Євген Малолєтка зі своїм знімком-переможцем.
На виставці відвідувачі можуть побачити світлину українського фотографа Євгена Малолєтки «Авіаобстріл пологового будинку в Маріуполі», яка стала глобальним переможцем. Виставка триватиме до 3 грудня. До речі, лауреатами цього найпрестижнішого конкурсу були ще два українці: Ігор Костін (1935—2015) у 1987 році — за зйомки Чорнобильської катастрофи, а також Гліб Гаранич у 2009 році — за зйомки російсько-грузинської війни.
Сучасна війна зовсім інша, ніж Перша й Друга світові війни. Але її очима так само залишаються фоторепортери. Ті хто знімає «там», з постійним ризиком бути вбитим, з контузіями, пораненнями, травмами, долаючи всілякі заборони й обставини. У наш швидкоплинний час, коли ніколи читати книжки, та й просто довгі тексти, візуальна інформація є головною складовою світосприйняття та емоцій. Можна зробити кіно, телесюжет і знову-таки витрачати час на їх перегляд. А фотографію ти дивишся швидко, і вона буває різна. Можна знімати портрети в тилу, людей, що ховаються в метро від ракетних обстрілів, темні часи без електрики, мужні й тривожні обличчя політиків. Можна жити довго на передовій і намагатися зробити щось символічне, вічне, художнє, переосмислене. Можна війну знімати на чорно-білу плівку, у наш час це щось оригінальне, нетрадиційна «цифра». Врешті вже на звільнених територіях можна також знімати портрети в інтер’єрах знищених міст. Це все викликає повагу, адже несе світові інформацію та емоції про нашу боротьбу і страждання народу.
Але, але, але... На наш погляд, справжня фотографія — це та, що робиться там, на передовій, швидко й зараз. І її бачить світ теж швидко завдяки сучасним технологіям. Там, де справжні емоції справжніх воїнів, які не треба придумувати, де справжнє трагічне життя і справжня смерть військових і мирних. Це ЧЕСНА ФОТОГРАФІЯ, яку знімають українські й іноземні фоторепортери. Не хочу називати прізвища колег, щоб когось не забути і не образити. Але це всі фотографи, які знімають війну не в Києві, а на війні.
Також є такий постулат, що фотографія може зупинити війну, ну чи хоча б змінити її перебіг. Таке трапляється дуже рідко. Але є!
І саме український фоторепортер Євген Малолєтка зробив це. Він зняв серію фото в оточеному Маріуполі на початку березня 2022-го. Я пам’ятаю шок, що охопив світ після цих фото. І вони справді показали світові той жах, що відбувався в Маріуполі, в Україні. Насмілюся сказати, що вони все ж змінили світ.
Українські кореспонденти «Асошіейтед Прес» фоторепортер Євген Малолєтка, відеограф Мстислав Чернов, продюсер Василіса Степаненко прибули до Маріуполя о 3.30 24 лютого 2022 року, за годину до початку великої війни, і працювали там 20 днів. Це були єдині журналісти, які документували для міжнародних видань наслідки обстрілів Маріуполя російськими військами. Виїхати їм вдалося за три тижні, коли російські окупанти майже повністю знищили місто.
Євген Малолєтка зовні спокійний чоловік, ніби нікуди не поспішає, з почуттям гумору. Але під час зйомки, як і більшість фотографів, перетворюється на блискавичну машину. Кілька тижнів тому травмував під час зйомки наслідків обстрілу в Костянтинівці ногу, ходить поки що з ціпком.
Женя каже, що в перемозі на цьому конкурсі для нього головне те, що він — український фотограф. Він виріс на Приазов’ї, в Бердянську, і Маріуполь — близьке йому місто.
«Інколи ти ненавидиш те, що ці роботи існують. Ми плакали, коли бачили, як у Маріуполі помирають діти. Але ми мали все це фотографувати. Завдяки цим роботам, можливо, щось змінилося на землі.
Для мене важливо, що саме ці роботи показують по всьому світу. Важливо, щоб ніхто не забував про нашу війну. Ці люди на фотографіях досі з нами, їхні імена не забудуть. Ці фотографії — документ, який уже назавжди», — каже переможець World Press Photo 2023, лауреат Пулітцерівської премії і ще багатьох інших.
Саме так, друже Євгене, це архіважлива РОБОТА. Серед тисяч, мільйонів фотофіксацій нашої війни твої світлини залишаться одиними з найважливіших історичних документів.
Фото автора.
