Володимира Дідківського знають не лише в Україні, а й у багатьох країнах Європи. Його гострий розум, оригінальне економічне мислення, титанічна працелюбність, простота і доступність, готовність допомогти людям імпонують усім, хто його знає.
Як у народі прийнято, найближчі друзі, колеги, співробітники збираються привітати ювіляра, згадують спільно прожиті роки і спільно пережите...
— Ми дружимо родинами вже майже 50 років, — згадує Леонід Кельвич, колись — керівник сусіднього, теж дуже успішного, агропідприємства, а тепер — директор фірми «Хорс - КЛМ» на Київщині. — Ми робили все, щоб люди в нас були задоволені і продуктивною роботою, і гарним відпочинком. Було, що спали по 2—3 години на добу: інакше як можна зробити зі звичайного господарства одне з найкращих в Україні? Домогтися, щоб воно процвітало?..
Тридцять років тому, коли розпадалися колгоспи, він — колишній голова — став директором нового підприємства — приватної агрофірми «Єрчики». Сільські люди це добре пам’ятають.
— Я пригадую свій першій рік роботи в агрофірмі «Єрчики», коли вона ще тільки починала зростати, — розповідає головний агроном Олександр Дехтяр. — Весна тоді була рання, раптова. Швиденько підремонтували ще радянські сівалки й пішли сіяти буряки. Минув тиждень, другий... Частина посіяних буряків зійшла, частина так і залишилася в ґрунті.
— Причина — не в насінні, насіння в нас добре, — сказав тоді директор фірми Володимир Дідківський. — То сівалки неякісні. Потрібно купувати нові.
— І почав Дідківський оновлювати всю техніку. Купували ми не будь-яку — а найкращу. Ми першими в Україні придбали німецькі комбайни «Холмер» та трактори «Клаас», американські трактори «Джон Дір», іншу передову техніку. Повністю перейшли на нові технології, і це дало свої результати. Сіяли 800 гектарів буряків, і з кожного гектара збирали їх по 700 центнерів. Це був рекорд!..
У ті складні роки Володимир Дідківський відчув і вловив вітер часу. Політичні та економічні протяги, які часом переростали в бурі, не змели і не зламали його, як багатьох інших. Працюючи в новій парадигмі, він не взяв жодного кредиту в банку, не шукав інвесторів, не позичив жодної копійки. Мабуть, тому і вистояв...
— Думки нашого директора, — продовжував Олександр Дехтяр, — працювали краще, ніж у багатьох високих чиновників. Якби наші чиновники думали і працювали, як він, — наша Україна була б наймогутнішою державою світу!
Ще пам’ятаю, як відзначали 55-ліття Володимира Дідківського, і тоді хтось назвав його батьком. Відтоді це псевдо так і закріпилося за ним: він і справді був нам як батько. Всім платив пристойну зарплату, організовував відпочинок. Хто б що не попросив — завжди допоможе: одним — пролікуватися, іншим — отримати платну вищу освіту... Нікому не відмовляє. То чому ж не батько?.. Дбати про людей, бачити їх щасливими та заможними — то є заповітна мрія Дідківського.
— З Володимиром Олександровичем я працюю вже років 30, — розповідає Микола Музичук, головний інженер. — Він і справді усім нам є батьком: турбується про всіх, робить добро і навчає допомагати людям. Ми з ним часто їздили на міжнародні виставки аграрної техніки. Для нашої фірми він завжди вибирав там найкращу: адже вона дає найвищі результати, і працювати на ній легше.
Він першим в області за допомогою європейської техніки та технологій вигнав із села важку ручну працю на вирощуванні цукрових буряків. Врожайність цієї культури сягнула рекордів. Він зберіг польові сівозміни, зайнявся сортооновленням, впровадив кращі світові сорти пшениці, ячменю, кукурудзи, досяг європейського рівня врожайності.
— Він — справжній хлібороб і людина з великої літери, — зауважив Олександр Дехтяр.
...Багато хто в Єрчиках називає директора фірми батьком за те, що він турбувався про людей і про своє село. Зароблені гроші (а фірма «Єрчики» — одна з найпотужніших у державі) міг би класти собі в кишеню. Та всі прибутки він вкладав у розвиток фірми та свого села. Дідківський 10 відсотків прибутку віддає на зарплату та соціальні видатки, всі інші кошти вкладаються у придбання нової техніки, йдуть на будівництво, поліпшення умов праці. Адже знає: село — колиска нації. Якщо житиме село — житимуть виробництво, мова, культура, народні звичаї.
Обравши хліборобську професію, Володимир Дідківський все своє життя присвятив розв’язанню проблем села. Народився він у Квітневому поряд з Єрчиками (і тоді, і тепер — одна громада) в звичайній селянській родині.
Після школи успішно закінчив Київську сільгоспакадемію за напрямом «Зоотехнія». В аспірантурі навчався уже в Житомирському агроуніверситеті. Все життя він жив і працював у рідному селі, де жили й трудилися його діди й прадіди. То як же йому не любити свій рідний край? А в 1992 році його обрали керівником сільгосппідприємства, котре за кілька років перетворилося на агрофірму «Єрчики».
На цій посаді Володимир Олександрович багато уваги приділяв розвитку тваринництва. Можливо, тому що звик до корівок з дитинства. Його мама працювала дояркою. Сталося так, що двох дітей вона виховувала сама, тож коли поспішала на ранкове доїння, не могла залишити малечу вдома, брала з собою на роботу. Тож бувало, що малий Володя додивлявся свої ранкові сни в кормових яслах...
Сучасну ферму він почав будувати в Єрчиках чи не першим в Україні. Виділив під неї 30 гектарів землі, там збудували за європейськими технологіями та з європейських матеріалів новий корівник. Зовнішні стіни там зроблено з тонкого матеріалу, що пропускає повітря. Виявляється, корівки зігрівають себе самі: приміщення, де вони живуть, утеплювати небажано — це знижує продуктивність. Підлогу встелили м’якими теплими матами — щоб худобі було зручно спати. Корми підсипають цілодобово — адже корівки звикли жувати жуйку цілий день. Закупили в Данії високопродуктивну молочну породу, повністю автоматизували доїння. Апарати підключають тричі на день.
Від них спеціальними трубами молоко подається в холодильники, де охолоджується до 3—5 градусів тепла. Далі — теж автоматично, по трубах, охолоджене молоко заливається в спеціальні цистерни (до речі, куплені у Франції) і відвозиться до споживачів.
Продукцію Єрчиків закуповують відомі фірми «Рудь» із Житомира та «Галичина» зі Львова і сотні житомирян. Щойно люди побачать, що приїхала цистерна з написом «Єрчики», — миттєво вишиковується довга черга з трилітровими банками. Люди беруть тут усе: молоко, сметану, сир, масло...
Звісно, для роботи за такими технологіями потрібні висококласні спеціалісти. Дідківський вміє таких людей знайти й заохотити працювати в своїй фірмі. Так, подружжя Таранів — головний зоотехнік Неля Іванівна та головний ветлікар Микола Іванович — переїхали до Єрчиків з Київщини.
— Тут — одне з найсучасніших молочних підприємств нашої держави, — наголошує Микола Таран. — Доїльний зал підключений до комп’ютера, кожна корова має свій чип. Тож по комп’ютеру я можу бачити, скільки вона дала молока, якої жирності, чи не захворіла, бува, чимось...
Продуктивність корів у Єрчиках висока — з цим погоджуються всі. Щодня тут отримують 22 тонни молока. Кожна корівка дає щодня в середньому 35 літрів.
— Це мало, — кажуть доярки. — До війни було 36 літрів. Війна і тут завдає збитків...
— Я впевнений, що все в нас виправиться, як тільки буде наша Перемога! — приєднався до розмови сільський голова Анатолій Олійник. — Володимир Дідківський — не тільки добрий господарник, він — людина з великої літери. Фірма «Єрчики» утримувала в нашому селі і школу, і дитячий садок, і сільську амбулаторію. Коштом фірми в селі збудували Свято-Троїцьку церкву... Щоправда, села нині в Україні затихають, і наші Єрчики, Квітневе — не виняток. Дітей меншає. Тож возимо їх до школи автобусом фірми в інше село...
Володимир Олександрович завжди про людей дбає. Все робить, щоб вони могли добре працювати, дає досить високу зарплату. Турбується й про те, щоб люди могли гарно відпочити, оздоровитися — організовує відпочинок у санаторії в Карпатах.
А ще влаштував і чудове місце відпочинку у рідному селі. На березі річки Унави стояв старий млин, зведений ще 1905 року. Володимир Олександрович не дозволив йому зруйнуватися остаточно: млин відремонтували, укріпили — і влаштували там музей села та недороге, але затишне кафе.
Тут можна не тільки випити кави, а й порибалити, помилуватися доколишньою красою на місточку — не гіршому, ніж у старовинних графських замках, поплавати на човні. Щоб діти не нудьгували, коли батьки відпочивають, тут облаштовано чудовий дитячий майданчик.
— Заходьте, — запрошує головний економіст фірми Вадим Кравчук. — У нас тут дуже смачно. Всі продукти натуральні, свої: і м’ясо, і риба, і овочі та фрукти...
...Володимиру Дідківському виповнюється 70. І сили вже не ті (така відповідальність у роботі вимагає багато зусиль), та й здоров’я іноді підводить. Тож, щоб зроблене батьком не занепадало — син, Мирослав Дідківський, юрист за освітою, залишив у Києві роботу, житло, забрав сім’ю — дружину і двох дітей — і перебрався до рідного села.
— Ми розбудовуємо село й робимо кращою Україну, — каже Мирослав Володимирович. — Якщо й далі і наша фірма, і інші підприємства підуть батьковим шляхом — Європа залишиться позаду... Що нині робимо? Утримуємо 726 корів, найближчим часом плануємо мати їх 1000—1200, здебільшого продуктивної датської породи.
— Плануємо також розширити кормовиробництво. Вже маємо власний кормопереробний завод, але хочемо окремі цехи спеціалізувати: корми мають бути різними для телят, нетелів, молочних корів та в запуску... А якщо вже молотити зерно на корми, то чому б не виготовляти борошно, не переробляти фрукти й овочі — в нас є свої високоврожайні плантації і сади...
— Ми наближаємо Перемогу не тільки самовідданою працею. Допомагаємо нашим воїнам: спершу купували їм бронежилети, білизну, а тепер передаємо автомобілі — вже відправили на фронт 15 авто.
...Тож Володимиру Дідківському у свій ювілейний день є про що звітувати перед сім’єю, перед колективом, перед державою і перед Богом. Тож доброго вам здоров’я, ще довго жити і працювати для України, мирного неба і
Перемоги!
Сучасна молочно-товарна ферма в Квітневому.
Корів для ферми придбали в елітних господарствах Данії.
Культурно-розважальний центр «Млин» на березі Унави.
Віктор БОЙКО, заслужений журналіст України
Людмила НАТИКАЧ, заслужений журналіст України.
Житомирська область.
Фото надано Мирославом Дідківським та авторами.
