначна ситуація (як-то, продавець обрахує чи обважить, хтось нагрубіянить чи штурхне в автобусі), то я краще виправдаю людину у власних очах (мовляв, ну помилився чи день не вдався), аніж буду «качати права». Вкажу на неточність чи грубість і радо пробачу, якщо перепросять.
Хоча було кілька ситуацій, коли доводилося повертати товар у магазин. Одна така виникла після походу в продуктовий. Уже вдома роздивлялася дати виробництва товарів і аж два з них були простроченими (ковбаса та майонез). Я повернула їх туди, де купила. Добре, що чек не викинула. Завідувач без проблем поміняла продукти (до речі, пропонувала й повернути кошти).
Я ж затребувала ще й книгу скарг та пропозицій і залишила відгук про магазин. Обійшлося без істеричних заяв, просто пояснила ситуацію, що виникла, вказавши на недоліки в роботі персоналу.
Та мій відгук мало подіяв, бо відтоді у тій крамничці почали частіше завозити зіпсовані товари (тепер стала уважнішою щодо цього).
Але в екстреній ситуації, коли виникне справжня загроза моїм правам і свободам чи моїх рідних і близьких, зможу вдатися до більш рішучих дій. На щастя, таких поки що не траплялося.
Галина Танай, Дніпропетровська область:
— Я завжди обстоюю свої права. Насправді це нескладно, і деякі люди лише бояться або лінуються це робити. Останній випадок трапився в магазині електроніки. Купувала блендер, і персонал намагався продати його без коробки — нібито затопило склад, і всі вони розмокли. Але якби з товаром щось було не так, я б не змогла його обміняти чи повернути.
Написала скаргу, поспілкувалася з управляючим — і коробка таки знайшлася. З блендером все гаразд, але це не означає, що так буде до кінця гарантійного терміну. Проте я хоча б частково убезпечила себе від проблем із неякісним товаром.
Катерина Недавня, Київ:
— Якщо чесно, то в ситуації, коли хтось намагається порушити мої права, я не побіжу до юридичної консультації, не писатиму позовних заяв до суду і не влаштовуватиму страйків. Передусім я намагатимуся вирішити конфліктну ситуацію з людьми, які винні в її виникненні. Бо послуги юристів коштують недешево, та й не завжди їхніми порадами вдається скористатися.
Якщо виникне непорозуміння, наприклад, у ВНЗ, коли треба довести викладачеві, що знаєш його предмет на кращу оцінку, то це не проблема.
В моєму університеті викладачі, наскільки мені відомо, йдуть назустріч студентові і готові вислухати його без хабара. Просто сваритися з ними не потрібно, щоб низький бал не став справою принципу. Так само й у побуті: якщо, приміром, продавець обраховує, то зазвичай я чемненько вказую йому на це. І все, конфлікт — вичерпано! І так, я переконана, можна вирішити будь-яку суперечку.
Чат-опитування провела Наталія БІЛОУС, студентка-політолог з ВМУРоЛ «Україна».
Фото надані учасниками опитування.