І саме від того, наскільки армія ними забезпечена, чи досягнута максимальна взаємодія між ними, та від рівня професіоналізму користувачів надсучасною технікою залежить доля не тільки окремих бойових операцій, а й самої Перемоги. Це добре розуміють у Верховній Раді України: недаремно серед основних напрямів витрат державного бюджету на наступний рік планують виділити колосальну суму у 48 мільярдів гривень саме на реалізацію програми «Армія дронів».
Водночас у питаннях забезпечення наших військових безпілотниками існує чимало підводних каменів. І якщо не почати негайно розв’язувати проблеми, які зараз проявляються, завтра це може обернутися катастрофою. Так вважають і виробники дронів, і їх користувачі-військові, справжні аси безпілотників. Проблеми бачать і народні депутати України. Про це вони розповіли журналісту «Голосу України».
Розвиваємо іноземних виробників, а не своїх
Народний депутат України Дмитро Припутень розповів, що на сьогодні в Україні офіційно зареєстровано майже двісті виробників дронів. Галузь дуже швидко розвивається. І їй потрібна величезна підтримка держави.
Парламентарій впевнений, що держава має забезпечити виробників довгостроковими контрактами, бронюванням співробітників тощо. Що стосується дозвільних документів, які необхідно надати до Міноборони під час укладання угоди, то їх кількість становить до 15 різних підтверджених найменувань. Є питання й до Держекспортконтролю.
Дмитро Припутень вважає, що за наявністю необхідного фінансування українські виробники змогли б не тільки забезпечити всю потребу Сил оборони у дронах, покрити внутрішній ринок, а й перейти до їх експорту. Такі розробки, як «Лелека» та «Шарк», мають попит у світі. Але на сьогодні у їх виробників довгострокові контракти з Міноборони на 2—3 роки — міністерство викуповує майже все.
В Україні приблизно півтори тисячі кілометрів активної лінії фронту. Один розвідувальний дрон перекриває приблизно два кілометри. Тобто постійно у повітрі повинні перебувати до 800 тільки розвідувальних дронів з дальністю польоту до 5—10 кілометрів. Враховуючи те, що у наших ворогів є потужні системи РЕБ (радіоелектронна боротьба), щоденно втрачаємо від 200 до 300 дронів. Тож попит на дрони колосальний.
«Питання в тому, що під час укладання контракту Міноборони фіксує максимальну націнку на товар у 25%. І це не дає виробникам змоги ефективніше та швидше розвивати справу, вкладати у нові види продукції, в обладнання та в навчання пілотів. Водночас не враховують націнку у виробників Mavic, Autel китайського виробництва — а вона у них становить майже 1000%. Бо, як правило, на сучасному військовому обладнанні додана вартість — від 500 до 1000%. Тому можна казати, що ми розвиваємо іноземних виробників, а не своїх. Які в подальшому можуть змінити не тільки перебіг війни в Україні, а й ситуацію в усьому світі. Наша перевага в тому, що кожної хвилини можемо використовувати дрони в умовах реального бою, а не на полігонах. У реальному часі, а не на стендах вдосконалювати їх та перевіряти», — підкреслює парламентарій.
На його думку, через дуже низьку націнку виробникам важко вкластися у затверджену собівартість продукції, щоб окремо виділяти кошти на викладачів та інструкторів своїх льотних шкіл, навчання та утримання там курсантів.
Тому потрібно дозволити більшу надбавку. Там паче що ці гроші залишаться всередині держави, а не підуть на купівлю іноземної валюти з виводом її за кордон.
Дмитро Припутень вважає, що в Україні є перспектива розвитку льотних шкіл при підприємствах-виробниках. Але за умови, що ці підприємства матимуть можливість заробляти на цьому, якщо на це буде окреме фінансування.
«І цю величезну проблему потрібно розв’язувати якомога швидше. Бо за дронами йде інший вид озброєння — роботизована техніка, автономні безпілотні військові роботи. Світ уже перелаштувався та виробляє їх високими темпами. До речі, свого часу всі насміхалися над російським дроном «Ланцет». Але цього року саме вони істотно змінили ситуацію на фронті», — додає парламентарій.
Він підкреслює, що місцеві громади як ніхто зацікавлені у робочих місцях, які здатні забезпечити виробники дронів, та сучасних виробництвах. Саме на таких наукомістких підприємствах з високим рівнем переробки та доданою вартістю й велика зарплатня — а громади живуть за рахунок ПДФО. Тому це сприятиме розвитку громад, регіону.
Захисники чекають хоча б паритету в озброєнні
Офіцер оперативного стратегічного управління військ «Таврія» Борис Денисов упевнений, що в сучасній війні дрони виконують одне з найголовніших завдань. Це розвідка та спостереження, контроль та коригування вогню, знищення живої сили і техніки противника тощо — все це дуже потрібно. Але дронів просто не вистачає, це витратний матеріал.
«За день можемо втратити до 12 апаратів — усе залежить від того, як працює РЕБ. Українські дрони за якістю не поступаються ворожим. Саме ми почали їх застосовувати масово — а росіяни вже вчилися у нас. І до минулої осені такої кількості дронів не використовували», — каже офіцер.
Він підкреслює: хоч би скільки коштував дрон — усе одно це буде дешевше за боєприпас, яким його збивають. Але людське життя — ще дорожче. Тому дуже важливим питанням є професіоналізм пілотів цих апаратів.
«Справа складається так, що ті, кого навчили, передають знання товаришам — і так далі. Але основне тут — досвід, а він приходить з часом. Нормальні пілоти можуть, наприклад, враховувати вітер, підлаштовуватися під нього та виконати скидання — деякі дрони несуть для цього одночасно по чотири боєприпаси. Готують пілотів і за спеціальними волонтерськими програмами, і через Міноборони. Є школи, до яких направляємо людей.
Необхідну кількість пілотів можна готувати і на базах наявних навчальних центрів», — каже Денисов.
А офіцер 3-ї окремої штурмової бригади Юрій Федоренко акцентує на тому, що у противника цих апаратів реально багато. Значну їх кількість ліквідують наші засоби РЕБ та за рахунок вогневого впливу. Але все одно противник може дозволити собі використовувати дрони у черговому режимі.
«Наприклад, для того, щоб ми спрацювали дронами, ціль повинна бути точно підтверджена за допомогою іншого розвідувального БПЛА. І обираємо додаткову, менш пріоритетну, ціль — на випадок, якщо основна кудись ділася. Не вдалося у танк — вражаємо вантажівку. А противник піднімає дрони, ті летять, поки вистачає заряду батареї, а не до цілі. Заряд закінчився — дрон падає. Ворог піднімає наступний. І так, поки не з’явиться наша ціль. Їх ресурсу вистачає, щоб одній групі використовувати щодоби до 50 дронів. У нас такої можливості немає», — зазначив Юрій Федоренко.
Захисники дуже сподіваються, що матимуть достатню кількість дронів, щоб забезпечити як мінімум паритет з противником. Кажуть, що українські екіпажі більш професійні та вмотивовані. І, незважаючи на меншу кількість дронів, результат вражень ворога у нас вищий за противника.
Без держзамовлення готувати пілотів дедалі складніше
Отже детальніше зупинимося на питаннях, пов’язаних із підготовкою пілотів апаратів літакового типу. Бо якщо навчитися керувати коптерами можна за кілька днів, то для цих «пташок» — фактично справжніх літаків — знадобляться місяці.
У компанії DEVIRO, яка спеціалізується на проектуванні, розробці та виробництві безпілотних літальних апаратів, програмного забезпечення для аналізу й обробки отриманої інформації, розповіли, що наразі випускають модель «Лелека-100». Це повністю автоматична система БПЛА, основною перевагою якої є навігація, яка дає змогу працювати в жорстких умовах і в умовах відсутності GPS. «Лелека-100» — це один із перших та наймасовіших дронів-розвідників, що стоять на озброєнні ЗСУ. За десять років вдосконалень «Лелека-100» зазнала низки змін, що робить її майже не уразливою для ворожих РЕБ.
Електромотор і невелика вага дають змогу запускати БПЛА без технічних засобів, перебувати у повітрі до двох годин з довжиною маршруту до ста кілометрів.
Завдяки технічним рішенням навіть у разі придушення РЕБ сигналу «Лелека» здатна продовжити автономний політ, повернутися і здійснити посадку в запрограмованій точці. Комплекси закуповують і за державною програмою Міністерства цифрової трансформації України «Армія дронів», і волонтери, і благодійні фонди.
«У нас є послуга навчання пілотів БПЛА. Вона за потреби надається окремо та не входить у кошторис апаратів. Для цього в нас на підприємстві є свій Центр з підготовки операторів, який не був розрахований на велику кількість курсантів. Але ж з початком війни кількість задіяних БПЛА на фронті істотно зросла, і нам довелося розширювати свою інфраструктуру, проте наші можливості обмежені. Головний замовник наших «Лелек» — це МОУ. Воно сплачує за комплекси БПЛА, але з низки внутрішніх причин не може сплачувати за навчання військовослужбовців, які проходять курс у нашому навчальному центрі, тому ми робимо це за власні кошти», — підкреслюють виробники.
І це значно зменшує можливості вирішувати всі питання щодо забезпечення безпеки, побутові питання військовослужбовців, роботи інструкторів тощо. Але найскладніша проблема, з якою стикаються державні та приватні школи пілотів, — це посилення матеріально-технічної бази, яка коштує недешево. І якщо виробники БПЛА роблять усе можливе, щоб відремонтувати навчальні комплекси поза чергою та дати змогу курсантам постійно вчитися, то в інших шкіл такої можливості немає.
«Щоб розв’язати низку цих проблем, для початку повинні відбутися зміни у внутрішній документації МОУ. Адже таких проблем, наприклад, з Мінцифри у нас не виникає. Бажано до цього питання долучити профільні комітети Верховної Ради України, які зможуть дати правову оцінку ситуації та сприятимуть можливості замовляти навчання пілотів БПЛА ще й військовими частинами та підрозділами», — пропонують виробники.
Вони акцентують, що рівень професіоналізму оператора і живучість БПЛА напряму пов’язані між собою. Тому так багато часу приділяють навчанню пілотів і видають сертифікат державного зразка лише найкращим. На їхню думку, важливо розгортати та підтримувати центри підготовки операторів на базі виробника або ж збільшувати матеріально-технічну базу державних установ, що займаються навчанням пілотів. А краще робити паралельно і те, і інше, адже кваліфіковані пілоти — це запорука нашої боєздатності та успіху на полі бою.
До речі, в багатьох розвинутих країнах не можна сісти за штурвал цивільного літака навіть якщо ти ас серед військових, так само і навпаки. Ба більше, якщо ти пілот, який має досвід керування повітряним судном одного типу, ти не зможеш керувати іншим літаком або гелікоптером, поки не пройдеш повний навчальний курс та не отримаєш відповідну ліцензію. Така ж світова практика відповідно до БПЛА. Тому українські виробники наполягають, щоб усі оператори комплексів проходили обов’язкове навчання. Це допоможе ефективно виконувати завдання на полі бою та зберегти життя нашим військовим.
Компанія Ukrspecsystems виробляє безпілотні авіаційні системи, в тому числі розвідувальні PD-2 та «Шарк». Серед особливостей першого — вертикальний зліт та посадка, діапазон зв’язку до 180 км, до 10 годин у повітрі, камера з тепловізійним модулем та оптичним зумом 30х і цифровим 4х. Апарати мають стійкий захист від дій засобів РЕБ противника.
«У нас є тренувальний центр, усі користувачі після отримання комплексів проходять у ньому навчання для отримання навичок управління нашими літаками. Кількість запитів на нашу продукцію щодня збільшується. Хоч усі БПЛА літакового типу схожі між собою, проте оператору потрібне окреме навчання на кожному з них. Звичайно, професіоналізм залежить від кількості льотних годин оператора, але якщо команда вперше користується комплексом — тут важливі навички, яких їх навчали, та як члени команди їх засвоїли», — зазначають у компанії.
Навіщо козі баян, а льотчику лопата?
25-річний інструктор з позивним «Азраїл» центру підготовки операторів БПЛА компанії, яка виготовляє «Лелек», розповів, що з початком повномасштабної війни кількість БПЛА збільшилася кратно, утворилася колосальна потреба у нових екіпажах літальних комплексів.
«Їх немає, треба вчити нових та багато. Це проблема сьогодення, яка може стати катастрофою завтра. Нашій країні не вистачає ні операторів БПЛА, ні центрів, які б могли їх навчати. Тому наш центр пройшов сертифікацію у головному управлінні державіації, отримали ліцензію на право проводити навчання пілотів. І охочих у нас навчатися нині у кілька разів більше за наші фізичні можливості», — зазначає «Азраїл».
Але льотна школа не отримує жодного фінансування від Міністерства оборони України, бо не є їхнім навчальним центром. Питання безпеки, проживання, харчування захисників, які приїжджають на навчання, у центрі організовують самотужки. Найголовніша стаття витрат — це забезпечення школи навчальними апаратами, які нічим не відрізняються від літаків-розвідників, що літають над полем бою. У процесі підготовки техніку дуже часто доводиться ремонтувати чи замінювати на нову, а це вже дуже дорого.
Інструктор вважає, що центри, які отримують фінансування від держави, могли б навчати більше пілотів, але їхня матеріально-технічна база не дає їм змоги це робити.
«Техніка ламається, і потрібне сервісне обслуговування бортів. Ремонт може виконати лише сервісний центр виробника. Що означає втрату часу на ремонт, питання логістики тощо. У нас таких проблем не виникає, виробник ремонтує і вдень і вночі. Не зупиняємо навчання і прагнемо того, щоб наші бійці відточували свої навички щодня», — додає «Азраїл».
Після закінчення теоретичного курсу курсанти складають іспит. Потім переходять до практичних занять на тренажерах і в польових умовах.
«У кріслі тренажера ти почуваєшся в безпеці, всі твої дії не спричиняють жодних наслідків. Але коли реально управляєш БПЛА — відчуття вже зовсім інші, мозок максимально концентрується, реакція стає блискавичною», — ділиться інструктор.
Він вважає, що дрони — це вирішальний фактор на війні. Так, з початку повномасштабного вторгнення більшість українців донатили на бронежилети, каски, амуніцію, на пікапи та колеса. Нині у пріоритеті — саме дрони. А рішення про створення державної програми «Армія дронів» можна вважати найкращим прикладом.
Ми рухаємося до НАТО і повинні дотримуватися відповідних стандартів, у тому числі й навчання. Але маємо поки що трохи інше. Так, «Азраїл», уже будучи контрактним військовослужбовцем, навчався в міноборонівському центрі підготовки. І дуже здивувався, коли їх повезли на полігон проходити загальну вогневу підготовку, стріляти з автоматів, рити окопи в полях, займатися стройовою підготовкою.
На все це йде безліч часу. Тому, на думку фахівців, під час війни навчальні плани необхідно переглянути, вони мають бути вузькопрофільними, спрямованими на результат. І вже нині є військові фахівці, які мають інноваційні ідеї, як навчати пілотів. І їх потрібно залучати до роботи в льотних школах.
Є й інші проблеми. Так, раніше військовослужбовці, які пройшли курс навчання пілотування «Лелеки-100», отримували сертифікат державного зразка, який мав би стати підставою для одержання грошової надбавки операторам БПЛА. Але Генштаб ЗСУ не визнає ці сертифікати. Водночас і свої сертифікати не видає: курси навчання під час війни скорочені, тому військові у державних центрах підготовки можуть отримати лише свідоцтво, що не дає права на одержання грошової надбавки. Отже питання навчання пілотів стає ще нагальнішим та ще невирішенішим.
Професійні рішення шукайте у професіоналів
Нещодавно Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль під час Київського міжнародного економічного форуму заявив, що цього року держава додатково спрямувала 40 мільярдів гривень на закупівлю дронів українського й іноземного виробництва. Україна викуповує 60% всього світового виробництва Mavic.
За його словами, крім імпорту Україна самостійно виробляє лінійку потужних БПЛА, які сьогодні роблять «певні технологічні прориви». Також заявив, що уряд намагається полегшити й прискорити створення українського ринку дронів.
«Не хочеться думати, що хтось навмисно чинить перепони вітчизняним виробникам дронів. Приймемо це за якісь бюрократичні нюанси. Але гадаю, що в цій ситуації Міноборони повинно насамперед зібрати якомога більше виробників дронів, посадити їх за круглий стіл, почути про всі наявні проблеми. Прийти до якогось злагодженого консенсусу і почати це вирішувати у найближчий час. Бо всі чують, що десь відбуваються якісь зібрання, когось на них запрошують, когось — ні. А у подальшому це викликає проблеми», — резюмує народний депутат Дмитро Припутень.
Він зауважив, що профільний комітет Верховної Ради намагається стежити за ситуацією, за діями Міноборони, вирішувати окремі питання. І коли підприємства-виробники бачать якусь проблему — депутат радить звертатися до обранців.
«А ми будемо в ній розбиратися та за потреби оперативно розв’язувати», — обіцяє парламентарій.
Дніпропетровська область.
На знімках: так готують пілотів «Лелек».
Фото надано автором.
