Згідно із законом, цей парламентський орган утворюється з числа народних депутатів для здійснення за окремими напрямами законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради, виконання контрольних функцій.

«Голос України» докладно розповідає про роботу парламентаріїв у межах комітетів, які вони представляють. Сьогодні йтиметься про Комітет Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики. До сфери його відання належать культурно-просвітницька діяльність, медійна індустрія, аудіовізуальний ринок, рекламна діяльність, охорона історико-культурної спадщини, туризм та туристична діяльність, державна політика у сфері розвитку та використання державної мови та мов національних меншин в Україні, державна політика сприяння становленню інституту сім’ї, забезпечення надання державної допомоги сім’ям з дітьми, захисту безпритульних дітей, оздоровлення та відпочинку дітей тощо.

Звісно, в одному матеріалі охопити всі ці теми неможливо. Але наша розмова з першою заступницею голови Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики Іриною Констанкевич дасть змогу читачам трохи заглибитися в проблематику, яку розглядають на цьому законотворчому майданчику.

Ірина Констанкевич обрана до парламенту в 2019 році як самовисуванка та членкиня партії «УКРОП» за 23-м округом (Волинська область). Доктор філологічних наук, громадська діячка, нині вона входить до складу депутатської групи «За майбутнє». Ірина Мирославівна розповіла нам про специфіку роботи комітету у воєнний період і про законотворчі плани та наміри.

— Нині часто кажуть, що під час війни сфера гуманітарної та інформаційної політики набуває особливого значення, адже бої точаться не лише за наші території, а й за світогляд громадян. Як це позначається на роботі профільного парламентського комітету?

— Те, що зараз робить росія в Україні, — це ще одна спроба за останні кілька століть стерти українську історію, культуру та спадщину, нашу національну ідентичність. Важливим завданням є інформування міжнародної спільноти про новітній геноцид, розкрадання музеїв, знищення культурного спадку і загалом злочини, які вчинила росія проти історико-культурної спадщини України. Під час війни ми зіткнулися із широким колом питань, зокрема — з обмеженим фінансуванням культури. Це суттєво. Культура потребує значного фінансування. Але в умовах повномасштабного вторгнення найголовніші видатки — захист та оборона. Втім, це не скасовує і не стає на заваді ідеологічної боротьби. Вона не припиняється ні на мить. Відтак робота комітету здебільшого змін не зазнала. З важливого і нагального — працюємо над законопроектами щодо інформаційної безпеки, культурної спроможності в умовах війни, політики пам’яті, деколонізації, захисту дітей.

Роботи лише додалося — працюємо над законопроектами для розвитку, відновлення культури у поствоєнний період. Зокрема, підтримки бібліотек, будинків культури, музеїв і загалом галузі культури.

— Готуючись до нашої розмови, проглянула перелік питань, які нині є на розгляді в комітеті. Їх більше трьох сотень. І значна частина — із попереднього, довоєнного, життя. Чи правильно складається враження, що доля тих законопроектів поставлена на «відтермінований режим», бо зараз доводиться тільки відповідати на виклики часу?

— Підтримка культури — це, зокрема, і питання національної безпеки. У зв’язку з війною багато питань потребують негайного вирішення. Комітет, безумовно, фокусується на темах, що стосуються безпеки, інформаційної війни, та гуманітарних викликах, що постали у зв’язку з повномасштабним вторгненням.

Однак важливо наголосити, що питання підтримки культури для комітету є постійно актуальними. Культурна сфера відіграє ключову роль у збереженні національного надбання, об’єднанні українського суспільства і відмежуванні від російських маркерів. Так, за період повномасштабного вторгнення важливо, що є підтримка колег у залі і народу загалом у цьому питанні. Таким чином, ми активізували процеси деколонізації, дерадянізації.

Це питання, які потрібно було вирішувати набагато раніше, але краще пізно, ніж ніколи. Розгляд цих законопроектів є не лише реакцією на сучасні події, а й вираженням підтримки та розвитку національної культурної спадщини в умовах викликів війни. Окрім того, знаково, що підтримали законопроекти, які органічно імплементують наше законодавство в європейське. Йдеться про євроінтеграційний законопроект «Про медіа», над яким наш комітет працював задовго до війни. Він важливий не лише як одна з вимог євроінтеграції, а й як врегулювання медіапростору під час війни і після її завершення на етапі відбудови України.

— Який законопроект із тих, над котрими сьогодні працюють у комітеті, на ваш погляд, є найбільш важливим?

— Важко виділити лише один. Але, на мій погляд, найважливішими є законопроекти, що стосуються національної безпеки та відмежування від російського впливу. Законопроекти про заборону релігійних організацій, які співпрацюють із країною-агресором. В умовах повномасштабного російського вторгнення це стає стратегічно важливим питанням, ідеологічно важливим. Ми з колегами напрацювали якісні документи, але необхідна консолідована підтримка всіх гілок влади, суспільства. Необхідно дотримуватися засад демократичної, сучасної країни.

— Над якою групою питань працювати найважче?

— Над тими, що остаточно покладуть край російській агентурі в Україні. Найскладніше працювати там, де країна-агресор, послуговуючись усіма можливими інструментами, прагне зберегти свою присутність в Україні. Вони працюють не лише зброєю, знищуючи фізично наші пам’ятки культури (наразі понад 1700), потужним є вплив пропагандистської машини. Гадаю, що тут криються найбільші небезпеки, адже не можна прорахувати дозу брехні, яка заходить через соцмережі, або її деструктивний вплив на психіку молоді, дітей... Нам вдалося зупинити цей потік у книгопродукції, завезеній як контрабанда з росії, обмежили російську ідеологічну попсу в аудіовізуальній продукції, але цього ще мало... Це, по суті, реакція на явища, а потрібно, щоб була превенція.

— Ви здобули докторську ступінь із філологічних наук. Тож давайте торкнемося душевної тематики. Усіх приємно здивувала новина про те, що під час війни українці стали більше читати книжок. Та й полиці в книгарнях помітно зарясніли новими виданнями, новими авторами, серед яких є й такі, котрі пишуть просто на фронті. Зовні складається таке враження, що українське книговидавництво переживає свій ренесанс. Якою ситуація видається зсередини — з боку комітету?

— Я можу розцінювати ситуацію не лише як член комітету, а й як член Наглядової ради Українського інституту книги. І як викладач української літератури у Волинському національному університеті імені Лесі Українки з 1991 року. Я бачу в цьому процесі паралелі з українським відродженням 20-х років ХХ століття. І добре знаю, чому і як воно стало «Розстріляним відродженням». Українське книговидавництво справді переживає період активного розвитку на тлі масового знищення книговидавничої інфраструктури. Однією з головних передумов цього є повномасштабне російське вторгнення, яке вимагає з боку українців особливої відповідальності та обдуманого культурного вибору. Під час повномасштабного російського вторгнення люди виявляють більше зацікавленості у вивченні власної літератури. Багато українців уперше або заново відкрили для себе поетів і прозаїків, яких роками знищувала російська імперська машина. Поява нових видань та авторів, які пишуть просто на фронті, свідчить про силу культурного опору і відновлення в умовах війни. Дуже важливим аспектом є прийнятий законопроект про заборону ввезення російських книг, що є необхідним відмежуванням від впливу, який російська інформаційна політика намагалася нав’язати. Це сприяє підтримці внутрішнього літературного ринку та стимулює розвиток українських авторів, що стає частиною стратегії національного відродження в умовах протистояння імперській агресії рф.

— Розкажіть трохи більше про програму, яка передбачатиме сертифікати на книжки для українців. Як вона втілюватиметься в життя? Що потрібно буде зробити пересічному українцю, щоб отримати змогу купити книгу за державний кошт?

— Ще в серпні ми з колегами з Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики зареєстрували цей законопроект у Раді.

Проект Держбюджету на 2024 рік передбачає фінансування Українського інституту книги в обсязі понад 466 мільйонів гривень, із них 376 планують витратити на програму державної допомоги у вигляді сертифікатів на придбання українських книг. Сертифікати зможуть отримати: громадяни України, що досягли 14 років (тобто віку отримання паспорта), та батьки новонароджених дітей (із 1 січня після того року, коли скасують воєнний стан).

У грошовому еквіваленті сертифікат становить 0,3 прожиткового мінімуму для працездатних громадян (805,2 грн). Такий сертифікат можна буде отримати через «Дію».

— Яким буде найамбітніший порядок денний роботи комітету на наступну сесію?

— Питань чимало. Продовжимо працювати над імплементацією українського законодавства до європейського, зокрема у сфері медіа. Треба також остаточно викорінити російську агентуру у вигляді релігійних організацій, які співпрацюють із країною-агресором. Це друге. З іншого важливого — підтримка книговидавництва, креативних індустрій. У цьому наш потенціал. Аби культура стала основою поствоєнної економіки.

— Бажаємо вам і вашим колегам успіху в цій нелегкій справі й дякуємо за розмову!

Фото з офіційної сторінки Ірини Констанкевич у Фейсбуці.